Войнилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Войнилів
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Калуський район
Громада
Рада Войнилівська селищна рада
Код КОАТУУ: 2622855300
Основні дані
Засноване 1352 як село Прокопівка
Магдебурзьке право 1552
Статус від 1443 року
Площа 19,72 км²
Населення 2747 (01.01.2011)
Густота 139 осіб/км²
Поштовий індекс 77316
Телефонний код +380 3472
Географічні координати 49°07′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361Координати: 49°07′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361
Водойма річки Сивка, Болохівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Калуш
До станції: 17 км
До обл. центру:
 - залізницею: 42 км
 - автошляхами: 57 км
Селищна влада
Адреса 77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, смт. Войнилів, вул. Шевченка, 114
Голова селищної ради Рудий Володимир Степанович
Карта
Войнилів (Україна)
Войнилів
Войнилів
Войнилів (Івано-Франківська область)
Войнилів
Войнилів

Commons-logo.svg Войнилів у Вікісховищі

Войнилів — селище міського типу Калуського району Івано-Франківської області.

Селище розташоване на правому березі річки Сівки (притока Дністра), біля західних схилів Войнилівської височини, за 17 км від залізничної станції «Калуш».

Населення Войнилова — 2 703 особи.

Історія[ред.ред. код]

4 червня 1437 р. Войнилів (в книзі — Вонилів, лат. Wonylow) згаданий в «Найдавніших записах галицьких судів 1435–1475 років» «Актів ґродських і земських».[1]
Також Войнилів згадується в писемних джерелах 1443 року. Поселення було королівщиною.[2]

1552 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив львівському стольнику [[Прокоп Сенявський|]Прокопу Сенявському] заснувати місто на маґдебурзькому праві Прокопів — так Войнилів отримав магдебурзьке право і змінив назву.[3] З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдич», пол. — Правдзіц) — родовий герб тогочасних власників містечка Ґедзінських).

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. 24 вересня 1676 року сталася Битва під Войниловом під час польсько-турецької війни 1672–1676 років між військами Речі Посполитої під командуванням короля Яна ІІІ Собеського і татарами. За легендою під-час битви було взято в полон багато турецьких і татарських воїнів і з того часу стара назва містечка Прокопівка замінена на Войнилів. Доказом цієї легенди є деякі прізвища місцевих жителів Мурин, Дурбак.

Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648–1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана. За деякими даними в цей час у Войнилові побував Богдан Хмельницький.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

У 1785 році організована школа.

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок постерунку поліції та ґміни Войнілув Калуського повіту.

У 1939 році у Войнилові проживало 2850 мешканців (1450 українців, 150 поляків, 250 латинників і 1000 євреїв), а в Сільці — 880 мешканців (670 українців, 80 поляків, 70 латинників і 60 євреїв)[4].

Від листопада 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР, де-факто — анексований червоною імперською Росією[5]. У склад Войнилова включене прилегле Сільце (польською — Siółko)[6].

У 1940–1941 та 1944–1962 роках Войнилів був райцентром. В центрі селища працювала катівня НКВС (рештки сотень жертв випадково розкопали в 1991 році).[7][8] Був колгосп “Промінь” .

У Войнилові працював сироварний цех, де вироблявся сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному ішла на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м'ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.

За роки радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці Івана Франка та Василя Стефаника. Працювала комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв'язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.

Від 1960 року — селище міського типу. 1963 року Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну.

Приділялася певна увага розвитку торгівлі та громадського харчування. 1960 року у Войнилові побудовано раймаг, книго-культмаг, ресторан, три їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.

В листопаді 1964-го у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. В жовтні 1965 року відкрито районну лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним відділами та рентгенкабінетом.

З 24 серпня 1991 року — у складі відновленої держави Україна.

