Вук Караджич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вук Караджич

латиниця: Vuk Stefanović Karadžić

кирилиця: Вук Стефановић Караџић
VukKaradzic.jpg
Народився 26 жовтня (6 листопада) 1787[1][2]
Тршичd, Османська імперія[2][1]
Помер 26 січня 1864(1864-01-26)[1][2][3] (76 років)
Відень, Австрійська імперія[2][4]
Поховання
Країна Flag of the Ottoman Empire (1844–1922).svg Османська імперія
Flag of Serbia (1835–1882).svg Князівство Сербія
Національність серби
Діяльність мовознавець, історик, перекладач, письменник, перекладач Біблії, дипломат, збирач казок, антрополог, філолог, етнограф, фольклорист
Галузь мовознавство, фольклористика і етнографія
Знання мов німецька і сербська[5]
Заклад Белградський університет
Членство Society of Serbian Lettersd, Російська академія наук і Прусська академія наук
Посада Mayor of Belgraded
Конфесія Сербська православна церква
У шлюбі з Ana Karadžićd
Діти Mina Karadžićd і Dimitrije Karadzicd

Вук Стефанович Кара́джич (серб. Вук Стефановић Караџић/Vuk Stefanović Karadžić; 26 жовтня (6 листопада) 1787(17871106), Трщич, Османська імперія — 15 (26) січня 1864, Відень, Австрійська імперія) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель, діяч національного відродження.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї Стефана та Єгди (в дівоцтві Зрнич) Караджич у селищі Тршич біля Лозниці, яке розташовувалось на території сучасної Сербії (тоді в складі Османської імперії). В його батьків часто вмирали новонароджені діти, тому його назвали Вуком (серб. 'вовк'), щоб злі духи та сили не завдали йому шкоди.

Рідний будинок В. Караджича у селищі Тршич.

В основному, він здобував знання самостійно. Недовго навчався у родича, потім у монастирі Троноша. В 19 років - у гімназії в місті Сремські Карловці. Потім декілька місяців вивчав латинську та німецьку мови у Петрині. Поїхав до Белграда, сподіваючись навчатись у Обрадовича, але цього не вдалося досягти. Нарешті, у 1808 році став одним із перших студентів Белградської вищої школи. Невдовзі він захворів та відправився на лікування до Нови-Саду та Пешта, але не вилікувався та залишився кульгавим. Повернувшись до Сербії у 1810 році, деякий час працював у Белграді вчителем початкової школи. В 1813 році переїхав до Відня, де зустрівся зі словенським мовознавцем Єрнеєм Копітаром.

Вук Караджич близько 1850 р.

З 1814 р. розпочав літературну діяльність. В 1814-1815 роках Вук Караджич видав два томи сербських народних пісень (в подальшому їх кількість зросла до дев'яти).

Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо» (серб. «пиши као што говориш, а читај као што је написано»). В 1814 він видав першу сербську граматику. Також створив перший словник сербської мови (перше видання у Відні у 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Його творчість вплинула на розвиток галицького літературного відродження 1830-х.

Караджича обирали на дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (1842), члена багатьох європейських АН, зокрема Віденської (1848), Прусської в Берліні (1850), чужоземний член-кореспондент Петербурзької АН (1851), почесний член Харківського університету (1846).

В 1861 році Вуку Караджичу було присвоєне звання почесного громадянина міста Загреб.

Після смерті похований на цвинтарі Святого Марка у Відні. У 1897 році був урочисто перепохований поряд з могилою Доситея Обрадовича навпроти Собору св. Архангела Михаїла у Белграді.

Твори[ред. | ред. код]

  • Малий слов'яносербський пісенник простого народу (1814);
  • Сербські народні казки (1821);
  • Сербські народні пісні (т. 1-4; 1823—1833).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]