Конфлікт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів,напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.

Залежно від сфери життєдіяльності людей він поділяється на:

  • виробничі
  • громадські
  • політичні
  • побутові

Конфлі́кт (від лат. conflictus) — зіткнення або боротьба, ворожі стосунки. Конфліктні ситуації вивчає конфліктологія.

Конфлікт — ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Конфліктувати можуть громадські групи, групи тварин, окремі особистості і особини у тваринному світі, технічні системи. Одним із видів конфлікту є мітинг.

Причини виникнення конфліктів[ред.ред. код]

  • Соціально-політичні та економічні;
  • Соціально-демографічні — які відображають розбіжності між людьми, зумовлені їхньою статтю, віком, належністю до етнічних груп;
  • Соціально-психологічні — тобто явища в соціальних групах (взаємин, лідерства, настрої);
  • Індивідуально-психологічні — тобто індивідуальні особливості особистості (здібності, темперамент, характер).

Види конфліктів[ред.ред. код]

  • конфлікти цілей;
  • конфлікти пізнання;
  • емоційні конфлікти.

Конфлікти цілей — виражаються в тому, що сторони по-різному бачать стан об'єкта в майбутньому.

Конфлікт пізнання (творчий конфлікт) — виникає коли сторони мають різні погляди, ідеї та думки щодо вирішуваної проблеми.

Емоційний (чуттєвий) конфлікт — з'являється, коли в основі міжособистісних стосунках лежать різні почуття та емоції людей.

Рівні конфліктів           [ред.ред. код]

  • внутрішньоособистісний - конфлікт всередині себе;
  • міжособистісний - виникає між людьми через відмінність їхніх цілей або інтересів;
  • між особою та групою - коли особа займає позицію, відмінну від усієї групи;
  • міжгруповий - учасниками виступають соціальні групи.

Фази конфлікту[ред.ред. код]

  1. Латентна фаза — це фаза зародження конфлікту.
  2. Демонстративна фаза — сторони усвідомлюють виникнення конфлікту, який переходить у відкриту фазу.
  3. Агресивна фаза — не вирішення конфлікту між сторонами.
  4. Батальна фаза — фаза вирішення конфлікту.

У суспільстві насамперед мають вирішуватися політичні конфлікти, оскільки саме вони створюють основну загрозу для життя держави та її народу.

Політичний конфлікт - це зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил з метою реалізувати власні інтереси й цілі, пов'язані, насамперед, із боротьбою за владу, її перерозподілом, зміною політичного статусу, а також із політичними перспективами розвитку суспільства.

Види міжнародних конфліктів[ред.ред. код]

  • міжнародна криза;
  • конфлікт малої інтенсивності;
  • тероризм;
  • громадянські війни та революції;
  • війна.

Конфлікт у суспільстві[ред.ред. код]

Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

Типи конфліктів:

1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.

2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.

6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.


Політичний конфлікт — гостре зіткнення протилежних сторін, обумовлене спільним виявом різних інтересів, поглядів, цілей у процесі боротьби за владу, перерозподілу і використання політичної влади, оволодіння ключовими позиціями у владних структурах та інститутах, завоювання права на вплив або доступ до ухвалення рішень, про розподіл влади і власності в суспільстві. Саме в політичній сфері відбуваються найгостріші конфлікти між індивідами і соціальними групами. Політика, з одного боку, діяльність з попередження і вирішення конфліктів. З іншого боку, політика — засіб провокування конфліктів, оскільки вона зв'язана з боротьбою за володіння владою. Технологія і практика управління конфліктами визначаються не тільки загальними правилами, але і соціально-економічним, політичним станом суспільства, історичними, національними, релігійними і культурними особливостями[1].

Структура політичного конфлікту[ред.ред. код]

Політичний конфлікт можна визначити як зіткнення осіб з питань щодо державної влади. Конфлікт, як самостійне соціальне явище, має складну структуру, що містить дві групи елементів. Одну з них, по-горизонталі, утворюють — суб'єкт конфлікту, предмет конфлікту (інтерес, потреби, позиції) і конфліктної ситуації. До іншої структурної групи конфлікту, по-вертикалі, належать — витоки, процес розгортання конфлікту і вихід із нього[2].

Основні підходи в теорії політичного конфлікту[ред.ред. код]

Сучасні уявлення про політичний конфлікт — результат тривалої еволюції ідей про конфлікти в сферах суспільної життєдіяльності. Теорії конфліктів в основному склалися в XIX–XX століттях, їх автори обґрунтували три основних підходи до розуміння і ролі конфліктів у суспільстві:

  • перший — визнання принципової неминучості і непереборності з життя, що ведучої ролі конфліктів у суспільному розвитку; цей напрямок представляють Г. Спенсер, Л. Гумплович, К. Маркс, Г. Моска, Л. Козер, Р. Дарендорф, К. Боулдинг, М. Бакунін, П. Лавров, В. Ленін і ін.;
  • другий — неприйняття конфліктів, що виявляють себе як війни, революції, класова боротьба, соціальні експерименти, визнання їх аномаліями суспільного розвитку, що викликають нестабільність, порушення рівноваги в соціально-економічній і політичній системах; прихильниками даного напрямку є Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, В. Соловйов, М. М. Ковалевський, М. Бердяєв, П. Сорокін, І. Ільїн;
  • третій — розгляд конфлікту як одного з багатьох видів соціальної взаємодії і соціальних контактів поряд з конкуренцією, солідарністю, кооперацією, партнерством; виразники цього напрямку Г. Зіммель, Л. Козер, М. Вебер, Р. Парк, Ч. Міллз, Б. Чічерін та ін.

