Розбій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Злочин (КК України)
Розбій
Загальна характеристика
Номер розділу VI
Злочин проти власності
Номер статті 187
Кримінальне покарання
види і термін покарань ч.1: від 3 до 7 років ПВ
ч.2: від 7 до 10 років ПВ з конфіскацією майна
ч.3: від 7 до 12 років ПВ з конфіскацією майна
ч.4: від 8 до 15 років ПВ з конфіскацією майна

Розбій — у кримінальному праві України та багатьох зарубіжних держав —– насильницько-корисливий злочин проти власності. У Кримінальному кодексі України (ч. 1 ст. 187) розбій визначений як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства[1].

У кримінальних законодавствах багатьох держав розбій традиційно входить до тріади "крадіжка" – "грабіж" – "розбій" і є найнебезпечнішим серед цих посягань.

У кримінальному праві Англії та держав, що сприйняли англо-саксонську правову традицію, поняття "розбій" не використовується для найменування (позначення) кримінального правопорушення —– дії, аналогічні розбою, охоплюються поняттям "пограбування" (англ. robbery).

Історія[ред.ред. код]

Розбій з давніх-давен відомий кримінальному праву різних народів. У кримінальному праві Київської Русі одна з перших згадок про розбій зустрічається в ст. 7-й Договору князя Олега з греками 911 року. За цією нормою, якщо хто-небудь з русів одноосібно або "дружинно" (у складі групи осіб) стане допитувати господаря речі, і явно через насильство щось візьме, то платить за це втроє[2]. Така норма в русько-візантійському договорі на думку Д. Г. Тальберга з’явилась за ініціативою, бо саме греки часто страждали від розбійницьких нападів русів[3].

Руська Правда згадує про розбій у зв’язку з учиненням іншого злочину — вбивства в розбої (ст. 7 Просторової редакції Руської Правди). Формулювання цієї статті "убивство на/в розбої без всякої свади" на думку одних авторів (І. Б. Раковецький[4], М. М. Рибушкін[5]) означало випадки розбійного, корисливого, заздалегідь обдуманого вбивства, а на думку більшості інших (М. Ф. Володимирський-Буданов, Д. Г. Тальберг[6], Р. Є. Токарчук[7] та ін.) — тут мовиться про зловмисне, нагле (підступне), обдумане, не спровоковане ("без свади") з боку потерпілого убивство, без мети пограбування. За цією статтею переслідувалася зловмисність волі нападника, який безпричинно затіяв бій[8].

Подорожуючі зазнають атаки розбійників. Картина Ніколаса Берхема (близько 1670)
Напад флібустьєрів (морських розбійників) на іспанський корабель. Картина Говарда Пайла (1905)

Юридичний аналіз злочину[ред.ред. код]

Основний склад злочину[ред.ред. код]

Розбій належить до найнебезпечніших насильницько-корисливих злочинів. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, обов'язковим додатковим об'єктом його виступають життя чи здоров'я потерпілого.

Предметом злочину виступає рухоме майно, яке є чужим для винного[9].

Об'єктивна сторона злочину за змістом диспозиції ч. 1 ст. 187 КК України полягає у "нападі, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства".

Напад при розбої полягає у протиправному впливові на потерпілого під час якого відбуваються, як правило, одночасно (або з дуже незначним розривом у часі): 1) застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого або погроза застосування такого насильства чи приведення потерпілого у безпорадний стан із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я та 2) вилучення майна.

Напад характеризується агресивністю, раптовістю, несподіваністю для потерпілого, короткочасністю; може бути як відкритим, так і таємним (постріл із засідки, удар важким предметом з-за спини потерпілого)[10].

Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер —– виступає способом заволодіння майном[11]. Розбій є закінченим злочином саме з моменту вчинення нападу[12], при цьому для кваліфікації розбою не має значення було чи не було фактично вилучене майно у потерпілого. В то той же час, на думку П.С. Матишевського, хоча закон визначає розбій за допомогою вказівки на два роди дій, що обираються винним, – напад і насильство – сутність їх одна, оскільки це двоєдиний спосіб заволодінням майном, а тому навряд чи можна встановити, як це намагаються зробити окремі автори, чіткі юридичні критерії, що дозволяють розмежувати напад і насильство[13].

Поняття "насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи" є оціночною ознакою і його (насильства) небезпечність повинна визначатися слідчим та/чи судом у кожному конкретному випадку на підставі перш за все відповідної медичної документації та конкретних обставин події злочину. Пленум Верховного суду України роз'яснив, що "Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК) — це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо."[14]. Крім того, "Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків. Вказане стосується і випадків застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) під час вимагання" (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» [15]).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном[16].

Кваліфікований (ч. 2 ст. 187) та особливо кваліфікований (чч. 3 і 4 ст. 187) склади злочину[ред.ред. код]

Види розбою[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кримінальний кодекс України, ст. 187 // zakon5.rada.gov.ua
  2. Тальберг Д. Г. Насильственное похищение имущества по русскому праву (разбой и грабеж). - С.-Петербург, типография В. С. Балашева, 1880. – 204 с. —– С. 5.
  3. Тальберг Д. Г. Насильственное похищение имущества по русскому праву (разбой и грабеж). - С.-Петербург, типография В. С. Балашева, 1880. – 204 с. —– С. 4 - 5.
  4. Rakowiecki I. B. Prawda Ruska, czyli Prawa Wielkiego Xięcia Jarosława Władymirowicza, tudzieź traktaty Olegaу Ygora. — Warszawa, 1822. —T. I. — S. 133 (примітка 37).
  5. Уголовное право России.Общая часть: Учебник/Под. Ред. Ф.Р. Сундурова И.А. Тарханова. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Статут, 2009. - 751с. – С. 72.
  6. Тальберг Д. Г. Насильственное похищение имущества по русскому праву (разбой и грабеж). - С.-Петербург, типография В. С. Балашева, 1880. – 204 с. —– С. 12 (примітка).
  7. Токарчук Р. Е. Насильственные хищения: социальная природа норм и вопросы совершенствования уголовной ответственности: монография. — М.: Юрлитинформ, 2011. - 288 c. —– С. 77 - 79.
  8. Токарчук Р. Е. Насильственные хищения: социальная природа норм и вопросы совершенствования уголовной ответственности: монография. — М.: Юрлитинформ, 2011. - 288 c. —– С. 78 - 79.
  9. Див., наприклад: Кундеус В.Г. Рухоме та нерухоме майно як предмет злочинів проти власності // Вісник Національного ун-ту внутр. справ. – 2005. – Вип. 30. – С. 38 - 42; Ларіна О. В. Об'єкт та предмет грабежу за ст. 186 КК України // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2011. - № 4. - С. 351 - 358.
  10. Див., наприклад: Грищук В. К. Напад у кримінальному праві // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 4: Н — П. — К.: “Українська енциклопедія”, 2002. -— С. 39; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — 9-те видання, переробл. та доповн. — К.: Юридична думка, 2012. — 1316 с.—– С. 519.
  11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — 9-те видання, переробл. та доповн. — К.: Юридична думка, 2012. — 1316 с.—– С. 519.
  12. Абзац 3 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»
  13. Матышевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240с. —– С. 95.
  14. пункт 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»
  15. П. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»
  16. Див., наприклад: Кузнецов В. В., Савченко А. В. Кримінальне право України: питання та задачі для підготовки до вступних, семестрових та державних екзаменів: Навч. посіб. / За заг. ред. О. М. Джужи. – Вид. 2-ге доп. та перероб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 392 с. —– С. 113.

Література та посилання[ред.ред. код]