Свалявський район

Свалявський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Район на карті Закарпатська область
Основні дані
Країна:	Україна
Область:	Закарпатська область
Код КОАТУУ:	2124000000
Утворений:	1956
Населення:	▲ ▼ 53 539 (на 01.01.2020)
Площа:	673 км²
Густота:	80.7 осіб/км²
Тел. код:	+380-3133
Поштові індекси:	89300—89335
Населені пункти та ради
Районний центр:	Свалява
Міські ради:	1
Сільські ради:	13
Міста:	1
Села:	28
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Голова ради:	Гартавел Іван Йосипович
Голова РДА:	Уліганинець Георгій Петрович
Адреса:	89300, Закарпатська обл., Свалявський р-н, м. Свалява, пл. Головна, 1, 2-12-64
Мапа
Свалявський район у Вікісховищі

Сваля́вський райо́н — район у гірській зоні Українських Карпат Закарпатської області, де гори переходять у низовину. Районний центр Свалява. У цьому районі згідно з переписом населення від 2001 року, проживає найбільша кількість русинів у порівнянні з іншими місцинами України.

Частка русинів у населенні Закарпатської області за даними перепису 2001 року

Географія

Гора Двоголовий Стой (1677 м). Річки Боржава, Латориця, Свалявка і Пиня, з яких три беруть початок у Свалявському районі.

Свалявщина розташована в центральній частині Закарпатської області, у передгірній частині Карпат, і відзначається надзвичайно різноманітними формами рельєфу . Так висота місцевості в долині Латориці — 200–250 м над рівнем моря, висота Полонинського хребта — від 1200 до 1500 м і вище (гора Стой — 1677 м).

Клімат тут помірно—континентальний. Середня вологість повітря 70—80%. Літо тепле і довге. Похолодання наступає у другій половині жовтня. Весна рання, і приходить з другої декади березня. Середня температура липня +18 — +22 °C, а найхолоднішого місяця січня від −4 до −9 °C.

Кліматичні умови вигідні для ведення домашнього господарства, найкращі вони в заплавах річок Латориці та Боржави.

Сприятливий клімат дозволяє розвивати на території району різні види літнього та зимового відпочинку. Річки району відносяться до басейну Латориці та Боржави. Майже усі вони починаються в горах і протікають з північного сходу на південний захід.

Свалявщина має значні запаси підземних вод, особливу цінність становлять її мінеральні води (понад 100 родовищ). Багатий рослинний і тваринний світ.

Лісовий пояс відзначається різноманітним видовим складом. Вище 900 м в умовах вологого прохолодного клімату переважають хвойно—широколисті породи. До висоти 1150 м у лісах росте бук, а вище — аж до 1300 м — ялина і смерека. Зрідка, домішується граб, явір, а в підліску — вовчі ягоди, бузина, жимолость. Трав'яний покрив — рідкий. До Червоної книги України занесені: білоцвіт весняний, пролісок звичайний, шафран Ейфеля. В лісах водяться олені, куниці, вовки, бурі ведмеді, дикі кабани, білки.

Цілющі джерела

У західній частині українських Карпат, на Закарпатті, зосереджена більшість мінеральних вод України, представлені майже всі їх типи. Води унікальні за своїм складом та лікувальними властивостями, а в народі їх назвали «Святими криницями». Широкий розлив та експорт Закарпатських мінеральних вод дає можливість їх використання не тільки на місцевих курортах, а й далеко за їх межами. І невипадково людство знову повернулося до вживання мінеральної води як складової здорового способу життя.

Історія

Свалявський район — мальовничий, з чарівно прекрасними, курортними околицями, один з найпривабливіших куточків Закарпаття. Розкинувшись у долині Українських Карпат, де гори переходять у низовину, Свалявщина наче підковою оповита гірськими хребтами, над якими з півночі височить у підхмар'ї величавий Стой (1677 м).

Свалявський район, розташований в гірській зоні Карпат, має безліч красот. Піднімаючись на вершину гори Двоголовий Стой ви можете побачити половину області. Кришталевими струмочками мчаться вниз річки Боржава, Латориця, Свалявка і Пиня, з яких три беруть початок у Свалявському районі.

