Корнійчук Олександр Євдокимович

Корнійчук Олександр Євдокимович
Олександр Корнійчук, 1940-ві рр.
Ім'я при народженні	Корнійчук Олександр Євдокимович
Народився	12 (25) травня 1905 Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	14 травня 1972(1972-05-14) (67 років) Київ, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство (підданство)	Російська імперія  Українська РСР  СРСР
Діяльність	громадський діяч, драматург, публіцист
Alma mater	Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Мова творів	українська, російська
Роки активності	1928
Напрямок	соціалістичний реалізм
Жанр	п'єса
Членство	Спілка письменників СРСР Національна академія наук України Академія наук СРСР Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Партія	Комуністична партія Радянського Союзу
Конфесія	атеїзм
Нагороди
Премії
Медіафайли у Вікісховищі?

Ювілейна монета «Олександр Корнійчук» номіналом 2 гривні (2005)

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 (25) травня 1905, Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 14 травня 1972, Київ, СРСР) — український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України. Голова Верховної Ради УРСР, нарком закордонних справ УРСР, голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників УРСР у 1938–1941 та в 1946–1953 роках.

Біографія

Народився 12 [25] травня 1905(19050525) року в м. Христинівка, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна. Син робітника.

З 1919 року працював на залізниці. Освіту одержав у Київському інституті народної освіти (1929).

Писав в основному п'єси на політичні теми завжди згідно з «лінією партії» (політичними й ідеологічним настановами ЦК ВКПб/КПРС). У 1925 дебютував роботою «Він був великий», присвяченою Леніну. Наступні Корнійчукові твори «На грані» (1929), «Кам'яний острів» (1929), «Штурм» (1931) були спрямовані проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу».

У 1937 р. написав п'єсу «Правда», в якій Ленін уперше став персонажем української драматургії. Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента».

Під час німецько-радянської війни війни служив в армії: політпрацівник політуправління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п'єса «Фронт» (1942), що її написано за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів — героїв Громадянської війни, що не вміли воювати в нових умовах. Цікаво, що п'єсу, в дещо відредагованій версії, виконувано й на окупованих під німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» (So wie sie kämpfen). У лютому-липні 1944 року був міністром закордонних справ УРСР.

В 1951 р. разом із дружиною написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953 р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах. 30.05.1953 — 6.07.1954 працював 1-м заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959 р. голова Верховної Ради УРСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Над Дніпром» (1960), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961 р. РМ УРСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій ім. Т. Шевченка, його головою став письменник Корнійчук.

Був тричі одружений. Найтриваліший шлюб — із польською письменницею Вандою Василевською.

1964 року одружився із 43-річною актрисою театру ім. І. Франка Мариною Захаренко, матір'ю відомого режисера Володимира Бортка.

У 1934–1938 рр. мешкав у будинку письменників Роліт. Пізніше переїхав на вулицю Шовковичну, 20.

Помер 14 травня 1972 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році).

Зв'язок з кінематографом

Був редактором на Київській, Одеській і Харківській кіностудіях (1929–1934).

Автор сценаріїв фільмів: «Чорні дні» (1930, у співавт. з П. Долиною), «Приємного апетиту» (1932, у співавт. з Х. Шмаїном), «Останній порт» (1934, у співавт. з А. Кордюмом), «Богдан Хмельницький» (1941), «Партизани в степах України» (1942), «Фронт» (1943), «300 років тому…» (1956), «Загибель ескадри» (1965), «А тепер суди…» (1966), «Чому посміхалися зорі» (1966, т/ф). Здійснив сценарну доробку кінокартини «Тарас Шевченко» (1951) після смерті її режисера І. Савченка. За п'єсами О. Корнійчука зафільмовано стрічки: «В степах України» (1952) Г. Юри, «Калиновий гай» (1953) Т. Левчука, «Правда» (1957) В. Добровольського, І.Шмарука (1957), «Платон Кречет» (1972, т/ф).

