Корнійчук Олександр Євдокимович

Олександр Євдокимович Корнійчук
Олександр Корнійчук, 1940-ві рр.
Ім'я при народженні	Корнійчук Олександр Євдокимович
Народився	12 (25) травня 1905 Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	14 травня 1972(1972-05-14) (67 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство (підданство)	Російська імперія  Українська РСР  СРСР
Діяльність	громадський діяч, драматург, публіцист
Alma mater	Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Мова творів	українська і російська
Роки активності	1928 — тепер. час
Напрямок	соціалістичний реалізм
Жанр	п'єса
Членство	Спілка письменників СРСР, НАН України, Академія наук СРСР і Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Партія	КПРС
Конфесія	атеїзм
У шлюбі з	Василевська Ванда Львівна
Нагороди
Премії
Олександр Євдокимович Корнійчук у Вікісховищі?

Ювілейна монета «Олександр Корнійчук» номіналом 2 гривні (2005)

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 (25) травня 1905, Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 14 травня 1972, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України у червні 1953 — червні 1954 року. Голова Верховної Ради Української РСР, нарком закордонних справ Української РСР, голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників Української РСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках. Член ЦК КПУ в 1949—1972 роках. Член ЦК КПРС в 1952—1972 роках. Депутат Верховної Ради Української РСР 1—8-го скликань. Голова Верховної Ради Української РСР 2—3-го і 5—8-го скликань (у 1947—1953 і 1959—1972 роках).

Біографія

Народився 12 [25] травня 1905(19050525) року на станції Христинівка, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна. Син робітника.

З 1919 року працював на залізниці. Освіту одержав у Київському інституті народної освіти (1929).

Писав в основному п'єси на політичні теми завжди згідно з «лінією партії» (політичними й ідеологічним настановами ЦК ВКПб/КПРС). У 1925 дебютував роботою «Він був великий», присвяченою Леніну. Наступні Корнійчукові твори «На грані» (1929), «Кам'яний острів» (1929), «Штурм» (1931) були спрямовані проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу».

У 1937 р. написав п'єсу «Правда», в якій Ленін уперше став персонажем української драматургії. Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента».

Під час німецько-радянської війни війни служив в армії: політпрацівник політуправління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п'єса «Фронт» (1942), що її написано за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів — героїв Громадянської війни, що не вміли воювати в нових умовах. Цікаво, що п'єсу, в дещо відредагованій версії, виконувано й на окупованих під німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» (So wie sie kämpfen). У 1943—1944 роках — заступник народного комісара закордонних справ СРСР.

З 5 лютого по 12 липня 1944 року — народний комісар закордонних справ Української РСР. З 12 липня 1944 по 1945 рік — голова Управління (Комітету) у справах мистецтв при РНК Української РСР. У 1947—1953 роках — голова Верховної Ради Української РСР.

У 1951 р. разом із дружиною написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953 р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах.

З 30 травня 1953 по 6 липня 1954 року працював першим заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959 по 1972 рік — голова Верховної Ради Української РСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Над Дніпром» (1960), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961 року Рада міністрів Української РСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій імені Тараса Шевченка, його головою став письменник Корнійчук.

Був тричі одружений. Найтриваліший шлюб — з польською письменницею Вандою Василевською.

1964 року одружився із 43-річною актрисою театру ім. І. Франка Мариною Захаренко, матір'ю відомого режисера Володимира Бортка.

У 1934—1938 рр. мешкав у будинку письменників Роліт. Пізніше переїхав на вулицю Шовковичну, 20.

Помер 14 травня 1972 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році).

Зв'язок з кінематографом

Був редактором на Київській, Одеській і Харківській кіностудіях (1929–1934).

Автор сценаріїв фільмів: «Чорні дні» (1930, у співавт. з П. Долиною), «Приємного апетиту» (1932, у співавт. з Х. Шмаїном), «Останній порт» (1934, у співавт. з А. Кордюмом), «Богдан Хмельницький» (1941), «Партизани в степах України» (1942), «Фронт» (1943), «300 років тому…» (1956), «Загибель ескадри» (1965), «А тепер суди…» (1966), «Чому посміхалися зорі» (1966, т/ф). Здійснив сценарну доробку кінокартини «Тарас Шевченко» (1951) після смерті її режисера І. Савченка. За п'єсами О. Корнійчука зафільмовано стрічки: «В степах України» (1952) Г. Юри, «Калиновий гай» (1953) Т. Левчука, «Правда» (1957) В. Добровольського, І.Шмарука (1957), «Платон Кречет» (1972, т/ф).

