Корнійчук Олександр Євдокимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Євдокимович Корнійчук
Олександр Корнійчук, 1940-ві рр.

Олександр Корнійчук, 1940-ві рр.
При народженні Корнійчук Олександр Євдокимович
Народження 12 (25) травня 1905(1905-05-25)
  Христинівка
Смерть 14 травня 1972(1972-05-14) (66 років)
  Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Мова творів російська мова[1]
Рід діяльності громадський діяч, драматург, публіцист
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр п'єса
Нагороди та премії
Сталінська преміяНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1971
Корнійчук Олександр Євдокимович у Вікісховищі?
Ювілейна монета «Олександр Корнійчук» номіналом 2 гривні (2005)

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 [25] травня 1905(19050525), Христинівка — 14 травня 1972, Київ) — український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України[2]. Голова Верховної Ради УРСР, нарком закордонних справ УРСР[3], голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників УРСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у м. Христинівка (тоді Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна). Син робітника.

З 1919 року працював на залізниці. Освіту одержав у Київському інституті народної освіти (1929).

Писав в основному п'єси на політичні теми завжди згідно з «лінією партії» (політичними й ідеологічним настановами ЦК ВКПб/КПРС). У 1925 дебютував роботою «Він був великий», присвяченою Леніну. Наступні Корнійчукові твори «На грані» (1929), «Кам'яний острів» (1929), «Штурм» (1931) були спрямовані проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу».

У 1937 р. написав п'єсу «Правда», в якій Ленін уперше став персонажем української драматургії. Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента».

Під час німецько-радянської війни війни служив в армії: політпрацівник політуправління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п'єса «Фронт» (1942), що її написано за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів — героїв Громадянської війни, що не вміли воювати в нових умовах. Цікаво, що п'єсу, в дещо відредагованій версії, виконувано й на окупованих під німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» (So wie sie kämpfen). У лютому-липні 1944 року був міністром закордонних справ УРСР.

В 1951 р. разом із дружиною написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953 р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах. 30.05.1953 — 6.07.1954 працював 1-м заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959 р. голова Верховної Ради УРСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Над Дніпром» (1960), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961 р. РМ УРСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій ім. Т. Шевченка, його головою став письменник Корнійчук.

Був тричі одружений. Найтриваліший шлюб — із польською письменницею Вандою Василевською.

У 1934—1938 рр. мешкав у будинку письменників Роліт.

Помер 14 травня 1972 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році)[4].

Зв'язок з кінематографом[ред.ред. код]

Був редактором на Київській, Одеській і Харківській кіностудіях (19291934).

Автор сценаріїв фільмів: «Чорні дні» (1930, у співавт. з П. Долиною), «Приємного апетиту» (1932, у співавт. з Х. Шмаїном), «Останній порт» (1934, у співавт. з А. Кордюмом), «Богдан Хмельницький» (1941), «Партизани в степах України» (1942), «Фронт» (1943), «300 років тому…» (1956), «Загибель ескадри» (1965), «А тепер суди…» (1966), «Чому посміхалися зорі» (1966, т/ф). Здійснив сценарну доробку кінокартини «Тарас Шевченко» (1951) після смерті її режисера І. Савченка. За п'єсами О. Корнійчука зафільмовано стрічки: «В степах України» (1952) Г. Юри, «Калиновий гай» (1953) Т. Левчука, «Правда» (1957) В. Добровольського, І.Шмарука (1957), «Платон Кречет» (1972, т/ф).

Збереглися документальні кадри, де показано О. Корнійчука в його робочому кабінеті (див.: «Кіножурнал», 1929, № 33/128), фрагмент постановки його п'єси «Правда» у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (див.: «Радянська Україна», 1938, лютий, № 6), О. Корнійчук як член урядової комісії приймає в Ленінграді скульптуру М. Манізера Т. Шевченка для Києва (див.: «Радянська Україна», 1939, 10 січня, № 4), виступає в Харкові на вечорі, який присвячено 125-річчю від дня народження Т. Шевченка (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 лютого, № 13), присутній у залі на ювілеї Шолом-Алейхема (див.: «Радянська Україна», У 1939 р., 30 квітня, № 33), під час прогулянки по Дніпру з акторами МХАТу (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 липня, № 53), покладає квіти на могилу І. Франка у Львові, бере участь у роботі сесії Верховної Ради УРСР (див.: фільм «Звільнення українських і білоруських земель від гніту польських панів і возз'єднання народів-братів у єдину сім'ю», 1940).

Про нього зняті науково-популярні стрічки «Олександр Корнійчук» (1970) та «Солдат миру» (1975).

Пам'ять[ред.ред. код]

Іменем О. Корнійчука було названо проспект у Києві (нині Оболонський проспект) та станцію метро (нині — «Оболонь»)

У Коломиї нинішня вулиця Біберовичів називалася іменем Корнійчука у 19451957 роках.

У місті Ніжині (Чернігівська область) названо вулицю на честь О. Корнійчука.

У рідному місті Христинівці іменем Корнійчука названа одна з вулиць міста та Христинівська спеціалізована школа № 1

Маловідомі факти[ред.ред. код]

За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п'єси «Загибель ескадри» Корнійчук украв у режисера Арнольда Кордюма і прозаїка Вадима Охременка. Адже досі залишається дивним те, як міг початківець у свої 28 років написати таку епічну драму про моряків, виявивши неабияку обізнаність із флотськими звичаями, побутом, мовою тощо. П'єса дала чудову нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п'єси, який оголошено в лютому 1933 р. Крім того, у просуванні наступних п'єс Корнійчукові неодноразово допомагав пролетарський письменник граф Олексій Миколайович Толстой. Корнійчука з молодих літ було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко нелітературного змісту. Нині Корнійчука вважають за типовий зразок залаштункових механізмів піднесення політичних пристосуванців до рангу літературних класиків.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb13185475m
  2. Сергій. Хрущов. Никита Хрущов реформатор. Трилогія про батька.
  3. Віднянський С. Чому та як українська РСР стала однією з країнзасновниць ООН? [Text: (до 70річчя Організації Об'єднаних Націй і членства в ній України) // Український історичний журнал. — 2015. — № 5 (524). — С. 182—183.
  4. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Джерела[ред.ред. код]