Сербський національний рух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сербське національне пробудження (серб. Српски народни препород) або Сербське національне відродження (серб. Српски препород) - терміни, що позначають період в сербській історії між XVIII століттям і створенням формально незалежного князівства Сербії (1878).

Відродження почалося на території Габсбурзької монархії, в Сремськи-Карлівці.

Сербський Ренесанс (серб. српска ренесанса ) почався в XVII столітті в Банаті[1]. Усі ці культурні процеси передували Болгарському національному відродженню.

Першим повстанням в Османській імперії, яке мало національний характер, стала Сербська революція (1804-1817), яка, у свою чергу, була кульмінацією Сербського відродження[2]. Згідно з дослідженнями Олени Мілойкович-Джурич, першим літературним та науковим товариством південних слов'ян була Матиця сербська, заснована провідними діячами Сербського відродження в Пешті в 1826. Воєводина стала колискою Сербського відродження у ХІХ столітті[3].

Одним з головних діячів руху був Вук Стефанович Караджич (1787-1864), лінгвіст та реформатор сербської мови[4][5].

Сербське відродження являло собою певну загрозу для Австрії та її стратегічних інтересів[6]. Так, Сербським народом проголошено автономію Сербської Воєводини під час Революції 1848-1849 після збройного конфлікту з угорцями: ця подія також була частиною епохи Національного відродження[7].

Хоча діячі Сербського національного відродження і ставилися схвально до ідеї співпраці між південнослов'янськими народами, перебували під впливом ідей югославізму і розглядали можливість створення югославської держави, проте, у плані культурних і національно-політичних поглядів вони таки орієнтувалися на «Велику Сербію»[8].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]