Рольова гра (психологія)
Рольова гра — процес моделювання поведінки, за якого особа переймає на себе певну роль. Вона може реалізовуватися як на несвідомому рівні (засвоєння соціальних норм і функцій), так і на свідомому (навмисне прийняття образу в межах ігрового, навчального або терапевтичного контексту). У той час як Оксфордський словник англійської мови пропонує визначення рольової гри як «зміни поведінки людини для виконання соціальної ролі», у сфері психології цей термін використовується більш вільно в чотирьох значеннях:
- виконання ролей, як правило, у театрі чи освітньому середовищі;
- взяття ролі персонажа чи особи та розігрування її з партнером/партнеркою, яка/який виконує чиюсь роль, часто залучаючи різні жанри практики;
- позначення широкого спектра ігор, як-от рольові відеоігри (RPG), ігри поштою тощо;
- опис конкретних рольових ігор.[1]
Багато дітей беруть участь у формі рольових ігор, відомих як «перевтілення», де вони приймають певні ролі, наприклад лікаря, і розігрують ці ролі. Іноді переконання набуває опозиційного характеру, що призводить до таких ігор, як квач.
Історичну інсценізацію дорослі практикували тисячоліттями. Стародавні римляни, ханьці та середньовічні європейці час від часу організовували заходи, на яких кожен грав у виставах з раннього віку, і розвага, здається, була основною метою цих заходів. У ХХ столітті історична інсценізація часто займалася як хобі.
Імпровізаційний театр бере свій початок від традиції Ккомедії дель арте XVI століття. Сучасний імпровізаційний театр почався в класі з «театральних ігор» Віоли Сполін і Кіта Джонстона в 1950-х роках. Віола Сполін, співзасновниця легендарної трупи The Second City, ще у 1946 році підкреслювала, що розроблені нею вправи є іграми, які неодмінно містять елементи рольового моделювання. Вона розглядала рольову гру в театрі передусім як інструмент підготовки та навчання актора — спосіб опанування ролі через взаємодію з іншими сценічними образами. Проте сьогодні чимало її технік використовуються як самостійний вид інтелектуального дозвілля та розваг.
Рольова гра — це гра, в якій учасники беруть на себе ролі персонажів і спільно створюють історії. Учасники визначають дії своїх персонажів на основі їхніх характеристик, і дії успішні чи невдалі згідно з формальною системою правил і вказівок. У межах правил вони можуть вільно імпровізувати; їхній вибір визначає напрямок і результат гри.
Рольові ігри також можна проводити онлайн у формі створення групових історій, залучаючи від двох до кількох сотень людей, використовуючи загальнодоступні форуми, приватні дошки повідомлень, списки розсилання, чати та сервіси миттєвих повідомлень для створення світів і персонажів, які можуть тривати кілька годин або кілька років. Часто під час рольових ігор на форумі встановлюються правила та стандарти, як-от мінімальна кількість слів, застосування персонажів і дошки для створення сюжетів, щоб збільшити складність і глибину історії.
Рольові ігри охоплюють широку палітру жанрів: від фентезі та середньовіччя до стимпанку, історичних ретроспектив чи сучасності. Часто основою для них стають літературні твори, кінофільми або відеоігри — у такому разі гра перетворюється на формат «спільної фанфікшн-творчості». Учасники можуть втілювати як канонічних персонажів, так і створювати власних («оригінальних персонажів»). Це дозволяє або трансформувати класичні сюжети через дії альтернативних героїв, або розширювати межі канонічного всесвіту, додаючи нові події та сенси.
