Керченська протока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Керченська протока
Фото з супутника Landsat
Фото з супутника Landsat
Розташування
Координати 45°18′55″ пн. ш. 36°34′06″ сх. д. / 45.31528° пн. ш. 36.56833° сх. д. / 45.31528; 36.56833Координати: 45°18′55″ пн. ш. 36°34′06″ сх. д. / 45.31528° пн. ш. 36.56833° сх. д. / 45.31528; 36.56833
Прибережні країни Україна Україна Росія Росія
Море Азовське море, Чорне море
Макс. глибина 18 м
Ширина 15 км
Інше
Міста та поселення Керч
Острови Коса Тузла

Ке́рченська прото́ка, Кіммерійський Боспор (грец. Κιμμέριος Βόσπορος, крим. Keriç boğazı, рос. Керченский пролив) — протока, що сполучає Чорне і Азовське моря. Західним берегом протоки є Керченський півострів України, східним — Таманський півострів Росії. Ширина протоки — від 4,5 до 15 км. Найбільша глибина 18 метрів. Найважливіший порт — місто Керч.

Після будівництва Цимлянського водосховища течія у протоці змінилась — взимку (випаровування мале) з Азовського в Чорне море, влітку навпаки (велике випаровування) — з Чорного в Азовське море. Влітку Тамань стає правим берегом, що відповідно до фізичних законів розмивається. Виникли проблеми і з косою Тузла. Керченська протока є зоною промислу багатьох видів риб. Сезон вилову починається в кінці осені, коли риба йде з Азовського моря, що замерзає, в солоне Чорне, і триває декілька місяців.

За часів античності протока (знана стародавніми греками як Боспор Кіммерійський, за народом — кіммерійці) вважалася межею Європи і Азії[1].

Історія[ред.ред. код]

Міф, архаїка[ред.ред. код]

Евріпід описує, як з боку Тавріди (Криму) протоку перепливає Іо — кохана Зевса, перетворена Герою в корову і гнана оводом. («Іфігенія в Тавріді»)

Есхіл називає переправу через протоку — «Коров'ячий брід».

У своїх «Життєписах» Плутарх, посилаючись на Геланіка Митіленського, повідомляє, що амазонки переправлялися через Боспор Кіммерійський по льоду.

Античність[ред.ред. код]

Про те, що кочівники взимку переходили протоку по льоду, відомо з «Історії» Геродота. У 5 столітті до н. е. представники старовинного мілетського аристократичного роду Археанактідов заснували на західному березі протоки місто Пантікапей — столицю Боспорського царства на місці нинішньої Керчі. Геродотом двічі згадані Кіммерійські переправи.

У II столітті до н. е. на льоду протоки з боку Меотідського озера (Азовського моря) сталася битва між армією полководця Неоптолема і варварами: «Лід в цих місцях такий міцний біля гирла Меотідського озера (тобто в керченській протоці), що в тому місці, де зимою військовий начальник Мітрідата переміг варварів в кінній битві на льоду, він же розбив в морській битві тих же варварів літом, коли лід розтанув» (Страбон, II, 1, 6) «Розповідають, що полководець Мітрідата Неоптолем в одній і тій же протоці влітку розбив варварів в морському бою, а зимою в кінному». (VII, 3, 18)

XX століття[ред.ред. код]

У квітні 1944 трудящими СРСР було продовжене розпочате ще німецькими загарбниками будівництво залізничного мосту через протоку. 115 однотипних прольотів по 27,1 м, 110-метрова пролітна будова подвійного судноплавного отвору, що повертається на середній опорі над фарватером для проходу великих суден, естакади біля берега і гребля становлять повну довжину мостового переходу. Будівництво завершили до 27-ї річниці «Великого Жовтня» того ж року. Оскільки німці не встигли завезти усе потрібне для будівництва, міст не мав кригорізів, і тому в лютому 1945 року льодом з Азовського моря було пошкоджено до 30% опор. Міст з крупівської сталі вирішено було не відновлювати, а вцілілі його частини були ліквідовані, оскільки заважали судноплавству (останні — у 60-х роках 20-го сторіччя).

Для заміни зруйнованого мосту в 1953 році була відкрита Керченська поромна переправа, що з'єднала Крим і Краснодарський край (лінія Порт Крим — Порт Кавказ). У роботі переправи брали участь чотири залізничні пороми: «Заполярний», «Північний», «Південний» і «Східний». Спочатку ці пороми планували використовувати на залізничній переправі, що будувалася, через Єнісей в Ігарці, але у 1953 році це будівництво було закрите і пороми перевезли до Криму. Пізніше в експлуатацію було введено три автомобільні пороми: «Керченський-1», «Керченський-2» і «Ейськ».

В кінці 1980-х років, у зв'язку зі старінням залізничних поромів припинено перевезення пасажирських, а потім і товарних потягів через протоку. Через проблеми з фінансуванням нові пороми для переправи побудовані не були, і протягом майже 15 років переправа використовувалася тільки для перевезення автомобілів. Неодноразово пропонувалися проекти будівництва нового мосту через Керченську протоку, але за браком економічно обґрунтованого варіанту вони не набули подальшого розвитку — із Джанкою до Керчі (дві сотні кілометрів) іде одноколійна залізниця з дуже обмеженною пропускною спроможністю.

Сьогодення[ред.ред. код]

У 2004 році переправі був переданий залізничний пором «Анненков», і залізничне сполучення через протоку було поновлено. У листопаді 2004 року напередодні другого туру президентських виборів в Україні відбулося урочисте відкриття поромної переправи. У акції взяв участь тодішній президент Росії Володимир Путін.

Територіальні суперечки[ред.ред. код]

У 2003 році Керченська протока опинилася в центрі скандалу між Росією і Україною після того, як влада Краснодарського краю, прагнучи запобігти розмиванню морського берега, почала поквапом зводити греблю від Тамані в бік українського острова Тузла. Росію звинуватили в посяганні на українську територію. Конфлікт вдалося вирішити після втручання президентів — будівництво греблі зупинили, і Тузла залишилася українською. У відповідь Україна погодилася підписати договір, за яким Керченська протока була визнана спільними внутрішніми водами Росії і України.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]