Свистун золотистий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Свистун золотистий
Золотистий свистун (самець)
Золотистий свистун (самець)
Золотистий свистун (самиця)
Золотистий свистун (самиця)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Свистунові (Pachycephalidae)
Рід: Свистун (Pachycephala)
Вид: Свистун золотистий
Pachycephala pectoralis
(Latham, 1801)
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Muscicapa pectoralis
Pachycephala gutturalis
Посилання
Вікісховище: Pachycephala pectoralis
Віківиди: Pachycephala pectoralis
ITIS: 561774
МСОП: 103693368
NCBI: 46904

Свистун золотистий[2] (Pachycephala pectoralis) — вид горобцеподібних птахів родини свистунових (Pachycephalidae). Ендемік Австралії.

Золотистий свистун (Тасманія)

Опис[ред. | ред. код]

Довжина птаха становить 16-18 см. Виду притаманний статевий диморфізм. У самця тім'я і нижня частина тіла яскраво-жовті, спина і крила оливково-зелені, голова і "комірець" на грудях чорні, горло біле. Винятком є самці підвиду "P. p. xanthoprocta", забарвлення якого схоже не забарвлення самиці. Самиці золотистих свистунів переважно коричнювато-сірі, хоча у деяких птахів нижні покривні пера хвоста можуть бути жовтими. У золотистих свистунів дзьоби чорні, очі червонувато-карі. Спів гучний і мелодійний[3].

Систематика[ред. | ред. код]

Рудочеревий свистун був описаний в 1801 році англійським натуралістом Джоном Летемом[4]. Традиційно всередині виду виділяли близько 60 підвидів, які крім Австралії і Тасманії мешкали також на Новій Гвінеї, на островах Індонезії і Океанії. Однак за результатом молекулярно-генетичного дослідження виявилось, що золотистий свистун являє собою видовий комплекс[5]. Багато підвидів було визнано окремими видами, хоча деякі дослідники проводовжують вважати їх підвидами золотистого свистуна[6].

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють п'ять підвидів:[7]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Золотисті свистуни живуть в різноміанітних природних середовищах. Вони віддають перевагу густим лісам.

Раціон[ред. | ред. код]

Рудочереві свистуни харчуються комахами, павуками та іншими безхребетними, а також ягодами. Шукають здобич в нижньому ярусі лісу. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів.

Розмноження[ред. | ред. код]

Сезон розмноження триває з вересня по січень. Самець і самиця разом будують гніздо, яке має чашоподібну форму, робиться з гілочок, кори і трави і прикріплюється до гілки дерева за допомогою павутиння.За сезон може вилупитися лише один виводок. І самець, і самиця насиджують яйця і піклуються про пташенят. Інкубаційний період триває 15 днів, пташенята покидають гніздо на 12 день.

Збереження[ред. | ред. код]

МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливих заходів зі збереження. Золотисті свистуни широко поширені в Австралії. Однак підвид P. p. xanthoprocta, що мешкає на острові Норфолк уряд Австралії вважає вразливим. Йому загрожує знищення і дефрагментація природного середовища, а також інвазивні чорні пацюки. Більша частина популяції підвиду мешкає в Національному парку острова Норфолк[en][8]. Підвид P. p. contempta також вважається вразливим через обмежений ареал[9] It is not listed anymore.[10].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Pachycephala pectoralis. Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Boles, W. E. (2007). Golden Whistler (Pachycephala pectoralis). Pp. 421–423 in: del Hoyo, J., A. Elliot, & D. Christie. Eds. (2007). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions, Barcelona. ISBN 978-84-96553-42-2
  4. Latham, John (1801). Supplementum indicis ornithologici sive systematis ornithologiae (лат.). London: Leigh & Sotheby. с. li. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
  5. M.J. Andersen, A. Nyári, I. Mason, L. Joseph, J.P. Dumbacher, C.E. Filardi & R.G. Moyle. Molecular systematics of the world's most polytypic bird: the Pachycephala pectoralis/melanura (Aves: Pachycephalidae) species complex. „Zoological Journal of the Linnean Society”. 170 (3), ss. 566-588, 2014. doi:10.1111/zoj.12088 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога). 
  6. Handbook of the Birds of the World Alive. Процитовано 19 жовтня 2016.
  7. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Whiteheads, sittellas, Ploughbill, Australo-Papuan bellbirds, Shriketit, whistlers. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 23 серпня 2021.
  8. Pachycephala pectoralis xanthoprocta — Golden Whistler (Norfolk Island). [Архівовано 9 березня 2021 у Wayback Machine.] Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts. Accessed 10 February 2010.
  9. List of Extinct, Threatened and Near Threatened Australian birds. [Архівовано 5 жовтня 2012 у Wayback Machine.] The Action Plan for Australian Birds 2000. Accessed 10 February 2010.
  10. EPBC Act: List of Threatened Fauna. [Архівовано 6 квітня 2011 у Wayback Machine.] DEWHA. Accessed 10 February 2010.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Clements, James F. (2000). Birds of the World: a Checklist. Cornell University Press. с. 880. ISBN 0-934797-16-1.

Посилання[ред. | ред. код]