Синдром Кесслера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Синдром (Ефект) Кесслера — гіпотетичний розвиток подій на навколоземній орбіті, коли космічне сміття, що з'явилося внаслідок численних запусків штучних супутників, призводить до цілковитої непридатності ближнього космосу для практичного використання.[1] Вперше такий сценарій детально описав консультант Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору Дональд Кесслер.[2][3]

Поява та зникнення космічного сміття[ред.ред. код]

Кожний супутник, космічний зонд або пілотована місія можуть бути потенційними джерелами космічного сміття. У міру зростання кількості супутників на орбіті та старівання наявних, ризик лавиноподібного розвитку синдрому Кесслера весь час зростає.

На щастя, взаємодія з атмосферою на низьких навколоземних орбітах, які використовуються найчастіше, ліквідує основну частину сміття. Зіткнення літальних апаратів зі сміттям на менших висотах також не надто небезпечні, оскільки при цьому будь-які тіла втрачають швидкість, а з нею і свою кінетичну енергію, а потім, як правило, згорають в щільних шарах атмосфери.

На висотах, де тертя об атмосферу незначне, час «життя» космічного сміття значно зростає. Слабкий вплив атмосфери, сонячного вітру та тяжіння Місяця можуть поступово привести до зниження його орбіти, але на це може знадобитися не одна тисяча років.

Серйозність[ред.ред. код]

Підступність синдрому Кесслера полягає в «ефекті доміно». Зіткнення двох достатньо великих об'єктів приведе до появи великої кількості нових осколків. Кожний з цих осколків здатний у свою чергу зіткнутися з іншим сміттям, що викличе «ланцюгову реакцію» народження все нових уламків. При достатньо великій кількості зіткнень або вибухів (наприклад, при зіткненні між старим супутником та космічною станцією, або внаслідок ворожих дій), кількість нових осколків, що виникають лавиноподібно, може зробити навколоземний простір абсолютно непридатним для польотів[4].

Пропозиції по скороченню засміченості космосу[ред.ред. код]

Пропонується вже на етапі проектування супутників передбачати кошти на їх видалення з орбіти — гальмування до швидкості входу в щільні шари атмосфери, де вони згорять, не залишаючи небезпечних великих частин, або переклад на «орбіти поховання» (значно вище орбіт ДСО-супутників). Також розробляються методи корекції орбіт елементів космічного сміття за допомогою потужного наземного лазера безперервної дії[5].

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Вибух супутника наблизив час ланцюгової реакції
  2. D.J. Kessler and Burton G. Cour-Palais (1978). Collision Frequency of Artificial Satellites: The Creation of a Debris Belt. Journal of Geophysical Research 83. с. 63. 
  3. D.J. Kessler (1991). Collisional Cascading: The Limits of Population Growth in Low Earth Orbit. Advances in Space Research 11. с. 2637–2646. doi:10.1016/0273-1177 (91) 90543-S. 
  4. New York Times: Orbiting Junk, Once a Nuisance, Is Now a Threat (англ.)
  5. Обґрунтовано переміщення орбітального сміття лазером


Космос Це незавершена стаття про космос або космічний політ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.