Збереглися документальні кадри, де показано О. Корнійчука в його робочому кабінеті (див.: «Кіножурнал», 1929, № 33/128), фрагмент постановки його п'єси «Правда» у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (див.: «Радянська Україна», 1938, лютий, № 6), О. Корнійчук як член урядової комісії приймає в Ленінграді скульптуру М. Манізера Т. Шевченка для Києва (див.: «Радянська Україна», 1939, 10 січня, № 4), виступає в Харкові на вечорі, який присвячено 125-річчю від дня народження Т. Шевченка (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 лютого, № 13), присутній у залі на ювілеї Шолом-Алейхема (див.: «Радянська Україна», У 1939 р., 30 квітня, № 33), під час прогулянки по Дніпру з акторами МХАТу (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 липня, № 53), покладає квіти на могилу І. Франка у Львові, бере участь у роботі сесії Верховної Ради УРСР (див.: фільм «Звільнення українських і білоруських земель від гніту польських панів і возз'єднання народів-братів у єдину сім'ю», 1940).

Про нього зняті науково-популярні стрічки «Олександр Корнійчук» (1970) та «Солдат миру» (1975).

Пам'ять

Іменем О. Корнійчука було названо проспект у Києві (нині Оболонський проспект) та станцію метро (нині — «Оболонь»)

У Коломиї нинішня вулиця Біберовичів називалася іменем Корнійчука у 1945–1957 роках.

У місті Ніжині (Чернігівська область) названо вулицю на честь О. Корнійчука.

У рідному місті Христинівці іменем Корнійчука названа одна з вулиць міста та Христинівська спеціалізована школа № 1

Маловідомі факти

За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п'єси «Загибель ескадри» Корнійчук украв у режисера Арнольда Кордюма і прозаїка Вадима Охременка. Адже досі залишається дивним те, як міг початківець у свої 28 років написати таку епічну драму про моряків, виявивши неабияку обізнаність із флотськими звичаями, побутом, мовою тощо. П'єса дала чудову нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п'єси, який оголошено в лютому 1933 р. Крім того, у просуванні наступних п'єс Корнійчукові неодноразово допомагав пролетарський письменник граф Олексій Миколайович Толстой. Корнійчука з молодих літ було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко нелітературного змісту. Нині Корнійчука вважають за типовий зразок залаштункових механізмів піднесення політичних пристосуванців до рангу літературних класиків.

Джерела

• Вакуленко Д. Т. Олександр Корнійчук: Життя і творчість. — К. : Дніпро, 1985. — 167 с.
• Дузь І. М. Від задуму до прем'єри: Творча історія п'єс Олександра Корнійчука. — К. : Рад. письменник, 1985. — 205 с.
• Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. — М. : Вече, 2000.
• Ковальська Людмила. Марина Захаренко-Корнійчук: "Його змогли звинуватити лише в тому, що він був «придворним драматургом». 25 травня Олександрові Корнійчуку виповнилося б 100 років // Дзеркало тижня. — 2005. — № 20. — 27 травня — 3 червня.
• Корнійчук М. Ф. І в пам'яті, і в серці. — К. : Мистецтво, 1988. — 147 с.
• Михайлин І. Л. Що загинуло в «Загибелі ескадри»? / Ігор Михайлин // Слово і час. — 1992. — № 10. — С. 7–12.
• Олександр Корнійчук: Таємниці червоного Шекспіра // Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури / С. М. Цалик, П. О. Селігей. — К. : Наш час, 2010. — С. 116—139.
• Пам'ять серця: Спогади про Олександра Корнійчука. — К. : Дніпро, 1978. — 429 с.
• Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. — СПб., 2000. (рос.)
• Хорозова О. М. Корнійчук Олександр Євдокимович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. : іл. — ISBN 978-966-02-7304-7.
  пошук онлайн
• Шепель Л. Ф. Корнійчук Олександр Євдокимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 163. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Біографія
• Журнал «Науковий світ».— лютий 2011, стор. 19