Самотовка Ярослав Іванович

Ярослав Іванович Самотовка
Народився	10 вересня 1913(1913-09-10) м. Войнилів, Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	липень 1942 м. П'ятихатки, П'ятихатського району, Дніпропетровської області ·ножове поранення
Громадянство	Польща
Національність	українець
Діяльність	адвокат
Відомий завдяки	член похідної групи ОУН
Alma mater	Львівський університет
Науковий ступінь	магістр права
Партія	ОУН
Головував	провід ОУН м. Тисмениця
Конфесія	греко-католик
Батько	Іван Самотовка
Мати	Ганна Самотовка
Брати, сестри	Роман, Марія, Богданна, Левко

|брати, сестри=

Яросла́в Іва́нович Самото́вка (псевдо: «Прокопів», «Бойко»; 10 вересня 1913, тепер — смт. Войнилів, Калуського району, Івано-Франківської області — липень 1942, м. П'ятихатки, тепер — Кам'янського району, Дніпропетровської області) — адвокат, діяч ОУН, учасник похідної групи ОУН, викладач Дніпропетровського державного українського університету.

Життєпис

Ярослав Самотовка народився 10 вересня 1913 року в містечку Войнилів, Калуського повіту, Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина. Мав молодшого брата і сестру. Батько був директором школи в сусідньому селі Середнє.

Навчання та політична діяльність

У 1923 успішно закінчив місцеву народну школу, в 1931 закінчив Станиславівську українську гімназію і вступив до Львівського університету, де навчався на факультеті права.

З 1932 — член ОУН. По закінченню університету Ярослав з 1935 року працював адвокатом у Тисмениці, був міським провідником ОУН (псевдо — «Прокопів»). Поліція неодноразово обшукувала канцелярію і житло, однак документи й літературу він ховав у довірених осіб у Тисмениці, Пшеничниках, Клубівцях.

У вересні 1939 року після радянської окупації Галичини емігрував до Кракова, де працював у відділі пропаганди Проводу ОУН. Маму Ярослава більшовики 22 травня 1941 року разом з молодшим братом Романом вивезли в Туруханський район Красноярського краю, в Галичину вони змогли повернутися лише в 1966 році.

Учасник похідної групи ОУН

Влітку 1941 року став членом Південної похідної групи ОУН (M), яка йшла маршрутом Львів — Тернопіль — Проскурів — Вінниця — Умань — Кіровоград — Дніпропетровськ. У перших числах липня востаннє короткочасно побував у Войнилові. Брав участь в утворенні українського управління в Гайсині, Христинівці, Знам'янці тощо. У вересні 1941 року професором Іваном Розгоном запрошений на працю до Дніпропетровського державного українського університету, був членом ректорату. Там навесні 1942 року захистив дисертацію «Українське право у часи Литовської держави XIV — початку XV століття» і здобув ступінь магістра права. У підпіллі підтримував зв'язок з Новомосковськом, Павлоградом і довколишніми селами, діяв під псевдо «Бойко». У липні 1942 року взяв відпустку й поїхав до Києва, куди не доїхав. Знайдений мертвим на узбіччі колії в П'ятихатках. Причина смерті — ножове поранення в живіт, мертвим викинутий з поїзда.

Література

• Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 8 — Калуш: ПП Копіцентр, 2007. — 56 с. — стор. 46-49. [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]