Вук Караджич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вук Караджич

Вук Стефановић Караџић

VukKaradzic.jpg
Народився 26 жовтня (6 листопада) 1787[1][2]
Tršić[d][2][1]
Помер 26 січня 1864(1864-01-26)[1][2] (76 років)
Відень[2]
Поховання St. Michael's Cathedral[d]
Громадянство Османська імперія і Князівство Сербія
Національність Серби
Діяльність мовознавець, історик, перекладач, письменник, Bible translator[d] і дипломат
Конфесія Сербська православна церква
Діти Mina Karadžić[d] і Q12750890?

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вук Стефанович Караджич (серб. Вук Стефановић Караџић; 26 жовтня (6 листопада) 1787[1][2], Tršić[d], Османська імперія[2][1] — 26 січня 1864[1][2], Відень, Австрійська імперія[2]) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель, діяч національного відродження.

Життєпис[ред.ред. код]

Уродженець Валевського краю, син селянина Стефана Караджича, Вук був учасником повстання 1804 року.

З 1814 р. розпочав літературну діяльність. Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо». Створив перший словник сербської мови (перше видання 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Його творчість вплинула на розвиток галицького літературного відродження 1830-х.

Караджича обирали на дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (1842), члена багатьох європейських АН, зокрема Віденської (1848), Прусської в Берліні (1850), чужоземний член-кореспондент Петербурзької АН (1851), почесний член Харківського університету (1846).

Твори[ред.ред. код]

  • Малий слов'яносербський пісенник простого народу (1814);
  • Сербські народні казки (1821);
  • Сербські народні пісні (т. 1-4; 1823—1833).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. а б в г д е Ир. Половинкин Караджич, Вук // Энциклопедический словарь Санкт-Петербург: Брокгауз—Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 421—424.
  2. а б в г д е ж и Кравцов Н. И. Караджич // Краткая литературная энциклопедия Москва: Велика російська енциклопедія. — Т. 3.