Реальне життя набагато складніше будь-яких схем і припускає таку взаємодію індивідів, груп, організацій, інститутів, у процесі якої мають місце співробітництво, суперництво, розбіжність інтересів, цінностей, ненависть, боротьба, конфлікт. Роль конфліктів у тім, що вони найбільш гостро сигналізують владі та суспільству про виникаючі розбіжності, протиріччя і стимулюють практичні дії для своєчасного подолання наявних проблем. На думку Р. Дарендорфа, автора конфліктної моделі суспільства, головне питання в конфліктах — це хто і в якому вигляді розпоряджається ресурсами, у чиїх руках влада, що дозволяє одній групі людей розпоряджатись діяльністю інших.

Специфіка конфлікту полягає у тому, що він є контрпродуктивним, в процесі його дії ускладнюються або і взагалі унеможливлюються функції відтворення та виробництва матеріальних і духовних цінностей. Тому конфлікт входить у протиріччя із політикою, так як її основним показником є прийняття рішень, що безумовно базується на узгодженій взаємодії людей.

Суб'єктами політичного конфлікту можуть бути держава, класи, соціальні групи, політичні партії, особистості.

Функції політичного конфлікту[ред.ред. код]

Значення та місця конфлікту в політичному житті може бути уточнене на основі його функцій. Під функцією конфлікту розуміються визначені в тих або інших тимчасових рамках наслідки або спрямованість його впливу на суспільство в цілому або на окремі сфери життєдіяльності. Про позитивне або негативне значення конфліктів можна говорити лише у конкретних випадках і в досить умовному змісті. Конфлікти поліфункціональні:

  • виконують стабілізаційну роль, але можуть привести до дезінтеграції і дестабілізації суспільства;
  • сприяють вирішенню протиріч і відновленню балансу у суспільстві, а можуть спричинити загибель людей і призвести до матеріальних втрат;
  • стимулюють переоцінку цінностей, ідеалів, прискорюють або сповільнюють процес становлення нових структур;
  • забезпечують краще пізнання учасників конфлікту, а можуть призвести до кризи або втрати легітимності влади[3].

Попри те, що кожен узятий окремо конфлікт унікальний, він усе ж несе у собі деякі загальні риси, що дозволяє віднести його до того або іншого типу (класові, видові). В основі типології конфліктів може бути:

  • подібність причин, що викликали конфлікт: соціальна несправедливість, нерівна участь у прийнятті політичних рішень, відчуження від влади і політичних інститутів;
  • сфера прояву: соціальна, міжнаціональна, культурна, військова тощо;
  • рівень формування і прояву: на міжособистісному, груповому, регіональному і глобальному рівнях;
  • на організаційному рівні: міжпартійні, міжінституціональні, між владою і суспільними силами, інтереси яких не представлені у владних структурах або представлені у виді заперечення і придушення цих інтересів, усередині самої влади;
  • час дії: затяжні, швидкоплинні.

Сучасні дослідники виділяють конфлікти, зв'язані з процесами модернізації політичних систем: конфлікти цивілізаційного характеру, а також конфлікти потреб, інтересів, цінностей і ідентифікації.

Юридичний конфлікт[ред.ред. код]

Юридичний конфлікт у вузькому розумінні виникає у власне правовій сфері, має суто нормативний характер, виражається у формі правових спорів.

Юридичними є усі міждержавні, конституційні, трудові, кримінальні, а також чимало господарських, сімейних, побутових та інших конфліктів, якщо вони виникли у зв'язку із застосуванням, зміною, порушенням або тлумаченням права.

У широкому розумінні юридичний конфлікт — це будь-який соціальний конфлікт, який має хоча б один з елементів, що володіють юридичною характеристикою, і який завершується юридичним шляхом. Конфлікти часто-густо мають змішаний або перехідний характер.

До юридичних можна зарахувати конфлікти, які відбуваються у сфері відносин, що регулюються правом або підлягають правовому регулюванню. Коротко кажучи, юридичний конфлікт являє собою юридичні відносини плюс конфліктні дії сторін (протиборство).

Щоб подолати конфліктну ситуацію, потрібно[ред.ред. код]

1.  Знайти коріння її зародження, визначити сфери, причини і рівень.

2.  Проаналізувати власні почуття та емоції щодо конфлікту.

3.  Зрозуміти глибинні інтереси кожного учасника конфлікту.

4.  Обрати оптимальну модель поведінки.

5.  Запропонувати ідеї щодо вирішення конфлікту, які задовольняють усі сторони.

6.  Обрати правильне рішення та втілити його в життя.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник-довідник термінів з конфліктології / Під ред. проф. М. І. Пірен, проф. Г. В. Ложкіна. — Київ-Чернівці, 1995.
  • Здесенко А. П. Конфліктологія: навчальний посібник — Д.: ДДУ, 1996 р. — 112 с.
  • Запрудский Ю. Г. Социальний конфликт (политологический анализ). — С. 87.
  • Политология. Учебное пособие для студентов. Тульский государственный педагогический университет им Л. Н. Толстого,2001 г. ([1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Политология (электронный вариант курса лекций) // Тульский государственный педагогический университет им. Л. Н. Толстого, 2000 г. (рос.)
  2. Здесенко А. П. Конфліктологія: навч. посібник — Д.: ДДУ, 1996 р. — 112 с.
  3. Запрудский Ю. Г. Социальний конфликт (политологический анализ). — С. 87.

Посилання[ред.ред. код]