Збереглися документальні кадри, де показано О. Корнійчука в його робочому кабінеті (див.: «Кіножурнал», 1929, № 33/128), фрагмент постановки його п'єси «Правда» у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (див.: «Радянська Україна», 1938, лютий, № 6), О. Корнійчук як член урядової комісії приймає в Ленінграді скульптуру М. Манізера Т. Шевченка для Києва (див.: «Радянська Україна», 1939, 10 січня, № 4), виступає в Харкові на вечорі, який присвячено 125-річчю від дня народження Т. Шевченка (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 лютого, № 13), присутній у залі на ювілеї Шолом-Алейхема (див.: «Радянська Україна», У 1939 р., 30 квітня, № 33), під час прогулянки по Дніпру з акторами МХАТу (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 липня, № 53), покладає квіти на могилу І. Франка у Львові, бере участь у роботі сесії Верховної Ради Української РСР (див.: фільм «Звільнення українських і білоруських земель від гніту польських панів і возз'єднання народів-братів у єдину сім'ю», 1940).

Про нього зняті науково-популярні стрічки «Олександр Корнійчук» (1970) та «Солдат миру» (1975).

Пам'ять

Іменем О. Корнійчука було названо проспект у Києві (нині Оболонський проспект) та станцію метро (нині — «Оболонь»)

У Коломиї нинішня вулиця Біберовичів називалася іменем Корнійчука у 1945–1957 роках.

У місті Ніжині (Чернігівська область) названо вулицю на честь О. Корнійчука.

У рідному місті Христинівці іменем Корнійчука названа одна з вулиць міста та Христинівська спеціалізована школа № 1

Маловідомі факти

За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п'єси «Загибель ескадри» Корнійчук украв у режисера Арнольда Кордюма і прозаїка Вадима Охременка. Адже досі залишається дивним те, як міг початківець у свої 28 років написати таку епічну драму про моряків, виявивши неабияку обізнаність із флотськими звичаями, побутом, мовою тощо. П'єса дала чудову нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п'єси, який оголошено в лютому 1933 р. Крім того, у просуванні наступних п'єс Корнійчукові неодноразово допомагав пролетарський письменник граф Олексій Миколайович Толстой. Корнійчука з молодих літ було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко нелітературного змісту. Нині Корнійчука вважають за типовий зразок залаштункових механізмів піднесення політичних пристосуванців до рангу літературних класиків.

Джерела

• Вакуленко Д. Т. Олександр Корнійчук: Життя і творчість. — К. : Дніпро, 1985. — 167 с.
• Дузь І. М. Від задуму до прем'єри: Творча історія п'єс Олександра Корнійчука. — К. : Рад. письменник, 1985. — 205 с.
• Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. — М. : Вече, 2000.
• Ковальська Людмила. Марина Захаренко-Корнійчук: "Його змогли звинуватити лише в тому, що він був «придворним драматургом». 25 травня Олександрові Корнійчуку виповнилося б 100 років // Дзеркало тижня. — 2005. — № 20. — 27 травня — 3 червня.
• Корнійчук М. Ф. І в пам'яті, і в серці. — К. : Мистецтво, 1988. — 147 с.
• Михайлин І. Л. Що загинуло в «Загибелі ескадри»? / Ігор Михайлин // Слово і час. — 1992. — № 10. — С. 7–12.
• Олександр Корнійчук: Таємниці червоного Шекспіра // Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури / С. М. Цалик, П. О. Селігей. — К. : Наш час, 2010. — С. 116—139.
• Пам'ять серця: Спогади про Олександра Корнійчука. — К. : Дніпро, 1978. — 429 с.
• Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. — СПб., 2000. (рос.)
• Хорозова О. М. Корнійчук Олександр Євдокимович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. : іл. — ISBN 978-966-02-7304-7.
  пошук онлайн
• Шепель Л. Ф. Корнійчук Олександр Євдокимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 163. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Біографія
• Журнал «Науковий світ».— лютий 2011, стор. 19
• Корнійчук Олександр Євдокимович : облікова картка депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 4, арк. 73–74.
• Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
• Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 54.