Сентенція
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Сенте́нція (від лат. sententia, буквально думка, судження) — коротка латинська апофегма, як правило з античного джерела, цитована поза контекстом.
Таку назву було прийнято вже в римській риториці, Квінтіліан у «Повчанні оратору» присвячує сентенції окрему главу[1]. Сентенція, вважає Квінтіліан, це те ж саме, що греки називають γνώμη, а названа так з тієї причини, що «схожа на поради або декрети» ( similes sunt consiliis aut decretis).
В Середні століття були популярні збірки сентенцій, розташованих за алфавітом.
Інші значення[ред. | ред. код]
- вирок військового суду в Росії в 1720–1917.
- застаріла назва судового рішення, вироку.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Inst. orat. 8.5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сентенція // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Сентенція // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 381.
- Сентенція // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 515. — 634 с.
- Сентенція // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 447. — ISBN 978-966-439-921-7.
- М. Л. Гаспаров. Сентенция//статья из «Краткой литературной энциклопедии»