Свалявський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Свалявський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті Закарпатська область
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область: Закарпатська область
Код КОАТУУ: 2124000000
Утворений: 1956 р.
Населення: 53 539 (на 01.01.2020)
Площа: 673 км²
Густота: 80.7 осіб/км²
Тел. код: +380-3133
Поштові індекси: 89300—89335
Населені пункти та ради
Районний центр: Свалява
Міські ради: 1
Сільські ради: 13
Міста: 1
Села: 28
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Голова ради: Ливч Мирослава Михайлівна
Голова РДА: Тарабій Роман Васильович[1]
Вебсторінка: Свалявська РДА
Адреса: 89300, Закарпатська обл., Свалявський р-н, м. Свалява, пл. Головна, 1
Мапа
Мапа

Свалявський район у Вікісховищі

Сваля́вський райо́н — колишній район у гірській зоні Українських Карпат Закарпатської області, де гори переходять у низовину. Районний центр Свалява. Ліквідований у липні 2020 року, у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи. Більша частина включена до складу новоутвореного укрупненого Мукачівського району, натомість сільська громада Керецьки стала частиною нового Хустського району[2].

Географія[ред. | ред. код]

Перечинський район Воловецький район
Мукачівський район Міжгірський район
Іршавський район Іршавський район

Гора Двоголовий Стой (1677 м). Річки Боржава, Латориця, Свалявка і Пиня, з яких три беруть початок у Свалявському районі.

Свалявщина розташована в центральній частині Закарпатської області, у передгірній частині Карпат, і відзначається надзвичайно різноманітними формами рельєфу. Так висота місцевості в долині Латориці — 200—250 м над рівнем моря, висота Полонинського хребта — від 1200 до 1500 м і вище (гора Стой — 1677 м).

Клімат тут помірно—континентальний. Середня вологість повітря 70—80 %. Літо тепле і довге. Похолодання наступає у другій половині жовтня. Весна рання, і приходить з другої декади березня. Середня температура липня +18 — +22 °C, а найхолоднішого місяця січня від −4 до −9 °C.

Кліматичні умови вигідні для ведення домашнього господарства, найкращі вони в заплавах річок Латориці та Боржави.

Сприятливий клімат дозволяє розвивати на території району різні види літнього та зимового відпочинку. Річки району відносяться до басейну Латориці та Боржави. Майже усі вони починаються в горах і протікають з північного сходу на південний захід.

Свалявщина має значні запаси підземних вод, особливу цінність становлять її мінеральні води (понад 100 родовищ). Багатий рослинний і тваринний світ.

Лісовий пояс відзначається різноманітним видовим складом. Вище 900 м в умовах вологого прохолодного клімату переважають хвойно—широколисті породи. До висоти 1150 м у лісах росте бук, а вище — аж до 1300 м — ялина і смерека. Зрідка, домішується граб, явір, а в підліску — вовчі ягоди, бузина, жимолость. Трав'яний покрив — рідкий. До Червоної книги України занесені: білоцвіт весняний, пролісок звичайний, шафран Гейфеля. В лісах водяться олені, куниці, вовки, бурі ведмеді, дикі кабани, білки.

Населення[ред. | ред. код]

Динаміка чисельності населення[3]

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[4]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 26 487 5909 4402 8231 5630 2250 65
Жінки 28 381 5582 4342 8304 6411 3585 157


Національний склад населення району за переписом 2001 року[5]

національність чисельність частка
українці 51868 94,5 %
росіяни 848 1,5 %
цигани 800 1,5 %
угорці 383 0,7 %
німці 366 0,7 %
словаки 354 0,6 %
білоруси 52 0,1 %

Цілющі джерела[ред. | ред. код]

У західній частині українських Карпат, на Закарпатті, зосереджена більшість мінеральних вод України, представлені майже всі їх типи. Води унікальні за своїм складом та лікувальними властивостями, а в народі їх назвали «Святими криницями». Широкий розлив та експорт Закарпатських мінеральних вод дає можливість їх використання не тільки на місцевих курортах, а й далеко за їх межами. І невипадково людство знову повернулося до вживання мінеральної води як складової здорового способу життя.

Транспорт[ред. | ред. код]

Районом проходить низка важливих автошляхів, серед них E50 та E471.

Історія[ред. | ред. код]

Свалявський район — мальовничий, з чарівно прекрасними, курортними околицями, один з найпривабливіших куточків Закарпаття. Розкинувшись у долині Українських Карпат, де гори переходять у низовину, Свалявщина наче підковою оповита гірськими хребтами, над якими з півночі височить у підхмар'ї величавий Стой (1677 м).

Свалявський район, розташований в гірській зоні Карпат, має безліч красот. Піднімаючись на вершину гори Двоголовий Стой ви можете побачити половину області. Кришталевими струмочками мчаться вниз річки Боржава, Латориця, Свалявка і Пиня, з яких три беруть початок у Свалявському районі.

