Сачковичі (Росія)
| село Сачковичі | |
|---|---|
| рос. Сачковичи | |
| Країна |  Росія
|
| Суб'єкт Російської Федерації | Брянська область |
| Муніципальний район | Климівський район |
| Поселення | Сачковицьке сільське поселення |
| Код ЗКАТУ: | 15228860001 |
| Код ЗКТМО: | 15628460101 |
| Основні дані | |
| Населення | 1090 осіб (2010) |
| Поштовий індекс | 243057 |
| Географічні координати: | 52°20′45″ пн. ш. 32°13′29″ сх. д. / 52.34583333336077260° пн. ш. 32.22472222224977401° сх. д.Координати: 52°20′45″ пн. ш. 32°13′29″ сх. д. / 52.34583333336077260° пн. ш. 32.22472222224977401° сх. д. |
| Водойма | р. Ірпа |
| Мапа | |
  Сачковичі | |
|
| |
Сачковичі (рос. Сачковичи) — село в Росії, у Климівському районі Брянської області. Центр Сачковицького сільського поселення. Населення становить 1090 осіб (2010).
Положення[ред. | ред. код]
Лежить над річкою Ірпою[1], між містом Климів і селом Старий Ропськ, за 4 км від села Могилівці і за 10 км від Тимоновичів та російсько-українського кордону[2].
Історія[ред. | ред. код]
У Гетьманщині та Російській імперії[ред. | ред. код]
Вперше згадується в 1620 році[1]. Після створення держави Війська Запорозького (України), належало до Топальської сотні Стародубського полку Гетьманщини[1]. У 1665 році гетьман Іван Брюховецький надав власницьку Ропську волость, до якої серед іншого належало й село Сачковичі, у володіння землевласнику Михайлові Рубцю, право власності на яку було підтверджено в універсалі 1670 року гетьмана Дем'яна Многогрішного[1]. 1679 року, після того, як син Михайла Рубця Іван був засуджений за підробку документів, гетьман Іван Самойлович відібрав у Рубців волость та приєднав її до гетьманських володінь[1]. Наприкінці XVII століття в селі була община старообрядців на чолі з Ісааком[2].
За переписом Малоросії 1723 року, Сачковичі були селом Ропської волості, мали 43 козацьких дворів, 12 дворів «ґрунтових» посполитих і 13 хат «бобилів»[1]. Після смерті гетьмана Данила Апостола у 1734 році волость перейшла у державне володіння[1]. 1741 року Ропська волость була подарована Іванові Неплюєву, але у серпні 1742 року її було передано від Неплюєва до Олексія Розумовського, від якого волость успадкував його брат і колишній гетьман Кирило Розумовський[1]. Згідно зі статистичним описом Малоросії 1781 року, село належало графові Розумовському, тут налічувалося разом 159 дворів і 222 хати, з них козацьких: 44 дворів, 63 хат; козацьких підсусідських: 9 дворів, 12 хат і 13 бездвірних хат; селянських: 77 дворів, 98 хат; різночинських підсусідських: 29 дворів, 33 хат і 3 бездвірних хат[1]. Російський граф Рум'янцев переселив у Сачковичі декілька родин державних селян з Батурина, яких й пізніше називали «батурами»[2].
З другої половини XIX століття село належало до Новоропської волості Новозибківського повіту Чернігівської губернії Російської імперії[3]. Станом на 1859 рік Сачковичі були державним, козацьким і власницьким селом, у якому налічувалося 313 дворів і 1874 мешканців (901 чоловік і 973 жінок), діяло дві православні церкви, сільське училище, волосне правління і сільська розправа[4]. Село тоді лежало в 1-му стані повіту, на поштовому тракті з Новозибкова в Чернігів[4]. Відстань до Новозибкова становила 27 верст[5]. У 1885 році у селі було 250 дворів і 1742 жителів, православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 3 вітряних млини, маслобійний і цегельний заводи[6]. За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 2070 осіб (922 чоловіків та 1148 жінок), з них 1995 православних[7]. У 1901 році в селі налічувалося 2093 жителів (1038 чоловіків і 1055 жінок)[3].
