Ремізова Олександра Ісааківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ремізова Олександра Ісааківна
Народилася 16 (29) травня 1903
Тифліс, Російська імперія
Померла 20 листопада 1989(1989-11-20) (86 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  СРСР
Діяльність акторка, театральна режисерка, театральний педагог
Вчене звання професор
Відомі учні Борисова Юлія Костянтинівна, Михайло Ульянов і Василь Лановий
Заклад Державний академічний театр імені Є. Вахтангова, Театральний інститут імені Бориса Щукіна і Санкт-Петербурзький театр комедіїd
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Народний артист Російської Федерації

Олександра Ісааківна Ремізова (16 травня 1903, Тбілісі, — 20 листопада 1989, Москва[1]) — російська і радянська актриса, театральна режисерка, педагог. Народна артистка РРФСР (1957)[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександра Ремізова народилася в родині лікаря. Навчалася в Харківській гімназії, по закінченні якої займалася в драматичній студії під керівництвом Вільнера при театрі Миколи Синельникова[1].

У 1920 році Олександра Ремізова вступила до Мансуровської студії, яка в тому ж році стала 3-ю студією МХТ, а в подальшому — Театром імені Євг. Вахтангова[1]. У цьому театрі Ремізова служила до кінця свого життя, а на початку 1920-х грала в поставлених Євгеном Вахтанговим спекталях «Чудо святого Антонія» Моріса Метерлінка, «Весілля» Антона Чехова і «Принцеса Турандот» Карло Гоцці[3]. Надалі яскраво заявила про себе як гострохарактерна актриса, серед кращих ролей — Марія Токарчук в «Інтервенції» Л. Славіна[2].

З другої половини 1930-х років Олександра Ремізова займалася переважно режисурою. Дебютним для неї став спектакль «Флорісдорф» за п'єсою Фридріха Вольфа (1936) — спільна постановка з П. Антокольським[1].

У роки німецько-радянської війни Олександра Ремізова була режисером фронтового філії Театру імені Євгена Вахтангова. Разом з бійцями 1-го Українського фронту філія пройшла шлях від Сталінграда до Берліна[1].

Серед найбільш відомих вистав, поставлених Олександрою Ремізовою, — «Перед заходом сонця» Гергарта Гауптмана, з Михайлом Астанговим у головній ролі, «Ідіот» за Федором Достоєвським, «Насмішкувате моє щастя» Леоніда Малюгіна, «На всякого мудреця досить простоти» Олександра Островського.

Як режисерка Олександра Ремізова працювала з багатьма видатними театральними художниками, включаючи Вадима Риндіна, Володимира Дмитрієва, Йосипа Сумбаташвілі, але її улюбленим художником був Микола Акімов, який оформив, зокрема, виставу «На всякого мудреця досить простоти»[1]. У свою чергу, Ремізова поставила кілька вистав у Театрі Комедії Акімова[1].

Могила Олександри Ремізової на Новодівичому кладовищі Москви.

Протягом ряду років Олександра Ремізова викладала акторську майстерність у Театральному училищі імені Бориса Щукіна[1].

Похована на Новодівочому кладовищі Москви[4].

Почесні звання[ред. | ред. код]

  • Заслужена артистка РРФСР (1946)
  • Народна артистка РРФСР (1957)

Творчість[ред. | ред. код]

Акторські роботи в театрі[ред. | ред. код]

  • 1921 — «Чудо святого Антонія» Моріса Метерлінка. Постановка Євгена Вахтангова — гостя
  • 1921 — «Весілля» Антона Чехова. Постановка Є. Вахтангова — гостя
  • 1922 — «Принцеса Турандот» Карло Гоцці. Постановка Є. Вахтангова — Зеліма
  • 1924 — «Комедії Меріме». Постановка Олексія Попова — Перичолла
  • 1924 — «Лев Гурич Синичкін» Дмитра Ленського — Варя
  • 1928 — «Зойчина квартира» Михайла Булгакова — 3-я безвідповідальна дама
  • 1929 — «Змова почуттів» Юрія Олеші — Зиночка
  • 1933 — «Інтервенція» Лева Славіна. Постановка Р. Симонова — Марія Токарчук
  • 1934 — «Людська комедія» Оноре де Бальзака. Постановка О. Козловського і Бориса Щукіна — Кораллі

Театральні постановки[ред. | ред. код]

Театр імені Є. Вахтангова
Фронтова філія Театру ім. Є. Вахтангова
  • 1942 — «Весільна подорож» В. Диховичного та М. Слобідського (спільно з А. Габовичем)
  • 1942 — «Наш кореспондент» М. Меттера та Л. Левіна (разом з А. Габовичем та Ганною Орочко)
  • 1943 — «Ласкаво просимо!» Олександра Штейна і З. Аграненко
  • 1944 — «Десь у Москві» В. Масса та М. Червінського (спільно з А. Габовичем)[1]
Театр Комедії
  • 1944 — «На жвавому місці» Олександра Островського (спільно з М. Акімовим)
  • 1947 — «Про друзів-товаришів» (спільно з М. Акімовим)
  • 1961 — «Милий брехун» («Милий брехун») Дж. Кілті
  • 1973 — «Гра з кішкою»

Роботи на телебаченні[ред. | ред. код]

  • «Тупиковий художник» за Миколою Лєсковим (телеспектакль, разом з Л. Федотовим)
  • «Людина йде вперед» (телеспектакль)
  • «Бабусин роман» (телеспектакль)[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Александра Ремизова. Актёры (рос.). Театр им. Е. Вахтангова (официальный сайт). Архів оригіналу за 29 грудня 2012. Процитовано 4 листопада 2012.
  2. ↑ а б Ремизова, Александра Исааковна // Театральная энциклопедия (гл. ред. П. А. Марков). — М. : Советская энциклопедия, 1965. — Т. 4.
  3. ↑ Ремизова, Александра Исааковна (рос.). Энциклопедия «Кругосвет». Архів оригіналу за 29 грудня 2012. Процитовано 4 листопада 2012.
  4. ↑ Московские могилы. Ремизова А. И. moscow-tombs.ru. Архів оригіналу за 29 травня 2013. Процитовано 12 липня 2013.<)

Література[ред. | ред. код]

  • Трещев О. В. Александра Ремизова: режиссёр и её актеры. — М.: «Русь», 2002. — 304 с. ISBN 5-89655-018-9
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ремізова_Олександра_Ісааківна&oldid=37733045