Гайсин
| Гайсин | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
    | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Вінницька область | ||||||||
| Район | Гайсинський район | ||||||||
| Громада | Гайсинська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ | UA05040030010071792 | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Перша згадка | 1545 | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1744 | ||||||||
| Статус міста | від 1795 року | ||||||||
| Населення | ▲ 26 627 (01.01.2022)[2] | ||||||||
| - повне | ▲ 26 627 (01.01.2022)[2] | ||||||||
| Площа | 18.26 км² | ||||||||
| Густота населення | 1423.38 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 23700—23705 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4334 | ||||||||
| Координати | 48°48′37″ пн. ш. 29°23′03″ сх. д. / 48.81028° пн. ш. 29.38417° сх. д.Координати: 48°48′37″ пн. ш. 29°23′03″ сх. д. / 48.81028° пн. ш. 29.38417° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 215 м | ||||||||
| Водойма | р. Соб | ||||||||
| Назва мешканців | гайсинчанин, гайсинчанка, гайсинчани | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Гайсин | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 83 км | ||||||||
| - залізницею | 114 км | ||||||||
| - автошляхами | 102 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 197 км | ||||||||
| - залізницею | 497 км | ||||||||
| - автошляхами | 264 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 23700, Вінницька область, Гайсинський р-н, м. Гайсин, вул. 1 Травня, 7 | ||||||||
| Вебсторінка | Гайсинська міськрада | ||||||||
| |||||||||
Га́йсин — місто в Україні, адміністративний центр Гайсинського району та Гайсинської міської громади Вінницької області.
Назва[ред. | ред. код]
Відповідно до розповсюдженої версії, назва міста має тюркське походження. За однією з версій, назва походить від тюркських кочових племен Чорних клобуків, які проживали у цих краях ХІ — XII століттях. Гайсин з тюркської мови означає «стан на горбі»[3][4].
Також існує версія, що назва міста Гайсин та села Гайшин походить від татарського імені Гайса[5].
Економіка[ред. | ред. код]
Підприємства та організації: спиртовий завод, завод продтоварів, хлібозавод, швейна, меблева фабрики.
Транспорт[ред. | ред. код]
З Гайсина в усякі боки розходиться п'ять ключових міжрайонних автошляхів.
Через Гайсин пролягають автошлях міжнародного значення E50 М30 (Стрий — Знам'янка — Ізварине) та автошлях регіонального значення Брацлав — Гайсин — Умань — Черкаси (завдожки 317 км), побудований у 1961 році під проводом інженера Степана Кожум'яки. Стан її нині жахливий, щомісяця трапляються дорожньо-транспортні події.
У місті Гайсині діє однойменна залізнична станція, через яку курсують приміські поїзди сполученням Гайворон — Вінниця. Особи пенсійного віку й інші пільгові категорії пасажирів мають право на безкоштовний проїзд в цих приміських поїздах. Доречі, в складі приміських поїздів курсують плацкартні вагони. На станції Вінниця узгоджена пересадка пасажирів на приміські елетропоїзди до Києва та зворотно.
Історія[ред. | ред. код]
Перша згадка припадає на 1545 рік, коли місто входило до складу Брацлавського воєводства. 5 вересня 1577 року король Польщі Стефан Баторій видав шляхтичу-вояку Яну Оришевському привілей на розлогу пустку Гайсин над річкою Соб[6]. В 1744 р. отримав магдебурзьке право.
У 1785 році внаслідок поділу Польщі відходить до Росії. З 1797 року Гайсин — повітове місто Подільської губернії. У місті була чоловіча гімназія. Зараз у цій будівлі розташована школа-інтернат.
Новітня історія[ред. | ред. код]
28 листопада 2015 року єпископ Вінницький і Брацлавський Михаїл звершив чин освячення храму на честь Святого великомученика і цілителя Пантелеймона[7].
На початку лютого 2019 року у Гайсині відкрили Меморіальний комплекс Алеї слави на честь загиблих вояків 59-ї окремої мотопіхотної бригади на території військової частини, у якій розташована бригада. На меморіальній стелі викарбувано імена 48 солдатів, які загинули під час війни на сході України[8].
Населення[ред. | ред. код]
25 698 осіб станом на 1 січня 2022 року.
Національний і мовний склад[ред. | ред. код]
| Національність | % | Належна мова | % |
|---|---|---|---|
| українці | 92,44% | українська | 93,01% |
| росіяни | 6,21% | російська | 6,62% |
Особистості[ред. | ред. код]
Уродженці[ред. | ред. код]
- Бакалов Валерій Михайлович — воїн-афганець, кавалер ордена Червоної Зірки.
- Бєсов Леонід Михайлович (нар. 1938) — український історик, дослідник науково-технічного та інноваційного розвитку України.
- Бромберг Давид Семенович (1915—1998) — єврейський та російський поет.
- Високович Володимир Костянтинович — патологоанатом, бактеріолог та епідеміолог.
