Російська мафія
«Росі́йська ма́фія» — умовна назва організованих злочинних груп, сформованих на пострадянському просторі після розпаду Радянського Союзу. Злочинні угрупування із колишнього СРСР мають значний вплив у пострадянських державах, поширюють свою діяльність в країнах Європи і Америки, де конкурують із італійською та іншими мафіями. На Заході під терміном «російська мафія» розуміють злочинців-вихідців із колишнього СРСР різних національностей [джерело не вказане 4787 днів].
Термін «російська мафія» з'явився на Заході у 1970-х роках стосовно злочинних формувань у середовищі емігрантів із СРСР. Під цією назвою розуміють злочинні організації різного походження — як власне російські, так і ті, що виникли в інших державах колишнього Радянського Союзу або в імміграційному середовищі за кордоном. Злочинці з колишнього СРСР різних національностей діють у країнах Європи та Америки, де конкурують з італійською та іншими мафіями.
Організована злочинність в Росії з'явилася в СРСР у 1960-х роках. До 1930-х років основною формою організованої злочинної діяльності був політичний бандитизм — селянські банди під проводом розбійницьких отаманів (Стенька Разін, Омелян Пугачов), а також революційні та контрреволюційні групи. Жорсткими репресивними заходами було придушено активність політичних злочинних формувань, сформувався новий кримінальний світ, еліту якого становили «злодії в законі» — охоронці кримінальних традицій дореволюційної Росії.
Тоді ж сформувалася субкультура злочинного суспільства зі своєю мовою (феня), кодексом поведінки, звичаями та традиціями, що включали повне неприйняття суспільних норм і заборону на будь-яку співпрацю з державними органами.
У 1940-х роках під час Другої світової війни багато злочинців погодилися вступити до лав армії. Після повернення в табори між ними та «законниками» почалася так звана «суча війна», в результаті якої обидві сторони зазнали значних втрат.
У середині 1960-х років послаблення контролю в господарській сфері призвело до появи можливості для окремих осіб («цеховиків») зосереджувати великі грошові суми, вкладаючи їх у нелегальні виробничі структури. Традиційні злочинці-професіонали почали паразитувати на цих тіньових підприємцях, а згодом — надавати їм сприяння в діяльності, отримуючи свою частку доходів і утворюючи симбіотичну злочинну структуру.
Виник симбіоз між політичною елітою та кримінальним світом: політична еліта використовувала злочинний світ для отримання недоступних законним шляхом товарів і послуг, натомість надаючи покровительство та захист від правоохоронних органів.
Прихід до влади Михайла Горбачова збігся з новою кризою радянської економіки. Антиалкогольна кампанія наприкінці 1980-х років призвела до бурхливого зростання незаконного виробництва та продажу спиртного, забезпечивши грошовими коштами велику кількість «підприємців».
У період перебудови закони про державні підприємства та кооперативи дозволили легалізувати та захистити злочинні капітали, використовувати засоби масової інформації та інші суспільні структури для захисту інтересів організованих злочинних формувань. В умовах економічної кризи значно зменшилася ефективність діяльності правоохоронних органів, внаслідок чого значна частина громадян звернулася до «тіньових» джерел доходів.
На початку 1990-х років відкрилися можливості для транскордонної взаємодії, зокрема шляхом незаконного товарообміну та вивезення капіталу за кордон. Було відпрацьовано способи корумпування державно-владних та суспільних структур, просування злочинців на державні посади.
Організована злочинність цього періоду забезпечувала своє існування шляхом організованого рекету, освоювала готельний та ігровий бізнес, проституцію, експорт сировини. До кінця XX століття організовані злочинні формування, очолювані «злодіями в законі», діяли у всіх регіонах та сферах господарювання Росії.
Якщо в Італії на становлення злочинного суспільства знадобилося понад 150 років, то в Росії — 20-25 років.
За даними МВД Росії, у 2000 році діяло 130 особливо небезпечних злочинних співтовариств, до яких входили 964 організовані групи із загальною чисельністю понад 7,5 тисяч осіб. У 2001 році правоохоронними органами було притягнуто до відповідальності 11,5 тисяч лідерів і активних учасників організованих злочинних груп.
Найвідомішим із них є співтовариство «злодії в законі», що об'єднує лідерів кримінального середовища, переважно орієнтованих на вчинення загальнокримінальних, а не економічних злочинів: крадіжок, вимагань, бандитизму тощо. Існують також співтовариства, організовані за етнічною та іншими ознаками.
Офіційні показники організованої злочинності кримінологами визнаються значно заниженими, що свідчить про низьку ефективність роботи правоохоронних органів у боротьбі з цими видами злочинів.
Організована злочинність контролює «чорний ринок» — частину тіньової економіки, пов'язаної з оборотом товарів і послуг, які або взагалі не можуть бути предметом легального продажу (наприклад, люди, сексуальні послуги), або обмежені в обігу (зброя та боєприпаси, наркотичні засоби).
Організована злочинність активно освоює нові види злочинної діяльності:
- Торгівлю людьми, органами та тканинами для трансплантації
- Контрафактну продукцію
- Тероризм
- Незаконний обіг зброї, включно зі зброєю масового ураження
- Відмивання злочинних доходів
Територіально організована злочинність концентрується у великих містах, промислових центрах, особливо в південних регіонах Росії.
Організована злочинність не є монолітним утворенням, вона поділяється на групи за національно-етнічними, територіальними та сімейними ознаками. Різні угруповання мають свою кримінальну спеціалізацію:
- Солнцевське угруповання — ігровий бізнес
- Казанське угруповання — банківські кредити
- Чеченські групи — експорт нафти, нафтопродуктів і кольорових металів, міжбанківські операції, торгівля краденими автомобілями
- Азербайджанські групи — торгівля наркотиками, азартні ігри, дрібнооптова торгівля
- Вірменські угруповання — викрадення автомашин, шахрайство, підкуп посадових осіб
- Грузинські групи — викрадення, пограбування, захоплення заручників із метою викупу
- Інгуське угруповання — золоті прииски, торгівля дорогоцінними металами та зброєю
- Дагестанські групи — крадіжки та насильство
Російська організована злочинність набула транснаціонального характеру, ставши однією з ланок світової кримінальної системи. Вона діє у 44 країнах світу, укладаючи з місцевими мафіозними структурами угоди про спільні кримінальні дії у сфері торгівлі нафтопродуктами, відмивання грошей, створення каналів нелегальної міграції, торгівлі людьми, контрабанди та наркобізнесу.
Більшість російських злочинних груп (близько 65 %) мають зв'язки з кримінальними формуваннями ближнього зарубіжжя, 18 % — у Німеччині, 12 % — у США та Польщі, 3—5 % — у Швеції, Фінляндії, Угорщині, Китаї, Кореї, Ізраїлі, Болгарії та інших країнах.
На території Росії діє безліч злочинних угруповань з інших країн: республік колишнього СРСР, В'єтнаму, Афганістану, Китаю тощо.
За даними Постанови Державної Думи від березня 1998 року «Про подолання кризи в економіці Російської Федерації та про Стратегію економічної безпеки держави», злочинними угрупованнями контролювалося:
- До 40 % підприємств, заснованих на приватній формі власності
- 60 % державних підприємств
- До 85 % банків
На початку XXI століття організована злочинність стала будуватися за так званою олігархічною моделлю, що прагне до максимального ступеня легалізації: збройні підрозділи злочинних організацій отримували правове оформлення як детективно-охоронні агентства, грошові кошти зберігалися в підконтрольних банках, а їхнім джерелом ставали підконтрольні підприємства.
Організована злочинність у 1990-х роках політизувалася. Організовані злочинні формування прагнули «просунути» своїх довірених осіб на державні посади різного ступеня важливості. Під час виборчої кампанії восени 1999 року було виявлено кілька сотень випадків, коли злочинні співтовариства висували власних кандидатів, надавали фінансову та організаційну підтримку політичним партіям і рухам.
Там, де не вдавалося безпосередньо просунути своїх людей на державні пости, організована злочинність досягала своїх цілей корумпуванням державних та інших службовців, зокрема шляхом виплати їм регулярного утримання без конкретизації послуг.
Соціальною нормою стало пасивне реагування на злочини, що вчиняються, відсутність як безпосередньої протидії антисуспільній діяльності з боку свідків злочинних діянь, так і звернень до правоохоронних органів. Досить велика частина громадян виявилася залученою в економічні та соціальні зв'язки з членами організованих злочинних формувань.
Поширилися випадки позасудової розправи потерпілих від злочинів над своїми кривдниками (як самостійної, так і із залученням третіх осіб, у тому числі на оплатній основі), звернення до кримінальних способів вирішення соціальних та економічних конфліктів.
На початку XXI століття більшість учасників злочинних співтовариств є представниками однієї з таких соціальних груп:
- Колишні «тіньовики» — особи, які займалися незаконною економічною діяльністю в радянський період
- Колишні комсомольські та партійні працівники, які зберегли зв'язки з державними органами
- Колишні та діючі працівники правоохоронних органів
- «Нові росіяни» — молоді бізнесмени, які набули багатства в період економічних реформ
- Колишні спортсмени та військовослужбовці
- Професійні злочинці, рецидивісти, кримінальні авторитети, «злодії в законі»
За основною злочинною спеціалізацією виділяють п'ять груп:
- «Лжепідприємці» — фінансові афери, незаконна приватизація
- «Гангстери» — рекет, бандитизм, наркобізнес, ігровий бізнес, проституція
- «Розкрадачі» («держзлодії») — операції з державним майном, сировиною, незаконні валютні операції
- «Корупціонери» — державні посадові особи, які беруть участь в операціях з привласнення державного майна
- «Координатори» («злочинні авторитети», «злодії в законі») — організація діяльності всіх перелічених суб'єктів
- So who are the Russian mafia?, Бі-Бі-Сі. [Архівовано 6 квітня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Путін та «братва». Як російська мафія йшла до успіху
 |
Це незавершена стаття про злочинність. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 |
Це незавершена стаття про Росію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