Українська державність у 1917—1919 роках[ред. | ред. код]
Після того, як у 1917 році було повалено російське самодержавство, Українська Центральна Рада 10 (23) червня 1917 року у Першому Універсалі проголосила про автономію України у складі Росії[8]. У Тимчасовій інструкції, яку Тимчасовий уряд Росії надіслав Генеральному секретаріатові УЦР, повноваження українського уряду поширювалися серед інших й на Чернігівську губернію, але без Новозибківського повіту[9]. Проте Третім Універсалом Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 проголошувалося про створення автономної Української Народної Республіки, до якої серед іншого повністю увійшла Чернігівська губернія[10]. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року проголосив незалежність Української Народної Республіки[11]. Після російської радянської окупації України Стародубщина формально залишалася у складі маріонеткової Радянської України до 1919 року[12].
Радянські часи[ред. | ред. код]
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1859[4] | 1874 | — |
| 1885[6] | 1742 | −7.0% |
| 1897[7] | 2070 | +18.8% |
| 1901[3] | 2093 | +1.1% |
| 2002[13] | 1044 | −50.1% |
| 2010[14] | 1090 | +4.4% |
| Динаміка населення | ||
Згідно з договором про кордон між РСФРР і УСРР у травні 1919 року, Стародубщину було передано до складу РСФРР і приєднано до Гомельської губернії[12]. З 1926 року — у складі Брянської губернії[12], з 1929 року — Західної області, з 1937 року — Орловської області[12]. З 1944 року в Брянській області[12].
Населення[ред. | ред. код]
За переписом 2002 року чисельність населення села становило 1044 осіб[13]. За переписом 2010 року в Новому Ропську проживало 1090 осіб[14].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Церква Покрови Пресвятої Богородиці 1846—1864 років. Кам'яний храм, зведений зусиллями місцевих жителів, освячений в 1864 році[2].
- Колишня дерев'яна церква, згоріла в XIX столітті[2]. Колишня церква була фундована паном Яковом Дружиною за часів гетьмана Івана Скоропадського (1708—1722), про що свідчив напис на олов'яній дощечці, знайденій на попелищі: «Сооружась церковь сія во имя Царици Богородицы Маріи Дѣвы пречестного покрова въ правленіе архіепископа Іоанна и запорожскихъ войскъ гетмана Іоанна Скоропадскаго, стараніемъ пана Якова Дружины»[2]. У 1770 році кількість парафіян становило 922 осіб, у 1790 році — 1450, у 1810 році — 1527, у 1830 році — 1648, у 1850 році — 1766, у 1860 році — 1926[2].
Особистості[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Костянтин Московченко (1914—2004) — український живописець, графік.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к Лазаревскій А. Описаніе Старой Малороссіи: Матеріалы для исторіи заселенія, землевладѣнія и управленія / Тип. К. Н. Милевскаго. — Кіевъ, 1888. — Т. I. Полк Стародубскій. — С. 395, 398, 434. (рос. дореф.)
- ↑ а б в г д е ж Сачковичи // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Кн. 2. — Черниговъ : Губернская тип, 1873. — С. 268-269. (рос. дореф.)
- ↑ а б в Список населенных мест Черниговской Губернии, имеющих не менее 10 жителей по данным 1901 года. — Чернигов : Тип. Губ. Правления, 1902. — С. 148. (рос. дореф.)
- ↑ а б в Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. Т. XLVIII: Черниговская губерния / Обработан Н. Штиглицом. Издан Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. — СПб., 1866. — С. 121. (рос. дореф.)
- ↑ Saczkowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 194. (пол.)
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 118. (рос. дореф.)
- ↑ а б Населённые места Российской империи в 500 и более жителей : с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г / Тройницкий Н. А.[ru]. — СПб, 1905. — С. 266. (рос. дореф.)
- ↑ Універсал Украінськоі Центральноі Ради до украінського народу, на Украіні й по-за Украіною сущого. Украінська Центральна Рада. У Київі. Року 1917, місяца червня (іюня) числа 10.
- ↑ Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні. Петроград, 4 (17) серпня 1917 р.
- ↑ Універсал Украінськоі Центральноі Ради. Украінська Центральна Рада. У Киіві 7 листопаду (ноября) 1917 року.
- ↑ Четвертий Універсал Української Центральної Ради. Київ: 1917.
- ↑ а б в г д Вортман Д. Я. Стародубщина // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
- ↑ а б 2002 census. Russia (Брянская область). pop-stat.mashke.org. Процитовано 1 березня 2023. (англ.)
- ↑ а б 2010 census. Russia (Брянская область). pop-stat.mashke.org. Процитовано 1 березня 2023. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
|
