Самоврядна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Самоврядна церква (Самокерована; рос. Самоуправляемая церковь; англ. Self-Ruled) — термін, що вживається в Статуті Російської православної церкви на позначення її самостійних адміністративних одиниць. Порівняння Статутів цих Церков свідчить, що термін приблизно відповідає (але не тотожний) статусу автономної Церкви[1]. Прийняте у православній традиції поняття напіватономії (наприклад, Критська православна церква Константинопольського патріархату) у російській церковній термінології відповідає екзархату. Таким чином, згідно з російським церковно-адміністративним устроєм, самоврядна Церква є чимось середнім між повною автономією і екзархатом (напівавтономією). В інших православних автокефальних Церквах такого статусу не існує, тому там самоврядні Церкви можуть розглядатися або як автономії[2], або як напівавтономії, або їхній статус взагалі ігнорується.

Схожий статус має Антиохійська православна архієпархія Північної Америки[3].

Перелік самоврядних Церков Московського патріархату[ред.ред. код]

«Самоврядна Церква з правами широкої автономії»[ред.ред. код]

«Самоврядна Церква» з розширеними правами[ред.ред. код]

«Самоврядна Церква»[ред.ред. код]

Перелік екзархатів Московського патріархату[ред.ред. код]

Докладніше: Екзархат

Чинні[ред.ред. код]

Історичні[ред.ред. код]

Проблема статусу Української православної церкви[ред.ред. код]

Українська православна церква за статутом Російської (із пізнішими поправками), утвердженому на помісному Соборі 2009 року, є не просто самоврядною церквою (як Молдавська чи Латвійська), а «самоврядною з правами широкої автономії» і її не стосується ряд положень Статуту РПЦ про самоврядні Церкви.

« Велика автономія, якою користується Українська Православна Церква дозволяє їй створювати власні єпархії, вибирати власних єпископів. Однак предстоятель цієї Церкви, після свого вибору має отримати благословення Патріярха Московського, і не може брати участі від імені своєї Церкви у все-православних зустрічах. Таким самим шляхом пішла Закордонна Російська Православна Церква в 2007 р., отримавши статут самоуправління в нутрі Московського Патріярхату.

Іншим статусом керуються екзархати, як наприклад Білоруська Православна Церква, яка має напів-автономний статус, це значить, що рішення її синоду мають бути визнані Московським Патріярхатом, а єпископи призначені прямо із Москви.

Таким чином представлені три рівні автономії, які існують в нутрі Російської Православної Церкви на нинішній день – автономія, самоуправління і екзархат.[4]

 »

При цьому власний Статут Української православної церкви свідчить мало не про автокефальні права (більші навіть за права автокефальної Елладської православної церкви):

« Українська Православна Церква ... у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року[5] та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх.

Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України.

Українська Православна Церква ... є самокерованою частиною Руської Православної Церкви... Українська Православна Церква з'єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву[6]

 »

За Статутом УПЦ уся вища церковна влада належить самій УПЦ, про Московський патріархат згадується лише в контексті міжправославних відносин (тобто для інших помісних Церков УПЦ є частиною РПЦ). Не знадується ні про необхідність затвердження Статуту в Московському патріархаті, ні про необхідність благословення обраного Митрополита Київського, ні про отримання святого мира з Московської патріархії, ні про поминання за богослужінням Патріарха Московського (про це говориться в Статуті Російської православної церкви або супутніх документах).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Іншим статусом керуються екзархати, як наприклад Білоруська Православна Церква, яка має напівавтономний статус... Таким чином представлені три рівні автономії, які існують в нутрі Російської Православної Церкви на нинішній день – автономія, самоуправління і екзархат» [1].
  2. (англ.) Перелік автокефальних і автономних Церков на офіційному сайті Американської православної церкви.
  3. http://www.antiochian.org/about.
  4. Форми Автономії у Східних Церквах: Підсумки наукової конференції в Українському Католицькому Університеті.
  5. Про надання статусу самоврядної Церкви з правами широкої автономії
  6. Статут про управління Української Православної Церкви.

Посилання[ред.ред. код]

Сайти[ред.ред. код]