Нікополь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нікополь
Nikopol city gerb.png Nikopol city prapor.png
Герб Нікополя Прапор Нікополя
Будівля Нікопольської міської ради
Будівля Нікопольської міської ради
Розташування Нікополя на карті України
Розташування Нікополя на карті України
Нікополь
Розташування міста Нікополь
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область
Рада Нікопольська міська рада
Код КОАТУУ 1211600000
Засноване 1639
Перша згадка 1644
Статус міста з статус міста отримало у 1915 р. року
Населення 114 911 (01.05.2016)[1]
Агломерація Нікопольська агломерація
Площа 50 км²
Густота населення 2298 осіб/км²
Поштові індекси 53200—53239
Телефонний код +380-5662, 566
Координати 47°34′38″ пн. ш. 34°21′27″ сх. д. / 47.57722° пн. ш. 34.35750° сх. д. / 47.57722; 34.35750Координати: 47°34′38″ пн. ш. 34°21′27″ сх. д. / 47.57722° пн. ш. 34.35750° сх. д. / 47.57722; 34.35750
Висота над рівнем моря 13 - 78 м
Водойма р. Дніпро, Каховське водосховище
Міста-побратими Грузія Чіатура
Чорногорія Котор
Румунія Зімніча
США Толідо
Відстань
Найближча залізнична станція Нікополь
До обл./респ. центру
 - фізична 108 км
 - автошляхами 122 км
До Києва
 - фізична 421 км
 - залізницею 546 км
 - автошляхами 512 км
Міська влада
Адреса м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, 5-04-76
Веб-сторінка Офіційний сайт Нікопольської міської ради
Міський голова Фісак Андрій Петрович

Commons-logo.svg Нікополь у Вікісховищі

Ні́кополь (Никипіль, Нікопіль, Микитино) — місто обласного підпорядкування у Дніпропетровській області. Адміністративний центр Нікопольського району. Четверте за чисельністю населення місто області, центр Нікопольського марганцевого басейну, в місті працюють два підприємства металургійної та декілька машинобудівної промисловості.

Географія[ред.ред. код]

Нікополь розташований у південній частині області на правому березі Каховського водосховища. Відстань до великих промислових міст становить: 65 кілометрів до Запоріжжя, 80 кілометрів до Кривого Рогу і 120 кілометрів до Дніпра.

Клімат міста помірно-континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Середньорічна температура повітря +9,2 °C. Суттєво впливає на клімат міста Каховське водосховище, створюючи додатковий тепловий ефект[2].

Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті коливається від 13 до 78 метрів.

На одному з рукавів Дніпра — на косі біля р. Лапинки поблизу Нікополя можна побачити і почути досить рідкісне у світі явище — «співучі» піски. Їх дивовижний «спів» можна чути після дощу, коли верхній шар злипається, і з нього утворюється тендітна кірка. Якщо ви пройдетеся по ній, то почуєте звуки на зразок свисту повітря, випущеного з автомобільної камери. Обсипаючися, пісок може видавати звук, який триватиме від декількох секунд до 15 хв.[3]

Історія[ред.ред. код]

Заселення території, де розташоване сучасне місто Нікополь, за результатами археологічних досліджень належить до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Вона була зручна для заселення внаслідок перетину саме тут торгового водного (по Дніпру) та сухопутного шляхів, зокрема відомого в VIXIII ст. «із варяг у греки» та Соляного з Криму. Тривалий час (із IV по XIV ст.) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногаїв. Це була південна точка улусу Мамая.

Пам'ятник Б. Хмельницькому на місці Микитиного Рогу. Проект належить українському скульптору Івану Кавалерідзе, встановлений у 1954 р.

Козацька доба[ред.ред. код]

Наприкінці 15 століття землі за Дніпровськими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкінці 16 століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Сама назва Микитин Ріг належить до часів готської держави. Саме в цих місцях загинув великомученик Микита, готський воїн. Зараз він є святим покровителем Нікополя. Перше документальне свідчення про цю переправу є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 року[4].

З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рогу (в парку Перемоги, центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань польської влади, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили польський гарнізон, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого, було обрано гетьманом України.

Загальний вигляд міста на поч. ХХ ст.
Вулиця Єкатеринославська, нині Микитинська, кін. XIX ст.
Будівля міськради, 1934

У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили по сіль у Крим, мали переправлятися через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик у 1652 році.

1764 року російський уряд прийняв рішення про будівництво в цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося спорудження фортеці, якій було дано назву Слов'янськ. За наказом новоросійського губернатора Г. Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов'янськ, майбутній центр губернії. Але ні фортеці, ні міста так і не було збудовано. 1782 року поселення було перейменоване на Нікополь[5] (грец. місто Микити). На той час у ньому налічувалося 200 будинків, переважно запорозьких козаків, котрі переселилися до містечка після зруйнування Нової Січі.[6].

Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, рільництвом та рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що у казенному містечку Нікополі було 3 водяні млини, 21 вітряк. Містечком проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.

