Ринхіт вишневий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ринхіт вишневий
Імаго ринхіта вишневого Rhynchites auratus
Імаго ринхіта вишневого Rhynchites auratus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Родина: Rhynchitidae
Рід: Rhynchites
Вид: Ринхіт вишневий
Біноміальна назва
Rhynchites auratus
(Scopoli, 1763)
Синоніми
Rhynchites aurifer Olivie, 1792; Rhynchites armeniacusi Zajcev, 1937[1].
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Rhynchites auratus
EOL logo.svg EOL: 676078
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 614235

Ринхіт вишневий (Rhynchites auratus) — жук родини Ринхітид. Шкідник косточкових плодових культур з родини айстрових, найчастіше — вишні й черешні. Личинка розвивається у недозрілих плодах.

Назва[ред. | ред. код]

Інколи жука називають абрикосовим слоником, вишневим довгоносиком або ж трубкокрутом. Це данина традиції. Адже рід Rhinchytes давно не включається до родини справжніх довгоносиків (Сurculionidae). Назва ж «трубкокрут» для цього виду припустима, лише якщо вважати ринхітид у родині Трубкокрутів (Attelabidae). Фахівці не дійшли одностайної згоди щодо рангу цього таксону. Латинська видова назва «auratus» перекладається як «золотий, позолочений»

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Жук завдовжки 5,5–9 мм. Забарвлення золотаво-червоне або золотаво-зелене, металево блискуче з пурпурним полиском.

Самці вишневого ринхіта, на відміну від самиць, на обох боках передньогрудей мають довгі гострі шипи, спрямовані убік. Порівняйте це фото з тим, що нагорі — наскільки різними можуть бути зовні жуки одного виду

Основні ознаки[2][3]:

  • тіло вкрите короткими тонкими світлими волосками;
  • головотрубка довша від передньоспинки, пурпурна із затемненою вершиною;
  • очі невеликі, круглі, слабо опуклі;
  • передньоспинка значно ширша від одного надкрила;
  • на надкрилах точечні борозенки, передостання борозенка вкорочена і зливається з останньою борозенкою біля середини;
  • в основній третині надкрила мають спільне неглибоке вдавлення;
  • останній членик лапок помітно довший від першого;
  • щиток із закругленою вершиною, густо вкритий точками;

яйця білого кольору, овальне, видовжене . Личинка біла, зовнішні ротові органи бурі, тіло С-подібне, безноге, усе вкрите короткими волосками, голова брунатна. Лялечка біла, блискуча, очі сірувато-бурі, на кінці черевця має два невеликі буруваті шипики, вершини яких стирчать назад, а кінці вигнуті один до одного.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Зимує вишневий риніт на стадії личинки або імаго. Місця зимування — ґрунт, під корою дерев і в опалому листі. Перші активні жуки на поверхні з'являються рано навесні, коли набухають бруньки, їх помітно більшає із настанням цвітіння. Імаго зустрічаються до середини липня. У теплу погоду вони літають у кронах дерев, у похмуру прохолодну погоду сидять нерухомо у пазухах пагонів[2].

Самка вишневого ринхіта обгризає плід терна

Кормові рослини комах — деревні рослини з родини розові вишня, черешня, абрикос, слива, терен, інколи — яблуня, груша, глід[4].

Паруються жуки в першій та другій декадах травня. Самиці відкладають яйця, починаючи з середини травня і звичайно співпадає із завершенням цвітіння кормових рослин[5]. Триває яйцекладка до початку липня, поки кісточки плодів не стають твердими. У оплодні самиця вигризає округлий отвір, на його дні робить просторе заглиблення на поверхні кісточки і відкладає одне яйце. Навколо нього вона вигризає кільцеву канавку, недогризками з якої заповнює заглиблення над яйцем. Ця пориста пробка не дає каналу заростати і забезпечує доступ повітря до яйця й личинки. Плодючість самиці — до 150 яєць[2]. Личинка вилуплюється через 10–14 днів. Вона вгризається у кісточку і живиться її насіниною («ядром»). Личинка росте, линяє. Завершення її розвитку припадає на завершення достигання плоду. Він падає, личинка полишає його і заглиблюється у ґрунт. Тут, на глибині 10–15 см, вона облаштовує камеру із ущільненими стінками, де і заляльковується]]. Частина популяції заляльковується і до осені перетворюється на жуків, а частина лишається у стані діапаузи аж до осені наступного року. Отже, вишневий довгоносик має одно- і дворічну генерацію[2].

Поширення[ред. | ред. код]

Вид поширений по всій Палеарктиці, за винятком її Півночі, Північної Африки та Середнього Сходу[1]. В Україні зареєстрований в АР Крим і в 18 областях. Його не знаходили лише у Житомирській, Запорізькій, Кропивницькій, Миколаївській, Полтавській, Сумській, областях[6].

Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]

Подібно до інших біологічних видів, вишневий ринхитид є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Однак у плодових садах жуки завдають чималої шкоди, особливо, коли їх чисельність і щільність досягає значних величин. Обтрушуючи дерева навесні, встановлюють чисельність жуків. Якщо вона завелика, із шкодочинністю жуків борються, оприскуючи дерева інсектицидами[2] або вживаючи препарати бактерій та інсектицидних рослин[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б M. A. Alonso-Zarazaga, H. Barrios, R. Borovec, P. Bouchard, R. Caldara, E. Colonnelli, L. Gültekin, P. Hlavác, B. Korotyaev, C. H. C. Lyal, A. Machado, M. Meregalli, H. Pierotti, L. Ren, M. Sánchez-Ruiz, A. Sforzi, H. Silfverberg, J. Skuhrovec, M. Trýzna, A. J. Velázquez de Castro & N. N. Yunakov. Cooperative Catalogue of Palaearctic Coleoptera Curculionoidea. Monografías electrónicas S.E.A., vol. 8, 729 pp. http://sea-entomologia.org/monoelec.html)
  2. а б в г д Вредители сельскохозяйственных и лесных культур. Под ред. В. П. Васильева. 2-е изд. К.: Урожай, 1988. — 576 с.
  3. Тер-Минасян М. Е. 81. Сем. Attelabidae — Трубковёрты, с. 483—484 В кн. Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Биенко). Том 2. Жесткокрылые и веерокрылые. Ред. тома: Е. Л. Гурьева и О. Л. Крыжановский. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР", вып. 89). М.-Л.: Наука, 1965. 668 с.
  4. Dieckmann, L. 1974. Beiträge zur Insektenfauna der DDR: Coleoptera — Curculionidae (Rhinomacerinae, Rhynchitinae, Attelabinae, Apoderinae) Beiträge zur Entomologie, 24(1): 5–54. Попервах жуки харчуються бруньками, потім гризуть листя, квітки, молоді пагони й плоди
  5. Dezianian, A. Investigation on biology of cherry weevil Rhynchites auratus (SCOP) in Shahrood region //Applied Entomology and Phytopathology, 2005, 73(1): 105—117
  6. Yunakov, N., Nazarenko, V., Volovnik, S., Filimonov, R. A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) (excluding Platypodinae and Scolytinae) (Zootaxa, 4404) — Magnolia Press. 2018. — 494 pp
  7. Andreev, R., Hristina Kutinkova, Kh., Baltas, K. N. Non-Chemical Control of Some Important Pests of Sweet Cherry // Journal of Plant Protection Research, 2008, 48(4): 503—508