Силістрія (лінійний корабель)
 Затоплення кораблів Чорноморського флоту на Севастопольському рейді 11 вересня 1854 року, картина І. О. Владімірова
| |
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Назва: | рос. дореф. «Силистрiя» |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Миколаївське адміралтейство |
| Закладений: | 24 грудня 1833 |
| Спуск на воду: | 11 червня 1835 |
| Потоплений: | 11 вересня 1854 |
| Доля: | затоплений на фарватері біля входу на Севастопольський рейд між Костянтинівською та Олександрівською батареями у 1854 році |
| Статус: | потонув |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | лінійний корабель |
| Водотоннажність: | 3540 т |
| Довжина: | 58,25—28,5 м |
| Ширина: | 15,9 м |
| Осадка: | 7 м |
| Швидкість: | 12 вузлів |
| Екіпаж: | 750 осіб |
| Озброєння: | 84—88 гармат |
«Силістрія» (рос. дореф. «Силистрiя») — 84-гарматний вітрильний лінійний корабель Чорноморського флоту Російської імперії, що послужив прототипом для серії кораблів типу «Султан Махмуд», що будувалися у Миколаєві протягом 1835—1845 років на Спаському і Миколаївському адміралтействах.
.jpg)
Збудований у Миколаєві, вітрильний лінійний корабель «Силістрія» став прототипом серії з восьми 84-гарматних кораблів типу «Султан Махмуд». Водотоннажність корабля становила 3540 тонн, довжина між перпендикулярами, за відомостями з різних джерел, від 58,25 до 58,5 метра, довжина за гондеком — 59 метрів, ширина — 15,9 метра, глибина інтрюма — 7,6 метра, осадка — 7 метрів.
Кругла корма «Силістрії» підвищувала міцність корпусу, в його наборі використовували металеві деталі, а прядив'яні канати замінили на якір-ланцюги. Такі рішення були запозичені і для серії кораблів «Султан Махмуд»[1].
Озброєння корабля в різні роки становило різну кількість гармат, включно з карронадами і єдинорогами. Так, на момент спуску на воду озброєння «Силістрії» складалося з двадцяти шести 36-фунтових довгоствольних гармат і чотирьох 1-пудових єдинорогів на нижній палубі, тридцяти двох 24-фунтових довгоствольних гармат на верхній палубі і двадцяти двох 24-фунтових карронад на на баці і чвертьпалубі[2].
Корабель названий на честь захоплення 20 червня 1829 року російською армією турецької фортеці Силістрія на річці Дунай[3][4].
Закладений у Миколаєві на стапелі Миколаївського адміралтейства 24 грудня 1833 року, головний будівник — капітан корпусу корабельних інженерів О. С. Акімов[5][4] (за іншими даними — капітан В. Г. Апостолі[6][3]). Після спуску на воду 11 червня 1835 року увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[7].
Під час військової кампанії Російської імперії 1836 року здійснив перехід з Миколаєва до Севастополя. Наступного 1837 року брав участь у практичному плаванні ескадри кораблів флоту в Чорному морі[3].
Брав участь у створенні Кавказької укріпленої берегової лінії. Під час військової кампанії 1838 року 12 травня у складі ескадри віцеадмірала М. П. Лазарєва брав участь у висадці десантів, які заснували Вельямінівське укріплення в гирлі річки Туапсе[8], 10 липня у складі ескадри контрадмірала С. П. Хрущова — у висадці десантів, які заснували Тенгінське укріплення в гирлі річки Шапсухо[9], а 12 вересня знову у складі ескадри М. П. Лазарєва як флагманський корабель висаджував десант сухопутних військ генерал-лейтенанта М. М. Раєвського у Цемеській затоці[10].
У кампанію наступного 1839 року знову брав участь у висадці десантів. Перший десант, зібраний на Тамані і розподілений по судах ескадри Чорноморського флоту, що прибула до гирла Керченської протоки 23 квітня. Ескадра під командуванням М. П. Лазарєва вийшла з Керченської протоки в море 28 квітня і досягла довколишніх усть річок Шаха і Субаші 2 травня, о п'ятій годині вечора. Вранці наступного дня кораблі почали вишиковуватися в бойовий порядок на відстані 320 метрів від берега і згодом відкрили вогонь по укріпленням кавказьких військ. Після закінчення артилерійського вогню, кораблі, серед яких і «Силістрія», висадили десанти[9].
