Корнійчук Олександр Євдокимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Євдокимович Корнійчук
Корнійчук О.jpg
Олександр Корнійчук, 1940-ві рр.
Ім'я при народженні Корнійчук Олександр Євдокимович
Народився 12 (25) травня 1905
Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 14 травня 1972(1972-05-14) (66 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська РСР
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність громадський діяч, драматург, публіцист
Alma mater Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Мова творів українська і російська
Роки активності з 1928
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр п'єса
Членство Спілка письменників СРСР, НАН України, Академія наук СРСР і ЦК КПРС
Партія КПРС
Конфесія атеїзм
У шлюбі з Василевська Ванда Львівна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1967
Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1948Орден Леніна — 1955Орден Леніна — 1960
Орден Леніна — 1965Орден Леніна — 1967Орден Жовтневої Революції — 1971Орден Червоного Прапора  — 1943
Орден Червоної Зірки  — 1944
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
Премії
Ленінська премія — 1950Сталінська премія — 1941Сталінська премія — 1942Сталінська премія — 1943Сталінська премія — 1949Сталінська премія — 1951Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1971

Олександр Євдокимович Корнійчук у Вікісховищі?
Ювілейна монета «Олександр Корнійчук» номіналом 2 гривні (2005)

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 (25) травня 1905, Христинівка, Російська імперія — 14 травня 1972(1972-05-14), Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України у червні 1953 — червні 1954 року[1]. Голова Верховної Ради Української РСР, нарком закордонних справ Української РСР[2], голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників Української РСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках. Член ЦК КПУ в 1949—1972 роках. Член ЦК КПРС в 1952—1972 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань. Депутат Верховної Ради Української РСР 1—8-го скликань. Голова Верховної Ради Української РСР 2—3-го і 5—8-го скликань (у 1947—1953 і 1959—1972 роках).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 [25] травня 1905(19050525) року на станції Христинівка, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна. Син робітника. Закінчив Христинівську залізничну школу.

З 1919 року працював ремонтним шляховим робітником на залізниці. У 1923 році вступив до комсомолу. Освіту одержав у Київському інституті народної освіти (1923—1929). З 1930 року працював на Одеській комсомольській кінофабриці.

Писав в основному п'єси на політичні теми завжди згідно з «лінією партії» (політичними й ідеологічним настановами ЦК ВКПб/КПРС). У 1925 дебютував роботою «Він був великий», присвяченою Леніну. Наступні Корнійчукові твори «На грані» (1929), «Кам'яний острів» (1929), «Штурм» (1931) були спрямовані проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу».

У 1937 р. написав п'єсу «Правда», в якій Ленін уперше став персонажем української драматургії. Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента».

Член ВКП(б) з 1940 року.

Під час німецько-радянської війни війни служив в армії: політпрацівник політуправління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п'єса «Фронт» (1942), що її написано за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів — героїв Громадянської війни, що не вміли воювати в нових умовах. Цікаво, що п'єсу, в дещо відредагованій версії, виконувано й на окупованих під німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» (So wie sie kämpfen). У 1943—1944 роках — заступник народного комісара закордонних справ СРСР.

З 5 лютого по 12 липня 1944 року — народний комісар закордонних справ Української РСР. З 12 липня 1944 по 1945 рік — голова Управління (Комітету) у справах мистецтв при РНК Української РСР. У 1947—1953 роках — голова Верховної Ради Української РСР.

У 1951 р. разом із дружиною написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953 р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах.

З 30 травня 1953 по 6 липня 1954 року працював першим заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959 по 1972 рік — голова Верховної Ради Української РСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Над Дніпром» (1960), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961 року Рада міністрів Української РСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій імені Тараса Шевченка, його головою став письменник Корнійчук.

Був тричі одружений. Найтриваліший шлюб — з польською письменницею Вандою Василевською.

1964 року одружився із 43-річною актрисою театру ім. І. Франка Мариною Захаренко, матір'ю відомого режисера Володимира Бортка.

У 1934—1938 роках мешкав у будинку письменників Роліт. Пізніше переїхав на вулицю Шовковичну, 20. У 1949—1957 роках разом з дружиною Вандою Василевською мешкав у будинку збудованому для родині генерала Ватутіна на місці зруйнованих Вознесенської церкви та кладовища при ній (вулиця Артема (зараз Січових стрільців), 46)[3].

Помер 14 травня 1972 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році)[4].

Зв'язок з кінематографом[ред. | ред. код]

Був редактором на Київській, Одеській і Харківській кіностудіях (19291934).