Свалява — районний центр. Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VI—III ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, що відбулося на початку Х століття під час переходу угрів через Верецький перевал.

Етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Зольва, Солява, Сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася в сусідні краї.

Свалява вперше згадується в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалу Бет-Бетке. На початку XIII століття власником Сваляви став березький жупан Шімон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. В другій половині XIII століття Свалява належала «Михайлу, сину Микова», і як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько—Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Владар, потім — рід Перенгі і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З тих пір Свалява входила до складу Мукачівсько—Чинадіївської Домініки.

Соціально—економічне гноблення жителів Свалявщини поєднувалося з національним — наслідком відірваності Закарпаття від своєї слов'янської батьківщини й засилля німецьких та угорських феодалів. Терпіли місцеві мешканці і релігійні утиски. Оскільки їх володарі дотримувалися католицького або реформаторського обрядів, православ'я тут переслідувалося.

Жорстока феодальна експлуатація, безперервні війни й міжусобиці феодалів посилювали процес зубожіння і розорення селянства. У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася.

У 1703—1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шенборну—Бухгейму. Нащадки цього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років.

В 90—х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита винокурня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн—Бухгейм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, лісопилка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли.

Скасування кріпацтва не змінило економічного становища трудящих. Управителі Домінік Шенборна—Бухгейма обманули селян і не дали їм навіть «законної» орної землі та лісів.

В 70-х роках XIX століття Домінік Шенборна—Бухгейма розширює вирубку лісу, який реалізується на місцевих ринках, а також в Угорщині і за її межами. В Сваляві починає діяти склотарне підприємство, воно виробляло пляшки та віконне скло. Розвиваються кустарні промисли, зокрема виробництво дерев'яних та плетених меблів.

Важкі умови праці, постійні злидні, знущання поміщиків і підприємців вели до зростання незадоволення ремісників, селян і робітників. Тут вперше відбувся стихійний страйк, який сприяв виникненню першої соціал—демократичної групи в Сваляві (1899 р.).

Розвиток капіталізму привів до зміни структури економіки та соціального складу населення Сваляви. З числа розореного селянства в Сваляві формувався пролетаріат. Наприкінці XIX століття тут налічувалося 289 сільськогосподарських робітників і 23 чол. дворової челяді.

Національний склад жителів Свалявщини в цей час визначити було важко: під час перепису 1900 року всі українці були записані угорцями, а багато євреїв — німцями. Більшість мешканців була неграмотною, на їх освіту майже не зверталася увага. У церковнопарафіяльній школі, яку відвідувало 188 учнів, працювало лише двоє вчителів.

У 1908 році в Сваляві створюється акціонерне товариство «Сольва» (віденської фірми «Голуаганелсактіен—Гезельшафт»), яке протягом 1910—1911 рр. побудувало в Сваляві лісохімічний завод для сухої перегонки дерева. Іноземні капіталісти по—хижацькому знищували ліс — «зелене золото» Карпат.

Жорстока капіталістична експлуатація на Свалявському лісохімічному заводі викликала в 1911 році масовий страйк, підготовлений соціал—демократичною групою щодо підвищення заробітної плати та поліпшення умов праці.

19 жовтня 1914 року під час першої світової війни російські війська подолали Верецький перевал і досягли Сваляви й Уклина.

Війна різко погіршила становище трудящих Свалявщини. Майже всі дорослі чоловіки були мобілізовані в армію. Робітничі і селянські сім'ї залишилися без будь—якого забезпечення. Свалявці голодували.

В жовтні—листопаді 1918 року в соціал—демократичній організації Сваляви відбувся розкол і оформилась ліва, революційна група. Пізніше ліві соціалісти об'єдналися з комуністами — колишніми військовополоненими, що повернулися з Радянської Росії, і створили комуністичний осередок. В листопаді 1918 року передові робітники Сваляви організували Народну Раду, яка вимагала возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Свалявського району були створені 34 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 57,18 % (проголосували 23 419 із 40 957 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 61,26 % (14 346 виборців); Юлія Тимошенко — 13,74 % (3 217 виборців), Олег Ляшко — 6,89 % (1 614 виборців), Михайло Добкін — 4,80 % (1 123 виборців), Анатолій Гриценко — 3,21 % (752 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,55 %.[6]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Археологічні[ред. | ред. код]

  • с. Голубине, урочище Цоклановиця. Стоянка (поселення епохи пізнього палеоліту) — 30-20 тис. років до н. е.
  • с. Ганьковиця, урочище Дяків Лаз, будинок лісника. Стоянка (поселення) епохи пізнього палеоліту — 30-20 тис. років до н. е.

