Вук Караджич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вук Караджич
серб. Вук Стефановић Караџић
VukKaradzic.jpg
Народився 26 жовтня (6 листопада) 1787[1][2]
Тршич[d], Османська імперія[2][1]
Помер 26 січня 1864(1864-01-26)[1][2] (76 років)
Відень, Австрійська імперія[2][3]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Ottoman flag.svg Османська імперія
Civil Flag of Serbia.svg Князівство Сербія
Національність серби
Діяльність мовознавець, історик, перекладач, письменник, перекладач Біблії, дипломат, collector of fairy tales, антрополог
Галузь мовознавство, фольклористика і етнографія
Науковий ступінь доктор філософії
Володіє мовами німецька і сербська[4]
Заклад Белградський університет
Членство Society of Serbian Letters[d], Російська академія наук і Прусська академія наук
Посада Mayor of Belgrade[d]
Конфесія Сербська православна церква
У шлюбі з Ana Karadžić[d]
Діти Mina Karadžić[d] і Dimitrije Karadzic[d]

Вук Стефанович Кара́джич (серб. Вук Стефановић Караџић/Vuk Stefanović Karadžić; 26 жовтня (6 листопада) 1787(17871106), Трщич, Османська імперія — 15 (26) січня 1864, Відень, Австрійська імперія) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель, діяч національного відродження.

Життєпис[ред. | ред. код]

Уродженець Валевського краю, син селянина Стефана Караджича, Вук був учасником повстання 1804 року.

З 1814 р. розпочав літературну діяльність. Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо». Створив перший словник сербської мови (перше видання 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Його творчість вплинула на розвиток галицького літературного відродження 1830-х.

Караджича обирали на дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (1842), члена багатьох європейських АН, зокрема Віденської (1848), Прусської в Берліні (1850), чужоземний член-кореспондент Петербурзької АН (1851), почесний член Харківського університету (1846).

Твори[ред. | ред. код]

  • Малий слов'яносербський пісенник простого народу (1814);
  • Сербські народні казки (1821);
  • Сербські народні пісні (т. 1-4; 1823—1833).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]