Соколенко Андрій Аполлінарійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соколенко Андрій Аполллінарійович
UA-OF5-COL-GSB-H(2015).png Полковник
Соколенко Андрій Аполінарійович.jpg
Загальна інформація
Народження 31 серпня 1973(1973-08-31)
Запоріжжя
Смерть 17 травня 2015(2015-05-17) (41 рік)
Троїцьке
поховання: Личаківський цвинтар[1]
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Університет Національна академія Національної гвардії України
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the National Guard of Ukraine, 2017.svg Національна гвардія
Формування 2-га окрема Галицька бригада
Війни / битви Війна на сході України
Командування
Emblem of the National Guard of Ukraine.svg
 2 ОБр НГУ, заступник командира з тилу — начальник тилу
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня

Андрі́й Аполліна́рійович Соколе́нко (31 серпня 1973 — 17 травня 2015) — полковник Міністерства внутрішніх справ України. Герой України.

Життєвий шлях[ред. | ред. код]

Народився 1973 року у місті Запоріжжя. 1994 року закінчив Харківське вище військове училище Національної гвардії України. З 2002 року — в 2-й окремій Галицькій бригаді, згодом — заступник командира військової частини з тилу — начальник тилу.

У військовій частині в зоні бойових дій відповідав за логістику. 17 травня 2015-го загинув внаслідок підриву на фугасі автомобіля УАЗ, що рухався ґрунтовою дорогою до села Троїцьке Попаснянського району. У автомобілі військовики та волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову лінію. Тоді ж загинули молодший сержант Іван Попіль, волонтери Володимир Богданович Боднар (організація «Варта-1») та Геннадій Євдокименко, вижив тільки волонтер Андрій Романчак (з опіками 70 % поверхні тіла). Це була четверта ротація полковника Соколенка.

Залишилися батьки — мама Валентина Олексіївна, батько — полковник у відставці Аполлінарій Григорович Соколенко, старший брат Сергій, служив полковником у кримському територіальному командуванні ВВ МВСУ, дружина Ірина та 15-річна донька Аліна.

20 травня 2015-го похований з військовими почестями у місті Львів, на Личаківському цвинтарі.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (9 травня 2019, посмертно) — за виняткову особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[2]
  • Орден «За мужність» III ст. (27 червня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[3]
  • Медаль «За військову службу Україні» (25 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[4]
  • Медаль «За бездоганну службу» III ст. (4 вересня 2009) — за вагомий особистий внесок у зміцнення законності та правопорядку, зразкове виконання військового і службового обов'язку щодо захисту конституційних прав і свобод громадян та з нагоди 70-річчя створення військової частини 3002[5]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 187
9 травня 2019
Наступник:
Момот Ігор Федорович Гончаренко Дмитро Валерійович