У першій половині 19 століття Нікополь починає розвиватися як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 р. став цегляний. 1836 року було засновано матроський цех, який здійснював перевезення товарів водними шляхами. А з 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Нікопольської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 6570 осіб, налічувалося 1251 дворове господарство, існували 2 школи, салотопний завод, 2 цегельних заводи й 2 крамниці[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 17097 осіб (8276 чоловічої статі та 8821 — жіночої), з яких 13432 — православної віри, 3284 — іудейської[8].

Новий час[ред.ред. код]

В середині 19 століття у Нікополі з'явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходить від сільського господарства. На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року та введення в експлуатацію залізниці Кривий Ріг—Нікополь—Олександрівськ у 1903 році, у 1905 р. було збудовано вокзал. З початком видобування руди були засновані чавуноливарний і механічний завод Худякова (згодом завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійний, миловарний, пивоварний та ін.), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні.

Чорно-біле фото вигляду центральної частини міста в 1980 році

Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню чисельності населення. 1867 року у Нікополі проживало 17 650 мешканців, а у 1896 — вже 19 472. В місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків. Тривалий час у місті не було жодного медичного закладу, 1896 року було відкрито лікарню на 25 ліжок.

Перший навчальний заклад — парафіяльне училище — відкрили 1808 року. 1838 року воно перетворене на морське парафіяльне училище.

Новітній час[ред.ред. код]

Напередодні Першої світової війни у Нікополі проживало 26 тисяч мешканців. Кількість будинків становила 2692, в місті діяло 2 лікарні і 14 навчальних закладів. Була бібліотека, кінотеатр і громадський сад.

Під час подій Першої світової війни і громадянської війни у Нікополі неодноразово змінювалася влада. Після жовтневого перевороту 1917 року в Нікополі в січні 1918 року створюються органи влади під керівництвом партії більшовиків. За Берестейською угодою влада УНР дозволила увійти на свою територію німецько-австрійським військам і у квітні 1918 року австрійці зайняли Нікополь. З листопада 1918 року внаслідок революції у Німеччини австрійці покинули місто і владу захопили більшовики. У червні 1919 р. в місті відбулося народне повстання (Троїцьке) проти комуністичної влади, яке було потоплено у крові угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Денікіна. Але у вересні в місто увійшла Українська народно-повстанська армія Нестора Івановича Махна. До січня 1920 р. Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною Армією і встановлено радянську владу. У жовтні того ж року до міста підійшли війська під командуванням П. Врангеля і на декілька днів захопили місто. Біля с. Шолохове відбувся найбільший кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією і кінним корпусом генерала Бабієва. Білі програли і 18 жовтня з Нікополя їх витіснили війська більшовиків.

Після входження до складу УРСР 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року — райцентром у складі Криворізької округи. Голодомор 1921–1922 рр. забрав життя тисяч нікопольців, фіксувалися випадки людожерства, лише допомога американської благодійної організації АРА допомогла вижити нікопольцям. На 1 січня 1925 року в місті проживало 9 955 жителів.

Одна з центральних вулиць міста — Першотравнева

У 1932 р. в Нікополі розпочалося масштабне будівництво Південнотрубного заводу. на його будівництві люди рятувалися від голодної смерті. але все одно у місті померло більш як 2 тисячі осіб.. У квітні 1935 року почав діяти Нікопольський південнотрубний завод, який згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб у СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства. У 1937 році Нікополю був наданий статус міста обласного підпорядкування. До 1941 року чисельність населення зросла до 70 тисяч.

Під час Німецько-радянської війни Нікополь був окупований німецькими військами з 17 серпня 1941 року. 8 лютого 1944 року в ході Нікопольсько—Криворізької операції звільнений від окупації.

У 5080-ті роки Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили підприємства металургії — Південнотрубний завод та завод феросплавів1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будматеріалів. Місто нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Сучасність[ред.ред. код]

Влітку 2014 року згоріла пам'ятка архітектури — перша пошта міста[1].

25 жовтня 2014 року у місті було повалено пам'ятник Леніну.[9][10]

Населення[ред.ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1897 21 282
1939 57 800 +171.6%
1959 82 992 +43.6%
1970 124 949 +50.6%
1979 145 654 +16.6%
1989 157 608 +8.2%
2001 136 280 −13.5%
2007 129 207 −5.2%
2008 127 532 −1.3%
2009 125 599 −1.5%
2010 123 748 −1.5%
2011 121 784 −1.6%

Етнічний склад населення міста на 2001 рік був представлений наступним чином:

Економіка[ред.ред. код]

Центральний універмаг

Економічну основу міста становлять: ЗАТ «Нікопольський завод феросплавів» (основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів), ЗАТ «Нікопольський Південнотрубний завод» із системою закритих акціонерних товариств «Ют. і Ст.», «Нікопольський завод нержавіючих труб», «Нікотьюб», «Труболіт» (асортимент труб), ВАТ «Нікра» (запчастини для сільськогосподарської техніки, крани), ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (засувки для трубопроводів), ВАТ «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат» (нитки, пряжа), ЗАТ «Рибокомбінат» (рибопродукти), ВАТ «Пивзавод» (напої), ВАТ «Механік» (товари широкого вжитку), ВАТ «Хлібокомбінат» (хлібопродукти), ЗАТ «Надія» (швейні вироби) та інші.