7 липня 1839 року у складі ескадри С. П. Хрущова висаджував десант в гирлі річки Псезуапсе. Ескадра прибула до гирла Псезуапсе 7 липня, о дев'ятій годині вечора. На наступний день кораблі ескадри вишикувалися в бойовий порядок на відстані 320 метрів від берега моря і навпроти правого берега гирла річки. Безпосередньо перед проведенням десанту було вирішено висадити війська на лівий берег Псезуапе, а потім перейти на правий[9]. Десанти заснували Головінське і Лазарєвське укріплення відповідно[3].
У 1839 році командир корабля, А. Б. Іванов, був нагороджений орденом Святого Станіслава II ступеня[11].
10 і 22 травня 1840 року в складі ескадри віцеадмірала М. П. Лазарєва висаджував десанти для взяття Вельямінівського і Лазаревського фортів, раніше захоплених кавказцями. У кампанії 1841 і 1843 років знову брав участь у практичних плаваннях флоту в Чорному морі. 18 і 19 липня 1844 року надавав допомогу з моря гарнізону Головінського форту у відбитті атаки кавказців, вів обстріл позицій військ атакувальників з гармат і висадив десант[3][12].
У кампанію 1845 року в складі ескадри знову виходив у практичне плавання, а з травня по червень наступного 1846 року встановив мертві якорі і бакени в Цемеській затоці. Кампанію 1847 року «Силістрія» провела у практичному плаванні біля східних берегів Чорного моря. У 1848 році корабель виконував у Цемеській затоці роботи зі встановлення нових бочок замість старих, що були знесені штормом, а у 1849 році вкотре пішов у практичне плавання до східного берега Чорного моря у складі ескадри[3].
У 1852 році був переобладнаний на блокшив у Севастополі[6][13]. Під час Кримської війни у вересні 1853 року був поставлений біля входу в Південну бухту Севастополя для її захисту, а у квітні наступного 1854 року переведений у Кілен-бухту[1][14].
11 вересня 1854 року корабель «Силістрія» серед п'яти застарілих лінійних кораблів і двох фрегатів був затоплений на фарватері біля входу на Севастопольський рейд на глибині 16,5 метрів між Костянтинівською та Олександрівською батареями з метою загородження входу ворожих суден на рейд[14]. Гармати «Силістрії» встановили на берегових оборонних бастіонах, а екіпаж брав участь в обороні Севастополя[10].
Після війни під час розчищення Севастопольської бухти корпус корабля було підірвано[3][14].
- П. С. Нахімов (1834—1837);
- А. Б. Іванов (1838—1840);
- П. С. Нахімов (1840—1845);
- П. М. Юхарін (1846—1854).
- ↑ а б Фрегат «Силистрия» (рос.). Черноморский флот. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 578. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ а б в г д е ж Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 144. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ а б Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 302. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: декабрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ а б Веселаго, Ф. Ф. (1872). Список русских военных судов с 1668 по 1860 год (рос.). Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 462—463.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 17 березня 2024.
- ↑ Муратиди, Ф. И. (2007). Греки — адмиралы и генералы военно-морского флота России: биографический справочник (рос.). Санкт-Петербург: Издательство «Алетейя». с. 98. ISBN 978-5-903354-11-5.
- ↑ а б в Альхаов, А. А. (2018). Роль Черноморского флота в создании Черноморской береговой линии (1837—1839 года). Ежеквартальный рецензируемый, реферируемый научный журнал «Вестник АГУ». 4 (229) (рос.). Майкоп: Адыгейский государственный университет. с. 20—24. ISSN 2410-3691.
- ↑ а б Модель линейного корабля «Силистрия» (рос.). ГБУК КК «Новороссийский исторический музей-заповедник». Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Александра I. Д — О. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 7. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». с. 134. ISBN 978-5-906200-11-2.
- ↑ Лапин, В. В. (2007). Черноморский флот в Кавказской войне XIX века. Морской сборник. № 1 (рос.). Санкт-Петербург. с. 72.
- ↑ Бугаенко, Б. А.; Галь, А. Ф. (2005). История судостроения от древнейших времен до конца парусной эпох (рос.). Т. 1. Николаев: Национальный университет кораблестроения имени адмирала Макарова. с. 166. ISBN 966-321-038-9.
- ↑ а б в Окороков, А. В. (2016). Свод объектов подводного культурного наследия (рос.). Москва: Институт наследия. с. 71—72. ISBN 978-5-86443-211-2.
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морскогов министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)
- Окороков А.В. Свод объектов подводного культурного наследия России. Часть 1. Чёрное и Азовское моря. — М.: Институт Наследия, 2016. — 440 с. — ISBN 978-5-86443-211-2. (рос.)