У психології особистість індивіда можна концептуалізувати як набір очікувань щодо себе та інших, які доповнюються рольовою грою чи виконанням ролі.[2] Тут ця роль є вигадкою, оскільки вона не реальна, але має певну послідовність.[2] Важливою частиною психологічного розвитку дитини є також рольова гра. Наприклад, вихідною умовою і результатом рольової гри є той випадок, коли дитина починає визначати «я» і відокремлювати себе від дорослого.[3] Існують також експерименти, які показали, що рольові ігри призвели до зміни поведінки, наприклад, у випадку курців, які повідомили про негативне ставлення до паління після того, як їх попросили прикинутися людиною з діагнозом рак легенів.[4]
Рольова гра також може стосуватися рольового тренінування, коли люди репетирують ситуації, поодинці або з іншими, готуючись до майбутнього виступу та вдосконалюючи свої здібності в ролі. Деякими прикладами є симуляційна рольова гра з професійного навчання, освітні рольові ігри, медичні рольові ігри та певні військові ігри.
Одним із перших застосувань комп'ютерів було моделювання реальних умов для учасників, які програвали польоти літаків у симуляції. Авіасимулятори використовували комп'ютери для вирішення рівнянь польоту та навчання майбутніх пілотів. В армії розпочато повномасштабне моделювання рольових ігор із солдатами, які використовують комп'ютери як під час повномасштабних навчань, так і для навчання численним конкретним завданням у воєнних умовах. Приклади включають стрільбу зі зброї, симулятори транспортних засобів і макети станцій керування.
«Лікарня плюшевих ведмедиків» — це стратегія рольової гри, де студенти-педіатри та медичні сестри виступають «плюшевим лікарем» для дітей, які виконують роль опікуна плюшевого ведмедика або іншої м'якої іграшки, яка потребує консультації. Він використовується як для зменшення тривоги та покращення результатів лікування дітей, так і для студентів-медиків, щоб краще розуміти дітей.[5] У десятках університетів і медичних закладів по всьому світу існують програми для лікарень для плюшевих ведмедиків.
Рольова гра також може стосуватися техніки, яка зазвичай використовується дослідниками, які вивчають міжособистісну поведінку, надаючи учасникам дослідження певні ролі та інструктуючи учасників діяти так, ніби певний набір умов відповідає дійсності.[6] Ця техніка розподілу та прийняття ролей у психологічних дослідженнях має довгу історію. Її використовували в ранніх класичних соціально-психологічних експериментах Курт Левін (1939/1997), Стенлі Мілграм (1963) і Філіп Зімбардо (1971). Герберт Кельман припустив, що рольові ігри можуть бути «найперспективнішим джерелом» методів дослідження, альтернативних методам, що використовують обман (Kelman 1965).[7]
- ↑ Rilstone, Andrew. Role-Playing Games: An Overview" 1994, Inter*Action #1.
- 1 2 Corsini, Raymond (2017). Role Playing in Psychotherapy. New Brunswick, NJ: AldineTransaction. с. 21. ISBN 9780202363936.
- ↑ Bruce, Tina; Hakkarainen, Pentti; Bredikyte, Milda (2017). The Routledge International Handbook of Early Childhood Play. Oxon: Routledge. с. 55. ISBN 9781138833715.
- ↑ Maio, Greg; Haddock, Geoffrey (2014). The Psychology of Attitudes and Attitude Change. Los Angeles, CA: SAGE. с. 157. ISBN 9781446272251.
- ↑ Husøy, Gjertrud (2013–03). Teddy Bear Hospital: Students' Learning in the Field of Practice with Children. Nordic Journal of Nursing Research (англ.). 33 (1): 51—55. doi:10.1177/010740831303300111. ISSN 2057-1585.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) - ↑ SAGE Research Methods - The SAGE Encyclopedia of Social Science Research Methods. srmo.sagepub.com (англ.). Процитовано 29 грудня 2022.
- ↑ cf. H. Schuler, Ethical Problems in Psychological Research, Academic Press, 1982, 2013; pp. 137ff.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | BNF: 11965663v · Freebase: /m/06l9b · GKG: /g/11dyjwmss, /g/1q6j5ry5k · J9U: 987007543599105171 · LCCN: sh85114860 |