Соціальний дарвінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Соціа́льний дарвіні́зм — ідеологія суспільства, яка прагне застосовувати біологічні поняття дарвінізму або еволюційну теорію соціології в політиці, часто з припущенням, що конфлікт між групами в суспільстві призводить до соціального прогресу: боротьба за існування і природний добір — головний рушій суспільного розвитку.

Згідно з ідеологією, закономірності природного добору і боротьби за виживання, виявлені Чарлзом Дарвіном в природі, поширюються на відносини в людському суспільстві: існування панівних класів виправдовувалося їхньою біологічною перевагою.

Ця ідеологія спонукала до ідей євгеніки, наукового расизму, імперіалізму,[1] фашизму, нацизму, і боротьби між національними або расовими групами.[2][3]

Назва «соціальний дарвінізм» є сучасною назвою, даною різним теоріям суспільства, які виникли в Англії та Сполучених Штатах в 1870-х роках, які, як стверджується, прагнули застосувати біологічні поняття в соціології та політиці.[4][5] Термін соціал-дарвінізм отримав широке вживання у 1944 році серед тих, хто виступав проти цих концепцій. Сьогодні, у зв'язку з негативними конотаціями теорії соціального дарвінізму, особливо після звірств Другої світової війни, мало хто називає себе соціальним дарвіністом, і термін здебільшого розглядається як принизливий. [6]

Теорії та походження[ред. | ред. код]

Соціал-дарвінізм, започаткований Л. Гумпловичем, Г. Ратценхофером, Албіоном Смоллом й іншими[7], користувався особливою популярністю в період з кінця 19 століття до Другої світової війни, хоча деякі критики вважають, що сучасна соціобіологія також може бути класифікована як різновид соціал-дарвінізму.

Соціальний дарвінізм не створив наукової школи або яскраво вираженої політичної течії. Цей термін використовується в академічному середовищі для опису антигуманістичних і антисоціалістичних тенденцій в соціально-економічній теорії; його також застосовують як «ярлик» стосовно до соціально-політичних ідей тих дослідників-інакодумців, які не мають широкого визнання в науковому світі. Елементи соціал-дарвіністської теорії використовуються різними консервативними рухами, лібертаріанцями, прихильниками лесеферизму і мілітаризму.

Критика соціал-дарвінізму[ред. | ред. код]

Ідеї соціал-дарвінізму суперечать принципам патерналізму і суті традиційного суспільства, бо пояснюють еволюцію суспільного життя біологічними принципами природного відбору підносячи значення конфліктів.

Одним з відомих критиків соціал-дарвінізму був Петро Кропоткін. У своїй праці «Взаємодопомога як фактор еволюції»(1902)[8] він з матеріалістичних позицій доводить, що в живій природі і людському суспільстві кооперація і взаємодопомога є природнішими явищами, ніж конкуренція і боротьба за виживання.

Младотурки[ред. | ред. код]

Комітет Союзу і прогресу в Османській імперії прийняв соціал-дарвіністську ідеологію. Віра в те, що між турками та іншими етнічними групами існує конфлікт на життя чи смерть, спонукало їх проводити геноцид та кампанії етнічної чистки проти вірмен, ассірійців, курдів, греків та інших груп. Соціальний дарвінізм дозволив їм розглядати винищення цілих груп населення і вбивство жінок і дітей як необхідний і виправданий курс дій.[9][10][11][12][13][14][15]