Свалява — районний центр. Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (ІУ тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (УІ—ІІІ ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети сасів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, що відбулося на початку Х століття під час переходу угрів через Верецький перевал.

Етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Зольва, Солява, Сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася в сусідні краї.

Свалява вперше згадується в документах ХІІ століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалу Бет-Бетке. На початку ХІІІ століття власником Сваляви став березький жупан Шімон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. В другій половині ХІІІ століття Свалява належала «Михайлу, сину Микова», і як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько—Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Владар, потім — рід Перенгі і, нарешті, трансільванські князі (в ХУІ столітті). З тих пір Свалява входила до складу Мукачівсько—Чинадіївської Домініки.

Соціально—економічне гноблення жителів Свалявщини поєднувалося з національним — наслідком відірваності Закарпаття від своєї слов'янської батьківщини й засилля німецьких та угорських феодалів. Терпіли місцеві мешканці і релігійні утиски. Оскільки їх володарі дотримувалися католицького або реформаторського обрядів, православ'я тут переслідувалося.

Жорстока феодальна експлуатація, безперервні війни й міжусобиці феодалів посилювали процес зубожіння і розорення селянства. У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася.

У 1703–1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шенборну—Бухгейму. Нащадки цього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років.

В 90—х роках ХУІІІ століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита винокурня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн—Бухгейм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, лісопилка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли.

Скасування кріпацтва не змінило економічного становища трудящих. Управителі Домінік Шенборна—Бухгейма обманули селян і не дали їм навіть «законної» орної землі та лісів.

В 70-х роках XIX століття Домінік Шенборна—Бухгейма розширює вирубку лісу, який реалізується на місцевих ринках, а також в Угорщині і за її межами. В Сваляві починає діяти склотарне підприємство, воно виробляло пляшки та віконне скло. Розвиваються кустарні промисли, зокрема виробництво дерев'яних та плетених меблів.

Важкі умови праці, постійні злидні, знущання поміщиків і підприємців вели до зростання незадоволення ремісників, селян і робітників. Тут вперше відбувся стихійний страйк, який сприяв виникненню першої соціал—демократичної групи в Сваляві (1899 р.).

Розвиток капіталізму привів до зміни структури економіки та соціального складу населення Сваляви. З числа розореного селянства в Сваляві формувався пролетаріат. В кінці XIX століття тут налічувалося 289 сільськогосподарських робітників і 23 чол. дворової челяді.

Національний склад жителів Свалявщини в цей час визначити було важко: під час перепису 1900 року всі українці були записані угорцями, а багато євреїв — німцями. Більшість мешканців була неграмотною, на їх освіту майже не зверталася увага. У церковнопарафіяльній школі, яку відвідувало 188 учнів, працювало лише двоє вчителів.

У 1908 році в Сваляві створюється акціонерне товариство «Сольва» (віденської фірми «Голуаганелсактіен—Гезельшафт»), яке протягом 1910–1911 рр. побудувало в Сваляві лісохімічний завод для сухої перегонки дерева. Іноземні капіталісти по—хижацькому знищували ліс — «зелене золото» Карпат.

Жорстока капіталістична експлуатація на Свалявському лісохімічному заводі викликала в 1911 році масовий страйк, підготовлений соціал—демократичною групою щодо підвищення заробітної плати та поліпшення умов праці.

19 жовтня 1914 року під час першої світової війни російські війська подолали Верецький перевал і досягли Сваляви й Уклина, місцеві жителі радо їх зустрічали. Але австрійські карателі, повернувшись у Сваляву, жорстоко розправилися з ними, дотла розграбувавши село.

Війна різко погіршила становище трудящих Свалявщини. Майже всі дорослі чоловіки були мобілізовані в армію. Робітничі і селянські сім'ї залишилися без будь—якого забезпечення. Свалявці голодували.

Після перших звісток про перемогу Жовтневого перевороту соціалістичної революції робітники Сваляви організували 25 листопада 1917 року демонстрацію солідарності з російськими братами.

