Руська Правда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Князь Ярослав Мудрий тримає Софійський собор і «Руську Правду». Ілюстрація Івана Білібіна.

«Руська Правда» (тут правда в значенні лат. iustitia, грец. διχαίομα) — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI–XII ст. на основі звичаєвого права.

Руська Правда мала важливий вплив на всі правові пам'ятки литовсько-руської доби в історії України (наприклад, «Судебник» Казимира IV, 1468); за посередництва Литовських Статутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшли до українського права гетьманської доби.

== Історія ==к Руська Правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Русі і суміжних слов'янських народів. Оригіналу Руської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з ХІІІ—XVIII ст. Досі відкрито їх більше 100. Історія постання Руської Правди та її списків, що їх поділяють на три редакції (коротку, широку і скорочену), ще досі не є повністю досліджена. Руську Правду (коротку редакцію) відкрив В.Татищев 1738 в тексті Новгородського літопису, написаного у 1440-их pp., надрукував її А. Шлецер (1767). Згодом відкрито кільканадцять списків короткої Руської Правди, найстарішими з яких є Академічний і Археографічний, обидва з того самого часу. Серед сотні списків широкої Руської Правди найстарішими є Синодальний (збережений у тексті Кормчої книги з 1282) та Троїцький (віднайдений у тексті правничого збірника «Мірило Праведне», списаного у другій половині 14 ст.). Широку Руську Правду вперше опублікував 1792 І. Болтин. Від цих двох основних списків Руської Правди дещо відрізняються списки середньої Руської Правди (відомі з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), яка, на думку більшості дослідників, була лише скороченням широкої ред. (М. Максимейко, А. Зимін); і походить з 15—17 ст. (М. Тихоміров й ін. відносять середні до другої половини 12 ст. й уважають її за основу для широкої редакції).

З видавців текстів Руської Правди, крім згаданих, слід назвати А. Мусіна-Пушкіна, Н. Калачова, П. Мрочек-Дроздовського, М. Владимирського-Буданова, В. Сергеевича, С. Юшкова (виданна АН УРСР), Б. Трекова, А. Зиміна та інші. Руську Правду німецькою мовою видали Ґ. Еверс (1826), Е. Тобіен (1843–1844), Л. Ґетц (1910–1913); французькою — М. Шефтель (1963), польською — І. Раковецкі (1820 — 22) й А. Кухарскі (1838), англійською — Г. Вернадський (1947). Повний корпус усіх досі відомих текстів вміщено в 3-томовому виданні AH СРСР «Правда Русская» (1940 — 63; за редакцією Б. Грекова).

Досліди над історією Руської Правди і систематизацією її списків вели Н. Калачов, В. Ключевський. В. Сєргеевич, Л. Ґетц та інші. Джерела Руської Правди, а зокрема чужонаціональні впливи на неї, досліджував М. Карамзін (візантійське канонічне право і право цісарське, зокрема Номоканон). Н. Калачов і В. Ключевський добачали в Руській Правді твір духовенства, призначений для духовних судів у світських справах, опертий на звичаєве право, а дехто знаходив у Руській Правді впливи болгарського права 9 — 10 ст. В СРСР досліди над Руською Правдою велися насамперед над суспільними відносинами Київської Русі й феодального устрою (Б. Греков, Л. Черепнін й ін.) та її культури (Б. Романов), а також над внутрішньою історією поодиноких правних норм та їх змістом (С. Юшков й ін.).

Коротка «Руська Правда»[ред.ред. код]

Сторінка з Розширеної[1][2] редакції «Руської Правди»

Правда рѹсьскаѩ

Коротка Руська Правда (43 статті) поділяється на 4 частини:

  1. Правда Ярослава — найстарішу, як її називають дослідники, що не погоджуються з поглядом, що Руську Правду проголосив князь Ярослав Мудрий (В. Сергеєвич, А. Пресняков, М. Тихоміров); вона охоплює статті від 1 до 18, також, можливо, статті 42 та 43[3];
  2. Правда Ярославичів — звана також Уставом Ярославичів (статті 19 — 41);
  3. Покон вирний — встановлює оплати вирникам (ст. 42)
  4. Урок мостникам (ст. 43).

