Скіфські могили

Сучасний вигляд кургану Огуз

Столиця скіфів Кам'янське городище і т.зв. скіфські «царські» могили в нижній течії Дніпра:
1) Нікополь (сучасне місто)
2) Запоріжжя (сучасне місто)
3) Товста Могила
4) Чортомлик
5) Кам'янське городище
6) Солоха
7) Гайманова Могила
8) Мелітопольський курган
9) Олександропільський курган
10) Велика Цимбалка
11) Козел
12) Огуз

Скіфські могили (або скіфські кургани) - поховальні пам'ятники скіфських часів, у формі земляного насипу над поховальною ямою.

Локалізація

Скіфи, що жили на території України (степова і лісостепова зона, зокрема Придніпров'я, Крим) з VII до ІІІ-ІІ ст. до Р. Х., залишили по собі велику кількість курганів-могил. Треба сказати, що скіфські могили знайдені і на території Північного Кавказу, у Прикубанні.

Найбільш відомі скіфські могили на території України — Жаботинські кургани, могили Чортомлик, Огуз, Куль-Оба, Солоха, Козел, Гайманова Могила, Товста Могила, Мелітопольський курган, Мельгуновський курган, Олександропільська, «Перша Завадська», Чабанцева Могила, Золота і Ак-Мечетська, «Переп’ятиха». Загалом на наших землях датуються VII—VI ст. до Р.Х тільки 20 скіфських могил, кінцем VI—V ст. до Р. Х. — близько 100 курганів-могил. Пік будівництва поховальних споруд-могил припадає на IV ст. до Р.Х — розквіт Скіфії. Грандіозні поховальні «Царські кургани», в яких виявлені величезні цінності, у більшості локалізуються на Нижньому Подніпров'ї. Але на межі IV-ІІІ ст. до Р.Х настає спад їх будівництва та й взагалі проявів скіфської культури, яка занепадає.

Артефакти культури населення України скіфської доби свідчать, що це був етнічно і культурно неоднорідний конґломерат, який включав і кочівників, і хліборобів-протослов'ян. При цьому вони перетиналися, несли частково залишки кіммерійської культури. Тому не є дивним, що поряд зі скотарством, притаманним власне скіфам-кочівникам, у похованнях-могилах знайдені унікальні золоті прикраси характерного скіфського «звіриного» стилю, великі ритуальні бронзові казани, тисячі предметів виготовлені з золота, срібла, заліза тощо, що свідчить про наявність гірничо-металургійних технологій. У скіфському городищі поблизу м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області знайдено залишки гірничо-металургійного ремісничого виробництва — грудки болотяної залізної руди, залізну крицю, ковальські інструменти.

Технологія спорудження могил

Спорудження самих могил-велетнів потребувало тисяч робітників, якими повинні були керувати навчені люди, що втілювали задум побудови земляних гробниць. Це потребувало видобування і транспортування сотень тисяч тонн ґрунту, а також певних гірничих інженерних знань. Так, могила «Чортомлик» (поблизу міста Нікополь на Дніпропетровщині) являє собою 20-метровий земляний насип всередині якого знаходиться гігантська підземна споруда — 11-метрова шахта і 5 поховальних камер. Без попереднього плану, відповідних креслень, строгої організації земельних та гірничих робіт такий задум неможливо втілити.

Технологія створення могил скіфами — це їх будівництво з вальок на місці поховання. Знатних небіжчиків-царів ховали глибоко під землею (до 15-20 метрів від рівня поля), у видовбаній глиняній печері. Забивали вхід камінням, а над місцем поховання із земляних вальок споруджували «піраміду». Могила будувалася із пластів дерну, вальок із суміші землі та трави, очерету. Будівельний матеріал брався із болотистої місцини, заплав річок та перевозився на відстані до 5-10 кілометрів. Інколи пагорби обкладались кам'яною крепідою, а потім знову шарами вальок.

Найбільш відомі скіфські могили

Олександропільський курган. Вид із заходу.

• Жаботинські кургани,
• Чортомлик
• Огуз
• Куль-Оба
• Солоха
• Козел
• Гайманова Могила
• Товста Могила
• Мелітопольський курган
• Мельгуновський курган
• Олександропільський курган
• Перша Завадська
• Чабанцева Могила
• Золотий курган
• Ак-Мечетський курган
• Переп’ятиха

Див. також

• Могила (насип)

Література

• Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.