В жовтні—листопаді 1918 року в соціал—демократичній організації Сваляви відбувся розкол і оформилась ліва, революційна група. Пізніше ліві соціалісти об'єдналися з комуністами — колишніми військовополоненими, що повернулися з Радянської Росії, і створили комуністичний осередок. В листопаді 1918 року передові робітники Сваляви організували Народну Раду, яка вимагала возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.

23 березня 1919 року в Сваляві було проголошено Радянську владу. Тоді ж оформилася місцева організація соціалістичної партії Угорщини, в яку ввійшли комуністи і ліві соціалісти. Але, вже в кінці квітня 1919 року Свалява була відрізана інтервалами від основаних центрів, де існувала Радянська влада, та окупована чехословацькою армією.

Після загарбання Закарпаття буржуазною Чехословаччиною економічне становище трудящих Сваляви не покращилось, революційні виступи продовжувалися і в 20—х роках. Власті хотіли зломити робітників терором, все частіше вдаючись до сили.

3 серпня 1924 року проти 8 тисяч робітників та селян Свалявського округу, які вийшли на демонстрацію протесту проти війни і підготовки нападу імперіалістів на Радянський Союз, були кинуті загони жандармів. Багато демонстрантів було поранено, десятки комуністів заарештовано і кинуто до в'язниці. Свалявська «Кривава неділя» стала відома всій Європі.

В роки економічної кризи та депресії обсяг виробництва і кількість робітників на підприємствах Сваляви різко зменшились. Кількість безробітних в Сваляві налічувалося 117 безробітних, у зв'язку із закриттям ряду підприємств їх число зросло до 700.

Важкий соціальний і національний гніт, який особливо посилився в цей період, був причиною подальшого загострення класової боротьби трудящих Сваляви, на чолі якої стояла комуністична організація, яка на 1 січня 1930 року нараховувала 130 членів партії.

Страйки стали могутньою зброєю свалявських робітників у боротьбі проти буржуазії. 5 грудня почався загальний страйк робітників, що охопив 3 тис. чоловік, основні вимоги яких полягали в укладанні нового колективного договору, що передбачав би збільшення заробітної плати на 10% та поліпшення умов праці. На 9 день страйк закінчився перемогою робітників.

Напередодні другої світової війни, коли зросла загроза фашизму, трудящі Свалявщини брали активну участь в антифашистському русі, вносили кошти у фонд допомоги іспанським революціонерам. В цей час Свалява була невеликим провінціальним містом, підприємства якої були вже зв'язані не лише з внутрішнім, але й з зовнішнім ринком.

Фашистська окупація Закарпаття Угорщиною принесла свалявцям нові злидні, посилилось безробіття і голод.

У 1943–1944 рр. десятки жителів Сваляви перебували в партизанському з'єднанні В. П. Русина та загоні В.Усти—І.Прищепи, що діяли в Свалявському окрузі.

Відступаючи під ударами радянських військ, німецько—угорські окупанти зруйнували в Сваляві всі мости, висадили в повітря залізничну станцію, реквізували багато худоби, замінували всі важливі об'єкти і підприємства. За дорученням комітету захисту важливих об'єктів було встановлено чергування робітників у цехах, які фашисти хотіли підірвати. Завдяки цьому, а передусім — швидкому наступу Червоної Армії, в Сваляві було врятовано більшість промислового обладнання.

Всередині жовтня 1944 року частини 4 Українського фронту гірськими лісовими стежками підійшли до Сваляви. В боях на Свалявському напрямі масовий героїзм проявили багато бійців. 25 жовтня 1944 року Свалява була визволена. 31 травня 1945 року в центрі селища відкрито пам'ятник радянським воїнам, партизанам і підпільникам, які загинули в боях з фашизмом.

За змовою між Чехословацькою Республікою і СРСР від 29 червня 1945 року Закарпатська Україна (так тоді називався край) — невід'ємна частина Радянської України, а з 1991 року — незалежної України.

Пам'ятки

Археологічні

• с. Голубине, урочище Цоклановиця. Стоянка (поселення епохи пізнього палеоліту) — 30-20 тис. років до н. е.
• с. Ганьковиця, урочище Дяків Лаз, будинок лісника. Стоянка (поселення) епохи пізнього палеоліту — 30-20 тис. років до н. е.