Історичні[ред. | ред. код]

  • с. Драчино. Пам'ятний знак на захороненні угорського воїна 19 ст.
  • с. Драчино. Пам'ятник святим рівноапостолам Кирилу і Мефодію.
  • м. Свалява, вул. Верховинська. Військовий цвинтар воїнів першої світової війни 1914—1918 р.р.
  • м. Свалява, вул. Верховинська. Пам'ятник та підпорна стіна жалоби жертвам післявоєнних репресій 1944—1945 р.р.
  • м. Свалява, вул. Першотравнева. Пам'ятник жертвам антивоєнної демонстрації 3 серпня 1924 року.
  • м. Свалява, вул. Головна. Пам'ятник радянським воїнам—визволителям, партизанам та підпільникам, що загинули восени 1944 року на території району.
  • м. Свалява, вул. Головна. Пам'ятник видатному українському письменнику І. Франку.
  • с. Березники. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Керецьки. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Дусино. Обеліск на честь загиблих воїнів—односельців на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Дусино. Пам'ятна дошка драматургам і режисерам Е. Шерегію та А. Шерегію.
  • с. Стройно. Обеліск на честь загиблих воїнів—односельців на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Стройно. Пам'ятна дошка на могилі перекладача, літературознавця, етнографа, священика Ю. Жатковича (1855—1920 р.р.).
  • с. Тибава. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Тибава. Пам'ятний камінь історику—славісту Ю. І. Венеліну—Гуці.
  • с. Мала Мартинка. Пам'ятна стеля поету, письменнику—антифашисту А. Карабелешу (1906—1964 р.р.).
  • с. Неліпино. Пам'ятник односелям—добровольцям Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної війни.
  • с. Неліпино. Пам'ятна дошка І. І. Добошу — вчителю, шкільному інспектору Свалявського округу (1874—1951 р.р.).
  • с. Голубине. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Голубине. Пам'ятник на могилі льотчика Г. П. Кузьміна.
  • с. Поляна. Пам'ятник—погруддя визначному письменнику, культурно—освітньому діячу О. Духновичу (1803—1865 р.р.).
  • с. Плоске. Пам'ятна дошка видатному публіцисту, мовознавцю, фольклористу О. А. Митраку (1837—1913 р.р.).
  • с. Плоске. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Родниківка. Пам'ятник воїнам—односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р.р.
  • с. Родниківка. Пам'ятний знак на місці висадки партизанського загону ім. Ватутіна.
  • с. Родникова Гута. Пам'ятник односельцям—добровольцям Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної війни.
  • с. Ганьковиця. Пам'ятник односельцям—добровольцям Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної війни.
  • с. Сусково. Пам'ятна дошка видатному письменнику, публіцисту І. А. Сільваю (1838—1904 р.р.).

Меморіальні дошки на будівлі Свалявської міської ради[ред. | ред. код]

  • Г. І. Жатковичу — президенту директорії Прикарпатської Русі, першому губернатору краю (1920 р.), директору права, журналісту, видавцю (1886—1967 р.р.).
  • О. В. Духновичу — педагогу, філософу, поету—драматургу (1803—1865 р.р.).
  • Г.Тарковичу — першому єпископові Пряшівської єпархії. (1754—1841 р.р.).
  • М.Чайковському — заслуженому лікарю та заслуженому працівнику культури України (1927—1995 р.р.).
  • А.Карабелешу — педагогу, філософу, поету—письменнику (1906—1964 р.р.).
  • О. А. Митраку — видатному публіцисту, етнографу—мовознавцю, фольклористу, священику, журналісту (1837—1913 р.р.).
  • Ю. І. Венеліну—Гуці — видатному історику—славісту (1802—1839 р.р.).
  • І.Сільваю — письменнику, священику, просвітителю (1838—1904 р.р.).

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

  • м. Свалява, вул. Бистрянська. Михайлівська православна церква — пам'ятка дерев'яної культової архітектури XVI — XVIII ст.
  • с. Уклин. Дерев'яна каплиця — пам'ятка культової архітектури XIX ст.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розпорядження Президента України від 5 грудня 2019 року № 457/2019-рп «Про призначення Р.Тарабія головою Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області»
  2. Прийнято Постанову. www.rada.gov.ua. Процитовано 10 серпня 2020. 
  3. Динаміка чисельності адміністративних одиницьк України. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 9 травня 2015. 
  4. Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Закарпатська область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком...2001]. Архів оригіналу за 10 серпня 2021. 
  5. Molnár József — Molnár D. István: Kárpátalja népessége és magyarsága a népszámlálási és népmozgalmi adatok tükrében (II. Rákóczi Ferenc Kárpátaljai Magyar Főiskola, Matematika és Természettudományi Tanszék, Beregszász, 2005)
  6. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 19 лютого 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]