Орбіта захоронення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Орбіта захоронення — орбіта, висота якої на 200 кілометрів перевищує висоту геостаціонарної орбіти. На орбіту захоронення відправляються відпрацьовані орбітальні апарати для зменшення ймовірності зіткнень і звільнення місця на геостаціонарній орбіті.

Для кожного апарату орбіта розраховується окремо, мінімальний перигей Δ H вираховується за формулою:
\Delta{H} = 235\mbox{ km} + \left ( 1000 C_R \frac{A}{m} \right )\mbox{ km}

де C_R \, є тиском сонячного випромінювання, коефіцієнт якої — зазвичай між 1,2 і 1,5, \frac{A}{m} \, є відношенням площі [м²] до маси [кг] даного об'єкта. Ця формула включає в себе близько 200 км для геостаціонарної орбіти, у ці 200 кілометрів також закладена висота для маневрів на орбіті. Ще 35 кілометрів запасу зроблено для забезпечення безпеки у зв'язку з впливом гравітаційних збурень (в першу чергу сонячних і місячних) на супутники.

Для того щоб отримати ліцензію на надання послуг зв'язку в Сполучених Штатах, Федеральна комісія із зв'язку США (FCC) вимагає від усіх операторів геостаціонарних супутників, запущених після 18 березня 2002 року, взяти на себе зобов'язання з переходу на орбіту захоронення в кінці їхнього терміну служби. Державний регулятор США вимагає підвищити, Δ H, ~ 300 км.

Орбіти захоронення військових супутників з ЯЕУ[ред.ред. код]

Низькоорбітальні військові розвідувальні супутники з ядерною енергетичною установкою використовують нижчі орбіти поховання (близько 1 тис. км). На ці орбіти відправляється активна зона ядерного реактора після закінчення її роботи.

В СРСР це були супутники серії Ромашка, Єнісей, Бук, Топаз. В США аналогічними апаратами були системи SNAP.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.