Історичні

• с. Драчино. Пам'ятний знак на захороненні угорського воїна 19 ст.
• с. Драчино. Пам'ятник святим рівноапостолам Кирилу і Мефодію.
• м. Свалява, вул. Верховинська. Військовий цвинтар воїнів першої світової війни 1914–1918 р.р.
• м. Свалява, вул. Верховинська. Пам'ятник та підпорна стіна жалоби жертвам післявоєнних репресій 1944–1945 р.р.
• м. Свалява, вул. Першотравнева. Пам'ятник жертвам антивоєнної демонстрації 3 серпня 1924 року.
• м. Свалява, вул. Головна. Пам'ятник радянським воїнам— визволителям, партизанам та підпільникам, що загинули восени 1944 року на території району.
• м. Свалява, вул. Головна. Пам'ятник видатному українському письменнику І. Франку.
• с. Березники. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Керецьки. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Дусино. Обеліск на честь загиблих воїнів—односельців на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Дусино. Пам'ятна дошка драматургам і режисерам Е. Шерегію та А. Шерегію.
• с. Стройно. Обеліск на честь загиблих воїнів—односельців на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Стройно. Пам'ятна дошка на могилі перекладача, літературознавця, етнографа, священника Ю. Жатковича (1855–1920 р.р.).
• с. Тибава. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Тибава. Пам'ятний камінь історику—славісту Ю. І. Венеліну—Гуці.
• с. Мала Мартинка. Пам'ятна стеля поету, письменнику—антифашисту А. Карабелешу (1906–1964 р.р.).
• с. Неліпино. Пам'ятник односелям—добровольцям Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної війни.
• с. Неліпино. Пам'ятна дошка І. І. Добошу — вчителю, шкільному інспектору Свалявського округу (1874–1951 р.р.).
• с. Голубине. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Голубине. Пам'ятник на могилі льотчика Г. П. Кузьміна.
• с. Поляна. Пам'ятник—погруддя визначному письменнику, культурно—освітньому діячу О. Духновичу (1803–1865 р.р.).
• с. Плоске. Пам'ятна дошка видатному публіцисту, мовознавцю, фольклористу О. А. Митраку (1837–1913 р.р.).
• с. Плоске. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Родниківка. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.
• с. Родниківка. Пам'ятний знак на місці висадки партизанського загону ім. Ватутіна.
• с. Родникова Гута. Пам'ятник односельцям—добровольцям Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної війни.
• с. Ганьковиця. Пам'ятник односелям—добровольцям Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної війни.
• с. Сусково. Пам'ятна дошка видатному письменнику, публіцисту І. А. Сільваю (1838–1904 р.р.).

Меморіальні дошки на будівлі Свалявської міської ради видатним діячам Свалявщини

• Г. І. Жатковичу — президенту директорії Прикарпатської Русі, першому губернатору краю (1920 р.), директору права, журналісту, видавцю (1886–1967 р.р.).
• О. В. Духновичу — педагогу, філософу, поету—драматургу (1803–1865 р.р.).
• Г.Тарковичу — першому єпископові Пряшівської єпархії. (1754–1841 р.р.).
• М.Чайковському — заслуженому лікарю та заслуженому працівнику культури України (1927–1995 р.р.).
• А.Карабелешу — педагогу, філософу, поету—письменнику (1906–1964 р.р.).
• О. А. Митраку — видатному публіцисту, етнографу—мовознавцю, фольклористу, священнику, журналісту (1837–1913 р.р.).
• Ю. І. Венеліну—Гуці — видатному історику—славісту (1802–1839 р.р.).
• І.Сільваю — письменнику, священнику, просвітителю (1838–1904 р.р.).

Пам'ятки архітектури

• м. Свалява, вул. Бистрянська. Михайлівська православна церква — пам'ятка дерев'яної культової архітектури ХУІ — ХУІІІ ст.
• с. Уклин. Дерев'яна каплиця — пам'ятка культової архітектури XIX ст.

Посилання

• Свалявський район - Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
• Офіційний ВЕБ сайт Свалявської райдержадміністрації та районної ради
• Рекреація Свалявщини на одному сайті
• Свалявський район