Автор сценаріїв фільмів: «Чорні дні» (1930, у співавт. з П. Долиною), «Приємного апетиту» (1932, у співавт. з Х. Шмаїном), «Останній порт» (1934, у співавт. з А. Кордюмом), «Богдан Хмельницький» (1941), «Партизани в степах України» (1942), «Фронт» (1943), «300 років тому…» (1956), «Загибель ескадри» (1965), «А тепер суди…» (1966), «Чому посміхалися зорі» (1966, т/ф). Здійснив сценарну доробку кінокартини «Тарас Шевченко» (1951) після смерті її режисера І. Савченка. За п'єсами О. Корнійчука зафільмовано стрічки: «В степах України» (1952) Г. Юри, «Калиновий гай» (1953) Т. Левчука, «Правда» (1957) В. Добровольського, І.Шмарука (1957), «Платон Кречет» (1972, т/ф).

Збереглися документальні кадри, де показано О. Корнійчука в його робочому кабінеті (див.: «Кіножурнал», 1929, № 33/128), фрагмент постановки його п'єси «Правда» у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (див.: «Радянська Україна», 1938, лютий, № 6), О. Корнійчук як член урядової комісії приймає в Ленінграді скульптуру М. Манізера Т. Шевченка для Києва (див.: «Радянська Україна», 1939, 10 січня, № 4), виступає в Харкові на вечорі, який присвячено 125-річчю від дня народження Т. Шевченка (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 лютого, № 13), присутній у залі на ювілеї Шолом-Алейхема (див.: «Радянська Україна», У 1939 р., 30 квітня, № 33), під час прогулянки по Дніпру з акторами МХАТу (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 липня, № 53), покладає квіти на могилу І. Франка у Львові, бере участь у роботі сесії Верховної Ради Української РСР (див.: фільм «Звільнення українських і білоруських земель від гніту польських панів і возз'єднання народів-братів у єдину сім'ю», 1940).

Про нього зняті науково-популярні стрічки «Олександр Корнійчук» (1970) та «Солдат миру» (1975).

Пам'ять[ред. | ред. код]

Іменем О. Корнійчука було названо проспект у Києві (нині Оболонський проспект) та станцію метро (нині — «Оболонь»).

У Коломиї нинішня вулиця Біберовичів називалася іменем Корнійчука у 19451957 роках.

У місті Ніжині (Чернігівська область) названо вулицю на честь О. Корнійчука.

1979 року частину вулиці Федьковича у Львові перейменовано на честь О. Корнійчука[5] (нині вулиця Поліщука).

У рідному місті Христинівці іменем Корнійчука названа одна з вулиць міста та Христинівська спеціалізована школа № 1

Маловідомі факти[ред. | ред. код]

За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п'єси «Загибель ескадри» Корнійчук украв у режисера Арнольда Кордюма і прозаїка Вадима Охременка. Адже досі залишається дивним те, як міг початківець у свої 28 років написати таку епічну драму про моряків, виявивши неабияку обізнаність із флотськими звичаями, побутом, мовою тощо. П'єса дала чудову нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п'єси, який оголошено в лютому 1933 р. Крім того, у просуванні наступних п'єс Корнійчукові неодноразово допомагав пролетарський письменник граф Олексій Миколайович Толстой. Корнійчука з молодих літ було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко не літературного змісту. Нині Корнійчука вважають за типовий зразок залаштункових механізмів піднесення політичних пристосуванців до рангу літературних класиків.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сергій. Хрущов. Никита Хрущов реформатор. Трилогія про батька.
  2. Віднянський С. Чому та як українська РСР стала однією з країнзасновниць ООН? [Text: (до 70річчя Організації Об'єднаних Націй і членства в ній України) // Український історичний журнал. — 2015. — № 5 (524). — С. 182—183.
  3. ул. Сечевых стрельцов (б. Артема, Львовская, Троцкого, Старожитомирская). Киев. Ностальгия. Прогулка по старому городу. «В 1949-57гг. в этом доме проживали Александр Евдокимович Корнейчук (1905-72) - писатель, драматург, киносценарист, государственный и общественный деятель, академик АН УССР (с 1939) и АН СССР (с 1943), Герой социалистического Труда (1967) и его жена Ванда Львовна Василевская (1905-64) -писательница, общественный деятель. До переезда в этот дом проживали на ул. Обсерваторной, 6.» 
  4. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  5. Проект «Вулиці Львова»: вулиця Корнійчука О.

Джерела[ред. | ред. код]