Правда Ярослава, на думку одних дослідників, постала біля 1016, інших — у 1030-их pp. Постанови цієї найстарішої Руської Правди сягають 8—9 ст., а то й раніших часів, з яких вона перебрала інститут кровної помсти, що її згодом замінено (хоч не повністю) грошовою карою. Правда Ярославичів складена на з'їзді Ярославових синів: князів Ізяслава, Всеволода і Святослава у Вишгороді 1072 (М. Тихоміров, С. Юшков, Л. Черепнін) або у 10321054 (Б. Греков, А. Зимін). Норми Правди Ярославичів з особливою увагою охороняють інтереси князя, його домінальне господарство, урядовців і майно. Різні грошові кари за вбивство, залежно від суспільного становища вбитого, вказують на розшарування суспільства. Найбільше норм коротка Руська Правда присвячує охороні життя, здоров'я і майна; вона складається з норм карного й карно-процесуального права.

Розширена «Руська Правда»[ред.ред. код]

Широка Руська Правда (121 стаття) була найбільш поширена. Віднайдені біля 100 списків поділяються на три групи: Синодально-Тіроїцьку, Пушкінську і Карамзінську. Щодо часу постання її та її частин думки поділені: за Ж. Третяковським та Р. Ткачуком;— її складено під час князювання Володимира Мономаха (після 1113), за Б. Грінкою;— за князювання Мстислава Володимировича, а за О. Вассерманом і Л. Черепніним — до 1209.

Зміст широкої Руської Правди у частині карного права характеризується заміною норм кровної помсти — грошовими викупами та державними карами — вирами. Відповідальність за невідомого вбивцю поширюється на всю громаду (верв), на території якої сталося вбивство (дика вира); за поранення, образу честі, поряд відшкодування покривдженому, треба було платити державну кару (продаж); за найважчі злочини (розбій, підпал загороди, конокрадство) була встановлена кара «поток і розграбленіє», яка торкалася не лише майна, але дружини і дітей та самого злочинця. Руська Правда знає ряд чітких норм цивільного (позики, відсотки, ґрунтові спори, спадщинні приписи) і процесуального права (свідки: видоки і послухи, ордалії; проба заліза і води, «свод», леґальна самодопомога; злодія, зловленого на гарячому, «убиють во пса место»). Ці й інші норми Руської Правди дають багатий матеріал до всебічного дослідження соціально-економічних і побутових відносин середньовічної України.

Скорочена «Руська Правда»[ред.ред. код]

Скорочена «Руська правда» виникла не раніше 12 ст. Це переробка одного із списків Розширеної правди. Її виникнення пов'язують із спробами кодифікації. Проте на думку британських вчених С. Франкліна та Дж. Шеппарда, Скорочена "Руська Правда" є ранішою і датується приблизно XI-XII ст. Історики обгрунтовуються свою концепцію тим, що норми Скороченої "Правди" є набагато спрощенішими в порівнянні з Розширеним варіантом, тож, логічно припустити, що правові норми мали б розвиватись у все більш складну систему[3]. Крім того, Розширена "Правда", має відсилки до Скороченого кодексу "Правди", зокрема, коли нормами Розширеної "Правди" забороняється смертна кара, як санкція, що була присутня у короткому кодексі.

Виділення в структурі даного документу т. зв. "Найданішої Правди", яку приписують князю Ярославу є всього на всього гіпотетичною екстополяцією з Короткої редакції "Правди".

Коротка редакція "Правди" складається з 43 статей, Перша її частина (статті 1-18), що приписується князю Ярославу характеризується збереженням кровної помсти, всі перераховані матеріальні санкції носили радше компенсаційний характер, а не штраф на користь князя, що ми можемо спостерігати у Розширеній редакції[4]. Зумовлена така ситуація, ймовірно, слабкістю князівської влади на даний момент, хоча проти такої концепції категорично виступає М. Б. Свердлов. Проте його зауваження були заперечені С. Франкліном та Дж. Шеппардом, оскільки з аналізу перших 18 статей короткої редакції "Правди" цілком зрозуміло, що князь відігравав другорядну роль у виконанні санкцій[5]

"Правда Ярослава" відноситься до звичаєвого права. Подібно до всіх інших правових кодексів, вона була написана місцевими говірками, без свякого залучення церковнослов'янської мови, що дозволяє припустити, що дозволяє припустити, що документ був відносно самостійним правовим кодексом, що не калькувався з візантійських чи зіхідноєвропейських зразків, проте дане твердження не знайшло вагомих аргументів на свою користь[5]. Проте все ж порівнюючи правові кодекси візантійські, дослідники історії Київсьткої Русі схолились до думки, що, незважаючи на якісь впливи з боку Візантії чи інших держав, творення "Правд" було місцевим феноменом, який найширшим чином увібрав у себе традиції руського життя.

