Автономія (православ'я)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Автономія у Православ'ї — це статус помісної Церкви, яка має досить широку, але не повну самостійність. Термін «автономна Церква» - новий, але явище це, коли та чи інша помісна Церква мала досить широку, проте не повну самостійність, було відоме і в давнину, і в середньовіччі[1][2][3].

27 жовтня 1990 року Архієрейський собор Російської православної церкви скасував Український екзархат Російської Православної Церкви і заснував самоврядну з правами широкої автономії Українську православну церкву, яка є частиною Російської Православної Церкви.

Українська Православна Церква, в 1990 р отримала самостійність, але зберегла юрисдикційну зв'язок з Російською Церквою, за статусом своїм близька до автономії, хоча в томосі Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II про дарування їй самостійності термін «автономія" не вжито.

Головна відмінність між Церквами автокефальними і автономними полягає в тому, що перші мають самостійний ланцюг апостольського спадкоємства і їх єпископи, включаючи Предстоятеля Церкви, поставляються архиєреями цих Церков; Автономні Церкви такої незалежності позбавлені, їхні перші єпископи після обрання затверджуються Предстоятелем кіріархальної Церкви тобто материнської церкви, яка заснувала автономну. З цього випливають й інші обмеження самостійності автономної церви: її статут затверджується кіріархальної Церквою, що теж служить виразом канонічної залежності; в Автономній Церкві. підноситься ім'я Предстоятеля кіріархальної Церкви; від неї Автономна церква. отримує святе миро, Автономна церква бере участь у витратах на утримання вищої влади кіріархальної Церкви; Предстоятель Автономної церкви підсудний вищій судовій владі кіріархільної Церкви. Автономна церква зазвичай має мале число єпископів[1].

Статус автономних Церков - проміжний, перехідний, і тому в історії спостерігаються дві тенденції подальшого розвитку автономних Церков: одні Церкви з часом доростають до автокефалії і врешті-решт отримують її, інші ж втрачають автономію, перетворюючись в звичайні митрополичі округи або єпархії[2].

Підставою для проголошення автономії можуть служити різні чинники, найчастіше знаходження Церкви поза межами держави, в якій знаходиться кіріархальна Церква, а також географічна віддаленість і етнічна своєрідність. Історично проголошення автономії Церкви часто йшло за здобуттям політичної самостійності держави, в якій знаходиться майбутня автономна церква. Так, в 1815 році було утворено Князівство Сербія, пов'язане васальною залежністю з Портою, і в 1832 р Сербська Церква отримала автономію. Втрата державної незалежності зазвичай веде і до скасування автономії. У 1878 р Боснія і Герцеговина звільнилися від влади Туреччини і були окуповані Австро-Угорщиною, через 2 роки Босно-Герцеговинська Церква отримала автономію від Контстантинопольського Патріархату, але з входженням Боснії до складу Югославії її автономія була скасована[1].

Cуть[ред. | ред. код]

Автономна Православна Церква — це помісна Православна Церква (до юрисдикції якої належить певна територія, на якій не повинні діяти інші помісні Церкви). Як і автокефальна Церква, вона є незалежною і самостійною в управлінні частиною Вселенської Православної Церкви. Автономна Церква ні ієрархічно, ні адміністративно не є частиною іншої Православної Церкви. Відмінність від автокефалії полягає лише в тому, що її предстоятель, після обрання, має бути затверджений патріархом однієї з автокефальних Церков. У випадку Японської Православної Церкви це патріарх московський, у випадку Фінляндської Православної Церкви — константинопольський. УПЦ (МП) не є канонічно визнаною автономною церквою, а є лише «самоуправною церквою з правами широкої автономної».

Залежність автономної церкви від автокефальної виражається в наступному:

  • предстоятель автономної церкви поставляється предстоятелем материнської церкви;
  • статут автономної церкви затверджується автокефальною церквою;
  • автономна церква отримує від автокефальної церкви миро;
  • ім'я предстоятеля материнської церкви виголошується в усіх храмах автономної церкви перед ім'ям її предстоятеля;
  • предстоятель автономної церкви підсудний вищої судової інстанції материнської церкви[1].

Список автономних православних Церков[ред. | ред. код]

Православні Церкви[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д АВТОНОМНАЯ ЦЕРКОВЬ. www.pravenc.ru. Процитовано 2018-08-23. 
  2. а б в г д е Цыпин В., прот. Церковное право. М., 1996. С. 208-209.
  3. Церковь и территория. Церковная диаспора. Автокефальные и автономные церкви.. Церковно-Научный Центр "Православная Энциклопедия" (ru). Процитовано 2018-08-23. 
  4. а б в Лит.: Никодим (Милаш), еп. Далматинский. Православное церковное право. СПб., 1897. С. 307-325;

Посилання[ред. | ред. код]