Освіта[ред.ред. код]

Діють освітні заклади:

  • Войнилівська ЗОШ I–III ступенів[9], при школі діє краєзнавчий музей (був створений у 1993 р.)[10];
  • Войнилівський професійно-технічний ліцей.
  • Войнилівський ДНЗ я/с "Берізка"
  • Войнилівська дитяча музична школа

Релігія[ред.ред. код]

Переважна більшість мешканців — віряни УГКЦ та православні. Після зруйнування костелу католиків латинського обряду немає.

Пам'ятки[ред.ред. код]

За часів панування Польщі у Войнилові був костел. Знаходився він в центрі на теперішній вулиці Шевченка. Початково будувався як церква. Освячення костелу Святої Трійці відбулось в 1868 році.[11] Як описують очевидці — він був дуже гарним і його було видно аж із Завадки. За часів радянської влади був перетворений на склад, а згодом і тюрму НКВС, куди доправлялись в'язні з усієї області — їх рештки зі слідами катувань розкопав у 1990 році Меморіал. Зараз костелу вже нема. Нема нічого що б могло нагадувати про його існування. Будівлю розібрали на початку 1960-х, а на його місці знаходиться будинок сільради та пошти.[12]

Вулиці[ред.ред. код]

У містечку є вулиці[13]:

  • Богдана Хмельницького
  • Василя Стефаника
  • Волоська
  • Гагаріна
  • Галицька
  • Євшана
  • Зелена
  • Івана Франка
  • Лесі Українки
  • Лісова
  • Миру
  • Незалежності
  • Перемоги
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Тараса Шевченка
  • 50 років УПА

Відомі люди[ред.ред. код]

Уродженці Войнилова[ред.ред. код]

  • Белей Іван Михайлович (1856–1921) — український журналіст, перекладач і критик.
  • Євшан Микола (1889–1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.
  • Белей Любомир Омелянович (*1962) — український мовознавець, дослідник ономастики, історії української літературної мови, мови та культури української діаспори та лек­сикографії.
  • Самотовка Ярослав Іванович (народжений у Войнилові 1913 — загинув у Дніпропетровську або Києві 1942—1943) — адвокат, випусник Львівського університету, учасник Похідних груп ОУН на Схід.
  • Федюшка Петро — «Комар», «Брюс», «Готур», «Ка-ро», «Автор», «737» (14.07.1919–15.09.1949, с. Солотвино Богородчанського району) — господарчий референта Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН, Калуський окружний провідник, фінансовий референт Карпатського краю ОУН, організаційний референт Крайового проводу.
  • Король-Мельник Антоніна Юліанівна (1922 — загинула 31 жовтня 1946) — лікар, учасниця ОУН, дружина Ярослава Миколайовича Мельника (псевдо Роберт)[14], провідника ОУН-Б Карпатського краю[15].
  • Болеслав Ян Чедековский (пол. Bolesław Jan Czedekowski) (22 лютого 1885–1969) — знаний польський та австрійський художник-портретист.
  • Сидір Рей (ориг. Izydor Reiss) (6 вересня 1908–1979) — польський прозаїк та поет.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Аkta grоdskіe і ziеmskіe z archiwum…— Lwów, 1887.— Т. 12.— 564 s.— S. 28. (лат.), (пол.)
  2. F. Sikora. Sieniawski Rafał h. Leliwa (zm. 1518) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996.— t. XXXVII/1, zeszyt 152.— S. 147–148. (пол.)
  3. М. Bаlіński, Т. Lіpіński. Starożytnа Polska…—Wаrszаwа, 1845.— Т. ІІ.— Cz. 2.— S. 721. (пол.)
  4. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  5. “Криваві сорокові”
  6. Географічний словник Королівства Польського, 1889, т. Х, стор. 623
  7. Убивства у Войнилові “тягнуть” на кримінальну справу
  8. У Войнилові вчинено злочин проти людськості
  9. Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти
  10. Без знання минулого немає майбутнього
  11. запис про Войнилів в географічному словнику
  12. Місяць ув'язнення… в костелі
  13. Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району
  14. “Вінчав нас у лісі біль життя всесвітній...”
  15. Відтинок «Магура». (Калуська округа). Спогади

Джерела та посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.