- Грицина Віктор Степанович — український живописець.
- Доорохольський Осип Осипович — поет і перекладач.
- Дяченко Юрій Олександрович — різьбяр по дереву, лікар-невропатолог.
- Загородній Юрій Олексійович — підполковник Армії УНР[9].
- Зарков Володимир Григорович (1945—1999) — український співак (тенор).
- Калита Алла Андріївна (нар. 1945) — український мовознавець.
- Керлер Йосип Борисович — єврейський поет та письменник, творив на їдиш.
- Климчук Василь Анатолійович — український журналіст. Заслужений журналіст України.
- Котенко Олександр Леонідович (1971-2022) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Котенко Сергій Леонідович (1967—2022) — учасник російсько-української війни, лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Герой України (посмертно).
- Кравченко Сергій Вікторович (1984—2016) — доброволець ДУК, учасник російсько-української війни[10].
- Кручек Олександр Алікович (нар. 1961) — український історик.
- Лабун Євген Васильович (1989—2014) — солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.
- Менюк Станіслав Петрович (1991—2014) — український військовий, вояк батальйону «Айдар» МО України, учасник російсько-української війни.
- Михальчук Валеріан Логинович — (21.01.1901 — 03.09.1937) — український композитор, був безпартійним. Арештований та розстріляний у Києві.
- Недзвецький Олександр Семенович — підполковник Армії УНР[11].
- Пироговський Олександр Сидорович (1897—1943) — київський підпільник, Герой Радянського Союзу.
- Поляк Семен Йосипович (1894—1955) — радянський лікар.
- Пронін Вадим Олександрович — молодший сержант Збройних сил України, загинув у боях за Дебальцеве.
- Рибаченко Олександр Сергійович (1989—2016) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Соловйова Анастасія Агеївна (нар. 1929) — український історик.
- Сорочинський Лев — співак і диригент.
- Штеренберг Поліна Марківна (1907—?) — радянська вчена в галузі захисту рослин.
- Юрчак Віра Гаврилівна (нар. 1947) — український фахівець у галузі технології макаронних виробів.
Почесні громадяни[ред. | ред. код]
- Топаллер Анатолій Семенович (1911—1996) — Герой Радянського Союзу (19.05.1940), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями. Почесний житель міста.
Поховані[ред. | ред. код]
- Десятнюк Олександр Олександрович (1988—2022) — старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Школа Ліцей №7, поч. XX ст.
-
Пам'ятник борцям за волю України
-
Адміністративний будинок
-
Будинок культури
-
Будинок адвоката Літваковського
.jpg)
.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Гайсин // Український радянський енциклопедичний словник — Киев: Главная редакция Украинской советской энциклопедии, 1988. — Т. Том 1. — С. 370.
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
- ↑ Bubenok, O. (30 грудня 2014). The Problem on Black Klobuks in the Eastern Europe Historiography since XVIII century till Present. The World of the Orient 2014 (4). с. 45–64. ISSN 1608-0599. doi:10.15407/orientw2014.04.045. Процитовано 21 лютого 2020.
- ↑ Боднар, Влад. На Вінниччині у місті Липовець є свій Гайсин | Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info. vlasno.info (uk-ua). Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
- ↑ В.И.Марков (2016). Тюркский след в истории Украины. Евразия. с. 203. ISBN 978-5-91852-161-8.
- ↑ Henryk Kotarski. Orzechowski Jan h. Nałęcz (ok.1535-1605) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/2, zeszyt 101.— S. 272. (пол.)
- ↑ В Гайсині освятили нову церкву. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
- ↑ У Гайсині відкрили великий меморіал на честь загиблих вояків. ФОТО. Vежа. 12 лютого 2019. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 167 с. ISBN 966-8201-26-4
- ↑ Український Меморіал. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.
- ↑ Я. Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 296 с. ISBN 966-8201-26-4
Джерела[ред. | ред. код]
- Д. С. Вирський Гайсин [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 23. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- У. П. Калита. Гайсин [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Hajsyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 10. (пол.).— S. 10-12. (пол.)
Література[ред. | ред. код]
- А. Т. Давидюк, П. С. Кривко. Га́йсин // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.193-203
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гайсин |
- Погода в Гайсині [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Гайсинська районна рада [Архівовано 14 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Історія міста Гайсин [Архівовано 28 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Фото м. Гайсина [Архівовано 13 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Верховна Рада України. Регіони України та їх склад. Облікова картка м. Гайсин, Вінницька область, Гайсинський район[недоступне посилання з липня 2019]
- Музей-садиба братів Герасименків с. Новоселівка [Архівовано 28 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Міський краєзнавчий музей Гайсинщини [Архівовано 29 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Гайсин — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР [Архівовано 5 березня 2013 у Wayback Machine.] (на основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
- Відкрито меморіальну дошку воїну-афганцю Валерію Бакалову
|
| |||||||||||
| ||||||||
