Панславізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Країни з переважаючим слов'янським населенням (світло-зеленим — Західні слов'яни, зеленим — Східні слов'яни і темно-зеленим — Південні слов'яни

Панславі́зм — культурна й політична течія, ідеологія, поширена в державах, населених слов'янськими народами, в основі якої лежать ідеї про потребу їх політичного об'єднання на основі етнічної, культурної та мовної спільності. Сформувалася в кінці XVIII — першій половині XIX століть. Символами панславізму вважають Національний прапор усіх слов'ян і гімн «Гей, слов'яни», які також були національним гімном і прапором Югославії.

Термін уперше вжив у Чехії Ян Геркель 1826 року.

Поняття «панславізм»: кінець 18-го — початок 19-го століть[ред.ред. код]

Політичне поневолення більшості слов'янських народів, ідеї Великої Французської революції та німецького романтизму, слов'янське національне відродження — ці чинники призвели до росту серед освічених кіл західних і південних слов'ян Й. Добровський (чех), П. Шафарик, Я. Коллар (словаки), Л. Гай (хорват), В. Караджич (серб) та інші) ідеї слов'янської єдності й культурної спільності. Успіхи Російської імперії у війнах проти Туреччини й наполеонівських війнах спричинились до того, що деякі із слов'янських діячів висували думки про політичну й мовну злуку слов'ян під владою Росії, вважаючи, що остання допоможе слов'янським народам у боротьбі проти чужоземного поневолення (Й. Добровський, Й. Юнгман, Л. Гай та інші). Дехто з них пізніше змінив свої погляди (Л. Гай, Л. Штур, К. Гавличек-Боровський).

Інші прихильники панславізму, головним представником яких був чех Ф. Палацький виступали за збереження Австрійської імперії і за перетворення її на федерацію слов'ян, австрійців та угорців. Після перетворення Австрійської імперії на Австро-Угорщину (1867) Палацький переглянув свою концепцію і взяв участь у організованому від російських панславістів Слов'янському з'їзді 1867 в Москві.

Проросійська та антиросійська течії[ред.ред. код]

Серед поляків, які були під сильним впливом романтичного патріотизму та мрій про віднову великої Польщі, ідеї «панславізму» викликали дві течії: проросійську (С. Сташиць, Й. М. Гене-Вронський, А. Цешковський) та антиросійську (А. Міцкевич, А. Тов'янський, К. Бродзинський). Останні вважали, що головну роль у злуці слов'ян повинна відігравати Польща. У самій Росії в кінці 1830-х років у роботах М. Погодіна висунуто твердження про перевагу слов'ян над іншими народами, «ворожість Заходу», покликання Росії щодо гегемонії у слов'янському світі (проекти політичного об'єднання слов'ян під егідою Російської імперії розробляли ще в 18 — на початку 19 століть А. Самборський, В. Малиновський та інші), Російські слов'янофіли у 1840 — 50-х років — К. Аксаков, О. Хом'яков, І. Киреєвський та інші — виступили з ідеєю протиставити слов'янський православний світ із Росією на чолі до «хворої», безвірної Європи, теологічні противники слов'янофілів — західники (П. Чаадаєв, О. Герцен) — теж не заперечували особливої ролі Росії серед слов'янських народів.

Поразка у Кримській війні 1853—56, Польське визвольне повстання 1863-64, загострення східного питання — ці чинники викликали активізацію російських панславістів, що знайшло своє практичне втілення у Слов'янському з'їзді 1867 в Москві та діяльності слов'янських комітетів. Панславістичні ідеї займали вагоме місце в теоретичних шуканнях І. Аксакова, М. Данилевського, К. Леонтьєва, наукових розробках учених-славістів В. Ламанського, О. Міллерата зокрема.

Період найбільшого впливу[ред.ред. код]

Найбільший політичний вплив «панславізм» мав у 70-х роках, особливо в період російсько-турецької війни 1877-78, коли він підштовхував уряд до активних зовнішньополітичних дій (низка представників найвищих державних та військових кіл Росії: граф М. Ігнатьєв, князь В. Черкаський, генерали М. Черняєв, М. Скобелев, Р. Фадєєв — були його прихильниками). Як громадсько-політична течія «панславізм» зустрічав і підозріле ставлення з боку уряду та його ідеологів (К. Победоносцев, М. Катков), а також був підданий критиці з боку ліберальних кіл (О. Пипін, зокрема).

Внутрішня ситуація та зовнішні умови Росії зменшили популярність ідей «панславізму» в кінці 19 століття; вони відродились напередодні Першої світової війни 1914-18 у формі «неославізму» (або «неопанславізму»). Російські неославісти (головний діяч — граф В. Бобринський) разом із діячами інших слов'янських країн (чех К. Крамарж, словенець І. Грабар та ін.) провели слов'янські конгреси у Празі (1908) та Софії (1910), прагнучи досягти міжслов'янського зближення перед можливою німецькою загрозою.

Вплив революційних подій[ред.ред. код]

Революційні події 1917 на деякий час поховали ідеї «панславізму» в Росії; їх гостро засуджували К. Маркс, Ф. Енгельс та В. Ленін. З початком радянсько-німецького етапу другої світової війни 1941-45 відновлено стару російську політику щодо слов'ян. У серпні 1941 у Москві створено Всеслов'янський комітет. Слов'янські комітети виникли у США, Англії, Канаді; їх утворено за ініціативою та участю комуністів слов'янського походження.

Після першого Всеслов'янського з'їзду в Москві (1941) в 1946 відбувся Слов'янський конгрес у Белграді, куди з'їхались делегати з усіх слов'янських країн. Після загострення відносин Югославії з СРСР усі слов'янські комітети припинили свою діяльність. Падіння соціалістичної системи й розпад Радянського Союзу надали панславістичного забарвлення певним колам та політичним партіям російського суспільства.

Україна та українці в ідеях панславістичного руху[ред.ред. код]

В Україні ідеї «панславізму» поширились у першій чверті 19 століття (зокрема, Товариство Об'єднаних Слов'ян), їх вплив виразно помітний у програмі Кирило-Мефодіївського Братства, серед українських наукових кіл середини 19 століття (М. Максимович, О. Бодянський), а також серед ліберальної частини українського дворянства (Г. Ґалаґан, М. Рігельман та ін.), представники якого брали активну участь у діяльності слов'янських комітетів у Києві та Одесі у 1850—70-х рр.

На українські землі у складі Австрії ідеї «панславізму» проникали як із Заходу, так і з Росії. За прикладом інших слов'янських народів у Львові в 1848 створено Галицько-Руську Матицю. Під час Революції 1848-49 в Австрійській імперії українці Галичини почали налагоджувати контакти зі слов'янськими діячами Австрійської імперії, зокрема взяли участь у Слов'янському конгресі у Празі (червень 1848). Під впливом ідей з Росії частина української інтелігенції стала на шлях москвофільства, яке підтримували російські панславістичні кола. Деякі з провідних українських діячів науки й культури другої половини 19 — початку 20 століття, зокрема М. Грушевський, відкрито виступили проти «панславізму», вбачаючи в ньому загрозу для національних інтересів українського народу.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]