Драч Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Драч Іван Федорович
Ivan Drach January 2017.jpg
Народився 17 жовтня 1936(1936-10-17)
Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер 19 червня 2018(2018-06-19) (81 рік)
Київ, Україна
·гострий інфаркт міокарда
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність Прозаїк, поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч
Сфера роботи literary activityd[1], поезія[1], драма[1], film screenwritingd[1] і Політична діяльність[1]
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів українська[1]
Жанр вірш
Членство Спілка письменників СРСР, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Партія Комуністична партія Радянського Союзу (19591990)
Народний рух України (19901999)
Українська народна партія (19992018)
Батько Федір Драч
У шлюбі з Марія
Діти Драч Мар'яна Іванівна
Драч Максим Іванович
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Премії
Державна премія СРСРНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1976
Золотий письменник України

CMNS: Драч Іван Федорович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, нині Білоцерківський, Київська область, Українська СРР, СРСР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч[2][3]. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 по 28 лютого 1992). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення, лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Лінею Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився народився 17 жовтня 1936 р. в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно, особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив, був виключений під тиском каральних органів. Одразу після демобілізації, в 1958 році успішно вступає до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Виключено через творчі та політичні погляди, у вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші. У 1959 вступив до КПРС. В 1959 році стає членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступає зі своїми поезіями, бере участь в організації літературних вечорів. В колі так званих “дітей відлиги” стає впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв’язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 р. Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962−1988 p. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966)[джерело?], після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко)[4]. У 1976 він отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події[5].

У 1983 був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962.

25 жовтня 1988 брав участь у врочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів було тісно пов'язано з КДБ[джерело?].

З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет зі присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 року в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали поруч із могилою його сина Максима на кладовищі рідного села.

Особисте життя[ред. | ред. код]

За життя Іван Драч охоче спілкувався з журналістами. В одному з інтерв’ю він розповів історію зі свого дитинства про перше кохання. Ним стала перша вчителька Фросина Федотівна. Митець пригадував, як виконував її завдання - писав гасло на червоному полотні. Робив це дуже повільно, адже так можна було якнайдовше побути поруч із коханою. Хлопчик мріяв, що в майбутньому вони одружаться і разом виховуватимуть трійко дітей Фросини Федотівни, адже їх батько загинув на фронті.

Одружився Іван Федорович із жінкою на 9 років молодшою від нього на ім’я Марія. У подружжя народилось двоє дітей - син та донька. Діти створили власні сім’ї, подарувавши батькам онуків. Син Максим не пережив батька.

Творчість[ред. | ред. код]

Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії було перекладено на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови[6].

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Творча бібліографія[ред. | ред. код]

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Поезії
  • Соняшник (1962).
  • Протуберанці серця (1965).
  • Дихаю Леніним (1965).
  • Балади буднів (1967).
  • Поезії (1967).
  • До джерел (1972).
  • Корінь і крона (1974).
  • Київське небо (1976).
  • Дума про вчителя (драматична поема, 1977).
  • Сонячний фенікс (1978).
  • Сонце і слово (1978).
  • Американський зошит (1980).
  • Січнева балада 1924 року (1980).
  • Шабля і хустина (1981).
  • Драматичні поеми (1982).
  • Київський оберіг (1983).
  • Соняшник (1985).
  • Теліжинці (1985).
  • Храм сонця (1988).
  • Противні строфи (2004[14] / 2005[15]).
Інше
  • Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
  • Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
  • Драч І. Ф. Політика (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997).
  • Драч, І. Наближення [Текст]: поетичні переклади й статті / Іван Драч; упорядкування, вступ. ст. і комент. В. Брюґґена. — Х.: Фоліо, 2012. — 380 с.
Зібрання творів
  • Вибрані твори. — Т. 1–2. — К., 1986.
  • Твори у 3 томах. Київ: Фенікс. 2010[16]
    • Т. 1 : Вірші та поеми // [передм. І. Дзюби ; післямова Д. Павличка ; іл. В. Перевальського], 2010. 335 с.
    • Т. 2 : Кіноповісті // [передм. Юрія Іллєнка], 2010. 388 с.
    • Т. 3 : Статті та есеї // [передм. В . Брюґґена ; післямова М. Жулинського], 2010. 541 с.
Переклади іншими мовами

Твори Драча було перекладено багатьма мовами:[17][18]

Російською

  • Иван Драч. Протуберанцы сердца: стихи, поэма ["Вишневый ветер"]. Авторизованый перевод с украинского: М. Максимова, В. Карпенко. Москва: Советский писатель. 1966. 90 ст.
  • Иван Драч. На дне росы: стихи. Авторизованый перевод с украинского: Лев Смирнов. Москва: Молодая гвардия. 1976. 96 ст.
  • Иван Драч. Солнечный гром: Стихи. Перевод с украинского: ?. Москва: Художественная литература. 1977. 204 ст.
  • Иван Драч. Зеленые врата: Стихи. Перевод с украинского: ? ; жудожник: Н. В. Фадеева. Москва: Советский писатель. 1980. 144 ст. (передрук у 1986 році)
  • Иван Драч. Подсолнух: Стихотворения. Перевод с украинского: ?; Предисловие: Борис Олейник. Москва: Молодая гвардия. 1983. 124 ст.
  • Иван Драч. Американская тетрадь: стихи, траматическая поема. Авторизованый перевод с украинского: Юрий Меженко. Москва: Советский писатель. 1984. 182 ст.
  • Иван Драч. Избранное. Перевод с украинского: ?; предисловие: Левон Мкртчан. Москва: Художественная литература. 1987. 397 ст.
  • Иван Драч. Духовный меч: литературно-критические статьи и эссе. Авторизованый перевод с украинского: Е. К. Дейч, Л. С. Танюк. Москва: Советский писатель. 1988. 366 ст.
  • Иван Драч. Слово.[19] Перевод с украинского: ?. Київ: Либідь. 2009. 448 ст. ISBN 978-966-06-0547-3

