Драч Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Федорович Драч
Ivan Drach.jpg
Іван Драч (2012)
Народження 17 жовтня 1936(1936-10-17) (80 років)
  Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська мова
Рід діяльності Прозаїк, поет
Член політичної партії Українська народна партія і Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди та премії
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1976 Державна премія СРСР
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Драч Іван Федорович на Вікісховищі

Іва́н Фе́дорович Драч (нар. 17 жовтня 1936, Теліжинці Тетіївського району Київської області) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Герой України (2006).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічці села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ по зоні діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньоднiпровському полку.

Від 1958 навчався у Київському університеті. Виключений за політичні погляди; у вересні 1961 перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади. Член КПРС в 1959-1990 рр.

До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами (травень 1966), після чого стосунки Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились. Драч неодноразово у різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, вславляв діяльність комуністичної партії, як у виступах, так і в поезії. Разом з тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко)[1]. У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».

У 1983 Івану Драчу було присуджено Державну премію СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980).

Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою: з 1109 делегатів І з'їзду 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за». (1-й заступний голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.

Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов'язана з КДБ[джерело?].

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38 % виборців.

З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України.

Творчість І. Драча набула широкої популярності як в СРСР, так і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови[2].

Творчість[ред.ред. код]

Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

Член Спілки письменників України з 1962.

Учасник урочистостей в Кам'янці-Подільському (25 жовтня 1988) з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку, де народився Микола Бажан.

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Голова Комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року»

Погляди[ред.ред. код]

"Істотною вадою нашого інформаційного простору є те, що він не дає суспільству певної консолідуючої дії. Адже в тому, щоб наша держава була економічно стабільною і демократично зацікавлені всі: і багаті й бідні, і з вищою освітою, і з середньою, і ліві, і праві. Тож для нас дуже важливо проводити незалежну державну політику, щоб вона відповідала не інтересам того чи іншого клану, а інтересам української держави. Держава повинна мати незалежну інформаційну політику. Треба відновити українське книговидавництво, українську пресу, поліпшити теле- й радіо простір, щоб відчувалося: тут живе і пульсує українська держава. Щоб українське громадянство не відчувало себе меншістю, а мало права корінної нації, основної структури нашого життєвого простору. Це, врешті-решт, вигідно і для держави, і для економіки. Бо поки українська нація, український етнос не відчує себе господарем на своїй, не чужій землі, не буде й економічних зрушень. Отже інформаційна політика має впливати на економіку, підтримувати державну безпеку", цитату взято з книжки Ігоря Шарова, 100 сучасників: роздуми про Україну.

Нагороди[ред.ред. код]

Видані книги[ред.ред. код]

Поезії[ред.ред. код]

  • Соняшник (1962).
  • Протуберанці серця (1965).
  • Дихаю Леніним (1965).
  • Балади буднів (1967).
  • Поезії (1967).
  • До джерел (1972).
  • Корінь і крона (1974).
  • Київське небо (1976).
  • Дума про вчителя (драматична поема, 1977).
  • Сонячний фенікс (1978).
  • Сонце і слово (1978).
  • Американський зошит (1980).
  • Січнева балада 1924 року (1980).
  • Шабля і хустина (1981).
  • Драматичні поеми (1982).
  • Київський оберіг (1983).
  • Соняшник (1985).
  • Теліжинці (1985).
  • Храм сонця (1988).
  • Противні строфи (2004[10] / 2005[11]).

Інші[ред.ред. код]

  • Збірка кіноповістей «Іду до тебе» (1970).
  • Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
  • Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
  • Драч І. Ф. Політика (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997).

Зібрання творів[ред.ред. код]

  • Вибрані твори. — Т. 1–2. — К., 1986.

Кінематографічні роботи[ред.ред. код]

Автор сценаріїв фільмів:

Автор спогадів про С. Параджанова «Трагічна квітка» (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолює Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе.

І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).

Література[ред.ред. код]

Статті в енциклопедіях, довідниках[ред.ред. код]

  • І. М. Дзюба. Драч Іван Федорович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 134—135.
  • Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 101.
  • Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 467.
  • Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 77.
  • Жулинський М. Г. Драч Іван Федорович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 108—109.
  • Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 226.
  • Письменники України. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 83-84.
  • Хто є хто в українській політиці. — Випуск 3. — К., 1996. — С. 91.
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 220—221.
  • Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 150—154.
  • Абліцов В. Г. Драч Іван Федорович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 461.
  • УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — 2006. — С. 412.
  • Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.54;
  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.132;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.447;
  • Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного руху України за перебудову. К.: 200

Книги про життя, творчість[ред.ред. код]

  • Ільницький М. Іван Драч. — К., 1986.
  • Ткаченко А. О. Іван Драч. — К., 1988.
  • Ковтун В. Іван Драч: Спроба портрета українського політика, — К., 1998.
  • Ткаченко А. Іван Драч — поет, кінодраматург, політик. — К., 2000.

Статті, передмови до книг[ред.ред. код]

  • Новиченко Леонід. Іван Драч — новобранець поезії // Драч І. Соняшник. — К., 1962.
  • Іванисенко В. На відстані серця // Драч І. Поезії. — К., 1967.
  • Острик Михайло. Жива, гаряча поезія // Проблеми. Жанри. Майстерність: Літературно-критичні статті. — Випуск 1. — К., 1976. — С. 203—210.
  • В сузір'ї лауреатів // Україна. — 1983. — 4 грудня (№ 49). — С. 5.
  • Шевчук Валерій. Дерево поезії Івана Драча // Україна. — 1986. — 12 жовтня (№ 41). — С. 6—7.
  • Деревич П. Поету і громадянину // Прапор Жовтня. — 1988. — 1 листопада. — С. 3.
  • Ткаченко Анатолій. Кіномуза Івана Драча (Замість ювілейного панегірика) // Українське слово. — 1996. — 17 жовтня. — С. 6.
  • Ігор Шаров. 100 сучасників: роздуми про Україну. – К.: АртЕк, 2004. ISBN 966-505-163-6

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бажан О. Проблеми взаємовідносин партійно-радянського керівництва і літературно-мистецької інтелігенції в 1960-80 рр. // Краєзнавство. — 2000.
  2. Іван Драч. Біографія
  3. Указ Президента України № 952/96 від 16 жовтня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“»
  4. Указ Президента України № 697/2001 від 21 серпня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ»
  5. Указ Президента України № 705/2006 від 19 серпня 2006 року «Про присвоєння І. Драчу звання Герой України»
  6. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  7. Почесні професори та доктори
  8. Указ Президента України № 982/2011 від 17 жовтня 2011 року «Про нагородження І.Драча орденом князя Ярослава Мудрого»
  9. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
  10. Каталог. Наукова бібліотека ім. М. Максимовича.
  11. Каталог. Наукова бібліотека ім. М. Максимовича.

Посилання[ред.ред. код]