Вук Караджич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вук Караджич
Вук Стефановић Караџић.око 1850..jpg
Народився 7 листопада 1787(1787-11-07)[1]
Tršić[d][2][3]
Помер 26 січня 1864(1864-01-26)[3][2] (76 років)
Відень[2]
Поховання St. Michael's Cathedral[d]
Громадянство Османська імперія і Князівство Сербія
Національність Серби
Діяльність мовознавець, історик, перекладач, письменник, Bible translator[d] і дипломат
Конфесія Сербська православна церква
Діти Mina Karadžić[d] і Q12750890?

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вук Стефанович Караджич (серб. Вук Стефановић Караџић; *7 листопада 1787(17871107) — †7 лютого 1864) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель, діяч національного відродження.

Селянський син, уродженець Валевського краю. Караджич був учасником повстання 1804 року.

З 1814 року розпочав літературну діяльність. Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо». Створив перший словник сербської мови (перше видання 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Його творчість вплинула на розвиток галицького літературного відродження 1830-х.

Караджича обирали на дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (1842), члена багатьох європейських АН, зокрема Віденської (1848), Прусської в Берліні (1850), чужоземний член-кореспондент Петербурзької АН (1851), почесний член Харківського університету (1846).

Твори
  • Малий слов'яносербський пісенник простого народу (1814);
  • Сербські народні казки (1821);
  • Сербські народні пісні" (т. 1-4; 1823—1833).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. Record #118559907 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в Кравцов Н. И. Караджич // Краткая литературная энциклопедия Москва: Велика російська енциклопедія. — Т. 3.
  3. а б Ир. Половинкин Караджич, Вук // Энциклопедический словарь Санкт-Петербург: Брокгауз—Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 421—424.