"Правда Ярослава"[ред.ред. код]

До сьогодні точаться дискусії про єдність композицій вже не самої короткої редакції "Правди", а тієї частини, що у історіографії дістала назву "Правда Ярослава". Перші 18 статей, а ще 42 та 42 статті короткої редакції, що їх приписують Ярославу Володимировичу неначе виникають на рівному місці, оскільки нагальної потреби для введення юридичного зводу не було. В дослідників викликає питання і сама єдість "Правди Ярослава", оскільки більшість її статей врегульовують конфлікти на рівні общини, а деякі статті виходять за межі общини, коли мова йде про варяга чи іншого іноземця, що постраждав.

Спробували віднайти причини прийняття Найдавнішого кодексу Ярослава С. Франклін та Дж. Шеппард, які припускають, що пролити світло на це питання допоможе розгляд короткої редакції "Правди" не як конгломерату правових норм, що були затвердження починаючи з Ярослава і закінчуючи Ярославичами. Історики звертають увагу на те, що норми короткої редакції юридичного зводу загалом є дуже сприятливими для князіської влади, оскільки фактично узаконили їх недоторканість та недоторканість їхньої власності. Тож, ймовірно, частина норм, що зазвичай приписується у короткій редакції "Правди" могла належати ще до часів Ярослава.

Ймовірну відновідь на причини виникнення "Правди Ярослава" можна віднайти в Новгородському першому літописі, де говориться, що князь Ярослав, будучи княземКиївським украв збірник правових норм для Новгорода, щоб там дотримувались порядку за його відсутності.

Характеристика й значення[ред.ред. код]

Золотий ковчег для зберігання «Руської правди»

Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерті грошовою карою).

Руська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська Правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казіміра В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».

Переклади[ред.ред. код]

Переклад на польську мову «Руської правди» виконав Іґнаци Бенедикт Раковецький.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [у 10 т.] / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — [Париж] ; [Нью-Йорк] : Молоде життя, 1954—1989, 1993—2000.
  • Леонтович Ф. Русская Правда и Литовский Статут. К. 1805;
  • Калачов Н. Предварительные юридические сведения для полного объяснения Русской Правды, випуск 1, вид. 2. П. 1880;
  • Максимейко М. Русская правда и литовско-русское право. Сборник статей по истории права, посвященный М. Ф. Владимирскому-Буданову. К. 1904;
  • Ясинский М. Закупы Русской Правды и памятников западно-русского права. Там таки; Грушевський М. Історія України-Руси, тт. II і III. Л. 1905;
  • Goetz L. Das Russische Recht. I — IV. Штутґарт 19101913;
  • Максимейко М. Опыт критического исследования Русской Правды. Випуск І. X. 1914;
  • Лащенко Р. Лекції по історії укр. права, ч. І. Княжа доба. УВУ. Прага 1923;
  • Борисенок С. Карний зміст потока Руської Правди. Праці комісії для виучення іст. зах.-руського та укр. права ВУАН, випуск І. К. 1925;
  • Максимейко М. Система Руської Правди в її поширеній ред. Там таки 1926; Юшков С. (ред.) Руська Правда. К. 1935;
  • Греков Б. Киевская Русь. М. 1939;
  • Тихомиров М. Исследование о Русской Правде. М. — П. 1941;
  • Чубатий М. Огляд історії укр. права, І — II, 3 вид. Мюнхен 19461947;
  • Юшков С. Русская Правда М. 1950;
  • Падох Я. Нарис історії укр. карного права. Мюнхен 1951;
  • Черепнин Л. Социально-политические отношения в древней Руси и Русская Правда. В кн. Древнерусское государство и его международное значение. М. 1965;
  • Рубинштейн Н. Древнейшая Правда и вопросы дофеодального строя Киевской Руси. в кн. Археографический ежегодник за 1964 год. М. 1965;
  • Зимин А. Феодальная государственность и Русская Правда. Исторические Записки, 76. М. 1965
  • Кузьминець О. Історія держави і права України, Київ. 2000
  • Федорова А.Н. Правонарушение и юридическая ответственность по Русской Правде. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. - Тольятти, 2005. - 192 c.
  1. Правда Русская / Под общ. ред. акад. Б.Д. Грекова. - М.; Л.: Изд-во АН СССР. Т. III: Факсимильное воспроизведение текстов. - 1963
  2. Библиотека литературы Древней Руси
  3. а б Франклин С., Шепард Дж. Начало Руси. 750-1200. - СПб: Дмитрий Буланин, 2000. - С. 316.
  4. Kaiser D. H. Reconsidering Crime and Punishment in Kievan Rus' // Russian History. 1980. Vol. 7. P. 283-293.
  5. а б Франклин С., Шепард Дж. Начало Руси. 750-1200. - СПб: Дмитрий Буланин, 2000. - С. 319.