Соціал-дарвінізм також був аспектом кемалізму.[16][17]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Leonard, Thomas C. (2009) Origins of the Myth of Social Darwinism: The Ambiguous Legacy of Richard Hofstadter’s Social Darwinism in American Thought Journal of Economic Behavior & Organization 71, p.37–51
  2. Gregory Claeys (2000). The "Survival of the Fittest" and the Origins of Social Darwinism. Journal of the History of Ideas 61 (2):223-240.
  3. Bowler, 2003, с. 298–299.
  4. Riggenbach, Jeff (2011-04-24) The Real William Graham Sumner, Mises Institute[en]
  5. Williams, Raymond. 2000. Social Darwinism. in Herbert Spencer's Critical Assessment. John Offer. (ed). pp. 186 -199
  6. Hodgson 2004, pp. 428–430
  7. Философский словарь Под ред. И. Т. Тихонова изд. пятое, М, 1987 С.440
  8. «Взаимная помощь среди животных и людей как двигатель прогресса»
  9. The Extermination of Ottoman Armenians by the Young Turk Regime (1915–1916) | Sciences Po Mass Violence and Resistance – Research Network. Extermination-ottoman-armenians-young-turk-regime-1915-1916.HTML (англ.). 25 січня 2016. «the subsciption of the Young Turks to Social Darwinism (the theory of the application to humans of the survival-of-the-fittest in the animal world) had convinced them that the construction of the Turkish nation would be realized through the elimination of the Armenians» 
  10. Kurt, Umit; Gurpinar, Dogan (2016). The Young Turk Historical Imagination in the Pursuit of Mythical Turkishness and its Lost Grandeur (1911–1914). British Journal of Middle Eastern Studies 43 (4): 560–574. doi:10.1080/13530194.2016.1139443. 
  11. Kieser, Hans-Lukas (2010). Germany and the Armenian genocide of 1915–17. У Friedman, Jonathan C. The Routledge History of the Holocaust (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-136-87060-6. doi:10.4324/9780203837443.ch3. 
  12. Suny, Ronald Grigor (2015). "They Can Live in the Desert but Nowhere Else": A History of the Armenian Genocide. Princeton University Press. с. 149, 245. ISBN 978-1-4008-6558-1.  Проігноровано невідомий параметр |lay-url= (довідка)
  13. Kieser, Hans-Lukas (2018). Talaat Pasha: Father of Modern Turkey, Architect of Genocide. Princeton University Press. с. 7, 61, 85, 264–265, passim. ISBN 978-1-4008-8963-1. «[Talat's] belief in social Darwinism and a total war– jihad made the annihilation of civilians, including women and children, acceptable for him.»  Проігноровано невідомий параметр |lay-url= (довідка)
  14. Ter-Matevosyan, Vahram (2015). Turkish Experience with Totalitarianism and Fascism: Tracing the Intellectual Origins. Iran and the Caucasus (англ.) 19 (4). с. 387–401. doi:10.1163/1573384X-20150408. 
  15. Bloxham, Donald (2005). The Great Game of Genocide: Imperialism, Nationalism, and the Destruction of the Ottoman Armenians (англ.). Oxford University Press. с. 111. ISBN 978-0-19-922688-7. 
  16. Ter-Matevosyan, Vahram (2019). Turkey, Kemalism and the Soviet Union: Problems of Modernization, Ideology and Interpretation. Springer International Publishing. с. 163. ISBN 978-3-319-97403-3. «Both the Young Turks and the Kemalists had an elitist conception of society; they saw themselves as the nation’s “social physicians,” the only ones capable of enlightening the “masses.”78 Other defnitions and fashionable currents of thought that defned different facets of fascism—biological materialism, positivism, social Darwinism, and the quest for magic formulas—were also incorporated by both regimes in Turkey.7» 
  17. Zurcher, Erik-Jan (2013). Ottoman sources of Kemalist thought. Late Ottoman Society (англ.). Routledge. с. 36–49. ISBN 978-0-203-48138-7. doi:10.4324/9780203481387-10. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Peter Weingart, Jürgen Kroll, Kurt Bayertz: Rasse, Blut und Gene. Geschichte der Eugenik und Rassenhygiene in Deutschland. Suhrkamp, Frankfurt am Main 1992, ISBN 3-518-28622-6 (Suhrkamp-Taschenbuch Wissenschaft 1022).(нім.)
  • Manuela Lenzen: Der Sozialdarwinismus. In: Manuela Lenzen: Evolutionstheorien in den Natur- und Sozialwissenschaften. Campus-Verlag, Frankfurt am Main 2003, ISBN 3-593-37206-1 (Campus Einführungen).(нім.)
  • Stephan S. W. Müller: Theorien sozialer Evolution. Zur Plausibilität darwinistischer Erklärungen sozialen Wandels. transcript-Verlag, Bielefeld 2010, ISBN 978-3-8376-1342-1 (Sozialtheorie), (Zugleich: Hamburg, Univ., Diss., 2008).(нім.)
  • Hendrik Wortmann: Zum Desiderat einer Evolutionstheorie des Sozialen. Darwinistische Konzepte in den Sozialwissenschaften. UVK Verlags-Gesellschaft, Konstanz 2010, ISBN 978-3-86764-264-4 (Theorie und Methode. Sozialwissenschaften), (Zugleich: Luzern, Univ., Diss., 2009).(нім.)
  • Bowler, Peter J. (2003). Evolution: The History of an Idea (вид. 3rd). University of California Press. ISBN 0-520-23693-9. 

Посилання[ред. | ред. код]