Середній Урал
| Середній Урал | ||||
 | ||||
|
58° пн. ш. 59° сх. д. / 58° пн. ш. 59° сх. д. | ||||
| Країна |
 Росія[1]  | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон |
Росія[1] | |||
| Система |
Уральські гори | |||
| Тип |
географічний регіон[2] і гірський хребет[1][2] | |||
| Висота |
266 м | |||
| Площа |
25 000 км² | |||
  Середній Урал Середній Урал (Росія) | ||||
 | ||||
 Середній Урал у Вікісховищі | ||||
Середній Урал — найнижча частина Уральських гір, обмежена широтами Конжаковського Каменю[en] на півночі і гори Юрма[ru] на півдні (61° — 55° 25' N)[3][4][5][6], згідно з деякими іншими джерелами — від гори Ослянка[en] до широтної ділянки річки Уфи[7][8] (приблизно між 56° і 59° північної широти[9]).
Середній Урал добре відокремлений орографічно: Уральські гори тут знижуються, а строго меридіональне простягання гірського пасма змінюється південно-південно-східним. Разом із Південним Уралом Середній Урал утворює гігантську дугу, звернену опуклою стороною на схід, дуга огинає Уфимське плато — східний виступ Східноєвропейської платформи[10].
Складений головним чином гнейсами, амфіболітами, кварцитами, вапняками і пісковиками. Характерні сильно згладжені пагорби й ували, на західному схилі розвинений карст.
Новітні тектонічні рухи неогену-антропогену слабо відбилися на Середньому Уралі, тому він є невисоким пенепленом, з ізольованими, м'яко окресленими вершинами і пасмами, складеними з найщільніших кристалічних порід. Лінія Перм — Єкатеринбург перетинає Урал на висоті 410 м. Відмітка найвищих вершин — 700—800 м, рідко більше[10]. Найвища гора — Ослянка[en], вершина якої сягає 1119 м. Інші гірські вершини[7]:
- Качканар (878,7 м)
- Старий-Камінь (755,4 м)
- Шунут-Камінь (726,2 м)
- Біла (715,4 м)
- Вовчиха (526 м)
- Азов-гора (589 м)
- Сугомак (590,8 м)
- Єгоза (607,7 м)
Долини річок на Середньому Уралі порівняно широкі, розроблені. Лише місцями прямо над річищем нависають мальовничі кручі і скелі.
Ширина гірської смуги на Середньому Уралі досягає 25—30 км, а разом із передгір'ями 80—90 км[8]. Із заходу до гір примикає горбкувате Передуралля з переважанням карстового рельєфу, приуроченого до палеозойських карбонатних порід і гіпсу. Особливо рясні карстові форми на Уфимському плато, розчленованому глибоко врізаними долинами річок Ай, Юрюзань і Уфа.
Річки належать сточищу Волги (Чусова, Уфа) і Обі (Тагіл, Пишма, Ісеть). Багато озер (особливо на сході) — Таватуй, Ісетське, Шарташ.
Переважають хвойні (ялина, ялиця, сосна) і березово-осикові ліси.
Багатий на корисні копалини.
- ↑ а б в г GEOnet Names Server — 2018.
- ↑ а б в г Шокальский Ю. М., Воейков А. И., Поленов Б. К. Уральский хребет // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1902. — Т. XXXIVа. — С. 871–883.
- ↑ Северные среднеуральцы. И немножко сибиряки
- ↑ Горстовые средневысотные горы и низкогорья. Большой информационный архив (рос.). Процитовано 9 січня 2020.
- ↑ А. А. Крубер. Уральские горы. Общее землеведение. Государственно учебно-педагогическое издательство, Москва — Ленинград, 1938 г. OCR Detskiysad.Ru. Архів оригіналу за 25 травня 2009. Процитовано 26 травня 2010.
- ↑ Уральский хребет // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ а б Статьи / ОСЛЯНКА, ГОРА :: Энциклопедия "Пермский край". Архів оригіналу за 30 листопада 2014. Процитовано 12 жовтня 2018. [Архівовано 2014-11-30 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Особенности рельефа и полезные ископаемые Среднего Урала
- ↑ Средний Урал, Большая советская энциклопедия. — М.: «Советская энциклопедия», 1969—1978 гг.
- ↑ а б Урал. Общая характеристика
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |