Корнійчук Олександр Євдокимович

Олександр Євдокимович Корнійчук
Олександр Корнійчук, 1940-ві рр.
При народженні	Корнійчук Олександр Євдокимович
Народження	12 (25) травня 1905(1905-05-25)
	Христинівка
Смерть	14 травня 1972(1972-05-14) (66 років)
	Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Російська імперія→ СРСР
Мова творів	російська мова
Рід діяльності	громадський діяч, драматург, публіцист
Напрямок	соціалістичний реалізм
Жанр	п'єса
Нагороди та премії
Корнійчук Олександр Євдокимович у Вікісховищі?

Ювілейна монета «Олександр Корнійчук» номіналом 2 гривні (2005)

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 [25] травня 1905(19050525), Христинівка — 14 травня 1972, Київ) — український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України. Голова Верховної Ради УРСР, нарком закордонних справ УРСР, голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників УРСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках.

Біографія

Народився у м. Христинівка (тоді Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна). Син робітника.

З 1919 року працював на залізниці. Освіту одержав у Київському інституті народної освіти (1929).

Писав в основному п'єси на політичні теми завжди згідно з «лінією партії» (політичними й ідеологічним настановами ЦК ВКПб/КПРС). У 1925 дебютував роботою «Він був великий», присвяченою Леніну. Наступні Корнійчукові твори «На грані» (1929), «Кам'яний острів» (1929), «Штурм» (1931) були спрямовані проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу».

У 1937 р. написав п'єсу «Правда», в якій Ленін уперше став персонажем української драматургії. Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента».

Під час німецько-радянської війни війни служив в армії: політпрацівник політуправління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п'єса «Фронт» (1942), що її написано за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів — героїв Громадянської війни, що не вміли воювати в нових умовах. Цікаво, що п'єсу, в дещо відредагованій версії, виконувано й на окупованих під німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» (So wie sie kämpfen). У лютому-липні 1944 року був міністром закордонних справ УРСР.

В 1951 р. разом із дружиною написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953 р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах. 30.05.1953 — 6.07.1954 працював 1-м заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959 р. голова Верховної Ради УРСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Над Дніпром» (1960), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961 р. РМ УРСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій ім. Т. Шевченка, його головою став письменник Корнійчук.

Був тричі одружений. Найтриваліший шлюб — із польською письменницею Вандою Василевською.

У 1934—1938 рр. мешкав у будинку письменників Роліт.

Помер 14 травня 1972 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році).

Зв'язок з кінематографом

Був редактором на Київській, Одеській і Харківській кіностудіях (1929–1934).

Автор сценаріїв фільмів: «Чорні дні» (1930, у співавт. з П. Долиною), «Приємного апетиту» (1932, у співавт. з Х. Шмаїном), «Останній порт» (1934, у співавт. з А. Кордюмом), «Богдан Хмельницький» (1941), «Партизани в степах України» (1942), «Фронт» (1943), «300 років тому…» (1956), «Загибель ескадри» (1965), «А тепер суди…» (1966), «Чому посміхалися зорі» (1966, т/ф). Здійснив сценарну доробку кінокартини «Тарас Шевченко» (1951) після смерті її режисера І. Савченка. За п'єсами О. Корнійчука зафільмовано стрічки: «В степах України» (1952) Г. Юри, «Калиновий гай» (1953) Т. Левчука, «Правда» (1957) В. Добровольського, І.Шмарука (1957), «Платон Кречет» (1972, т/ф).

Збереглися документальні кадри, де показано О. Корнійчука в його робочому кабінеті (див.: «Кіножурнал», 1929, № 33/128), фрагмент постановки його п'єси «Правда» у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (див.: «Радянська Україна», 1938, лютий, № 6), О. Корнійчук як член урядової комісії приймає в Ленінграді скульптуру М. Манізера Т. Шевченка для Києва (див.: «Радянська Україна», 1939, 10 січня, № 4), виступає в Харкові на вечорі, який присвячено 125-річчю від дня народження Т. Шевченка (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 лютого, № 13), присутній у залі на ювілеї Шолом-Алейхема (див.: «Радянська Україна», У 1939 р., 30 квітня, № 33), під час прогулянки по Дніпру з акторами МХАТу (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 липня, № 53), покладає квіти на могилу І. Франка у Львові, бере участь у роботі сесії Верховної Ради УРСР (див.: фільм «Звільнення українських і білоруських земель від гніту польських панів і возз'єднання народів-братів у єдину сім'ю», 1940).

Про нього зняті науково-популярні стрічки «Олександр Корнійчук» (1970) та «Солдат миру» (1975).

Пам'ять

Іменем О. Корнійчука було названо проспект у Києві (нині Оболонський проспект) та станцію метро (нині — «Оболонь»)

У Коломиї нинішня вулиця Біберовичів називалася іменем Корнійчука у 1945–1957 роках.

У місті Ніжині (Чернігівська область) названо вулицю на честь О. Корнійчука.

У рідному місті Христинівці іменем Корнійчука названа одна з вулиць міста та Христинівська спеціалізована школа № 1

Маловідомі факти

За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п'єси «Загибель ескадри» Корнійчук украв у режисера Арнольда Кордюма і прозаїка Вадима Охременка. Адже досі залишається дивним те, як міг початківець у свої 28 років написати таку епічну драму про моряків, виявивши неабияку обізнаність із флотськими звичаями, побутом, мовою тощо. П'єса дала чудову нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п'єси, який оголошено в лютому 1933 р. Крім того, у просуванні наступних п'єс Корнійчукові неодноразово допомагав пролетарський письменник граф Олексій Миколайович Толстой. Корнійчука з молодих літ було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко нелітературного змісту. Нині Корнійчука вважають за типовий зразок залаштункових механізмів піднесення політичних пристосуванців до рангу літературних класиків.

Джерела

• Вакуленко Д. Т. Олександр Корнійчук: Життя і творчість. — К., Дніпро, 1985. — 167 с.
• Дузь І. М. Від задуму до прем'єри: Творча історія п'єс Олександра Корнійчука. — К.: Рад. письменник, 1985. — 205 с.
• Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. — М.: Вече, 2000.
• Корнійчук М. Ф. І в пам'яті, і в серці. — К.: Мистецтво, 1988. — 147 с.
• Михайлин І. Л. Що загинуло в «Загибелі ескадри»? / Ігор Михайлин // Слово і час. — 1992. — № 10. — С. 7-12.
• Олександр Корнійчук: Таємниці червоного Шекспіра // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 116—139.
• Пам'ять серця: Спогади про Олександра Корнійчука. — К.: Дніпро, 1978. — 429 с.
• Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. — СПб., 2000.
• Хорозова О. М. Корнійчук Олександр Євдокимович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
• Шепель Л. Ф. Корнійчук Олександр Євдокимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 163. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Біографія
• Журнал «Науковий світ».— лютий 2011, стор. 19