Білоруською

Кінематографічна творчість[ред. | ред. код]

Автор сценаріїв фільмів:

Автор спогадів про С. Параджанова «Трагічна квітка» (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолював Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе.

І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).

Збірки кіноповістей та сценаріїв[ред. | ред. код]

  • Драч, І. Іду до тебе [Текст]: кіноповісті / Іван Драч. — К.: Радянський письменник, 1970. — 182 с.
  • Драч, І. Криниця для спраглих. Кіно [Текст] / Іван Драч; упоряд. І. Рябчий; передм., фільмогр. С. Тримбача; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Х.: Фоліо, 2017. — 589 с.

Додаткова література[ред. | ред. код]

Статті в енциклопедіях, довідниках[ред. | ред. код]

  • Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 134—135.
  • Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 101.
  • Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 467.
  • Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 77.
  • Жулинський М. Г. Драч Іван Федорович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 108—109.
  • Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 226.
  • Письменники України. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 83-84.
  • Хто є хто в українській політиці. — Випуск 3. — К., 1996. — С. 91.
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 220—221.
  • Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 150—154.
  • Абліцов В. Г. Драч Іван Федорович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 461.
  • УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — 2006. — С. 412.
  • Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.54;
  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.132;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.447;
  • Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного руху України за перебудову. К.: 2000; С. 496.

Книги про життя, творчість[ред. | ред. код]

  • Ільницький М. Іван Драч. — К., 1986.
  • Ткаченко А. О. Іван Драч. — К., 1988.
  • Ковтун В. Іван Драч: Спроба портрета українського політика, — К., 1998.
  • Ткаченко А. Іван Драч — поет, кінодраматург, політик. — К., 2000.

Статті, передмови до книг[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Czech National Authority Database
  2. Помер Іван Драч. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». 19 червня 2018. Архів оригіналу за 19 червня 2018. 
  3. Помер український поет і політик Іван Драч. «День». 19 червня 2018. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 19 червня 2018. 
  4. Бажан О. Проблеми взаємовідносин партійно-радянського керівництва і літературно-мистецької інтелігенції в 1960-80 рр. // Краєзнавство. — 2000. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 1 липня 2012. 
  5. Журнал перець 1976 08. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 5 квітня 2021. 
  6. Іван Драч. Біографія. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 20 червня 2012. 
  7. Указ Президента України № 952/96 від 16 жовтня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“»
  8. Указ Президента України № 697/2001 від 21 серпня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ»
  9. Указ Президента України № 705/2006 від 19 серпня 2006 року «Про присвоєння І. Драчу звання Герой України»
  10. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“». Архів оригіналу за 30 листопада 2012. Процитовано 23 серпня 2011. 
  11. Почесні професори та доктори. Архів оригіналу за 19 липня 2017. Процитовано 17 серпня 2019. 
  12. Указ Президента України № 982/2011 від 17 жовтня 2011 року «Про нагородження І.Драча орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 19 жовтня 2011. Процитовано 17 жовтня 2011. 
  13. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
  14. Каталог [Архівовано 16 січня 2016 у Wayback Machine.]. Наукова бібліотека ім. М. Максимовича.
  15. Каталог [Архівовано 16 січня 2016 у Wayback Machine.]. Наукова бібліотека ім. М. Максимовича.
  16. Перелік документів до книжкової виставки до 80 — річчя від дня народження І. Ф. Драча (1936), українського поета, громадського діяча, Героя України // НПБУ, 2016
  17. Видання в перекладах іноземними мовами // Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. / ДЗ «Нац. парлам. б-ка України» ; упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар ; авт. нарису Л. Б. Тарнашинська. — К. : Основа, 2011. 516 стор.: с. 247—263 ISBN 978-966-2044-57 (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14)
  18. Видання російською мовою // Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. / ДЗ «Нац. парлам. б-ка України» ; упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар ; авт. нарису Л. Б. Тарнашинська. — К. : Основа, 2011. 516 стор.: с. 221—247. ISBN 978-966-2044-57 (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14)
  19. прим.: До книги «Слово» увійшли вірші, поеми, кіносценарії та публіцистика Івана Драча різних років у перекладах на російську мову.

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Посада заснована
РУХ.png 1-й голова Народного Руху України 10 вересня 1989 — 28 лютого 1992


(співголова 28 лютого 1992 — 4 грудня 1992)

РУХ.png Наступник
Чорновіл В'ячеслав Максимович