Промислові підприємства є основними наповнювачами міського бюджету, на які припадає понад половина від загального обсягу надходжень. Загальний обсяг реалізованої продукції по місту становив: за 2007 рік — 8818 млн грн., за 2008 рік — 11986,8 млн грн.

Основною складовою промисловості міста є металургія і обробка металів. На їх частку припадає 95,6% від загального обсягу виробництва промислової продукції міста. На промислових підприємствах Нікополя працюють понад 19 тисяч осіб, або 45% від загальної кількості працюючих (42 тис.)[12]. На відстані 3 км на північ від міста розташований Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), найбільший у Європі та другий за розмірами у світі (за іншими даними — найбільший у світі).[13]

Транспорт та зв'язок[ред.ред. код]

Нікополь має річковий порт, залізничну станцію на магістралі АпостоловеЗапоріжжя. Містом проходить автомобільна дорога національного значення Н23 (КіровоградЗапоріжжя). Відстань до облцентру становить 122 км і проходить автошляхом Н08, який переходить в Т 0809.

Нікополь має всі сучасні види зв'язку, є телевізійний ретранслятор, телеграф, міжміська телефонна станція, радіовузол, виходять 6 міських газет, працюють 3 міські телестудії.

ЗМІ[ред.ред. код]

Друковані видання
  • «Говорить Нікополь»
  • «Нікопольська правда»
  • «Репортер»
  • «Візит-Венал»
  • «Булава»
  • «Капітан»
  • «Кримінал (факти, версії)»
  • «Сила»
  • «Південна зоря»
  • «Город» (укр. Місто)
Телебачення
  • Нікопольський медіа-центр «НМЦ» — виробництво власних програм і трансляція на 24-му каналі.
FM-раідомовлення

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Освіта і наука[ред.ред. код]

У місті широко розвинута система освіти, тут 33 дошкільних заклади та 26 загальноосвітніх шкільних закладів. 2 професійно-технічних училища, серед яких Нікопольський центр професійної освіти[14], та 4 вищих навчальних заклади I-II рівня акредитації, в тому числі Нікопольський технікум Національної металургійної академії України і Нікопольський коледж Дніпропетровського державного аграрного університету. 5 вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, серед яких Нікопольський економічний університет, Нікопольський факультет Національного університету «Одеська юридична академія» та Нікопольський філіал Запорізького національного університету.

Культура[ред.ред. код]

Будинок аероклубу по вул. Микитинській на місці існування Микитинської Січі

Для культурних потреб мешканців міста працюють Краєзнавчий музей, 11 бібліотек, зокрема Центральна Бібліотека Нікополя і Центральна Дитяча Бібліотека Нікополя[2] (де розпочав свою діяльність Український Розмовний Клуб Нікополя), 1 палац культури, Палац урочистих подій, 6 клубів, школа мистецтв, кінотеатр. У місті діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль «Микитин Ріг», народний ансамбль танцю «Радість», український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю «Богема».

У 2014 році з початку літа і на початку осені відбувалися зйомки спільного російсько-німецько-українського фільму «Милий Ханс, дорогий Петро». Мешканці міста виступили в ролі масовки, а основними декораціями був місцевий завод феросплавів та його околиці. Режисер стрічки Олександр Міндадзе[3].

Місцеві активісти намагаються зробити життя у місті більш цікавим і яскравим, тому щоразу організовують нові види заходів, і не тільки патріотичні, як прибирання і відновлення парків, мітинги, марші тощо. У 2014 році, в серпні, вперше за багато років у міському парку почав свою діяльність Кіноклуб, де місцева молодь дивилася фільми просто серед парку, за міськвиконкомом[4].

Стадіон «Електрометалург»

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Медичну допомогу населенню надають 22 заклади: серед них — 3 лікарні, пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, 16 амбулаторно-поліклінічних установ.

Спорт[ред.ред. код]

У 2000 році Нікополь посів перше місце у Дніпропетровській області в огляді-конкурсі на найкращу організацію фізкультурно-оздоровчої роботи, яка базується на 2 стадіонах, 3 спортклубах, 5 спортшколах, яхт-клубі. Найбільш розвинутими видами спорту у місті є легка атлетика, футбол, волейбол, вітрильний спорт, кікбоксинг, боротьба дзюдо й самбо. В останні роки місто дало путівку у великий спорт Г. Шайдуко й О. Антоновій — учасникам XXVI Олімпійських ігор, Р. Щуренку — учасникові XXVII Олімпійських ігор.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква Різдва Богородиці в Сулицькому
Спасо-Преображенська церква
Докладніше: Пам'ятки Нікополя

У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам'яток, у тому числі історії й культури — 44, монументального мистецтва — 3, архітектури й містобудування місцевого значення — 20.

25 жовтня в Нікополі небайдужі громадяни скинули з постаменту бовван Леніна.

Багато вулиць міста названо на честь видатних людей: вул. Шевченка, Чехова, Ушинського, Кармалюка, Чкалова, Новикова-Прибоя та ін. <div class="thumb tnone" style="margin-left: auto; margin-right:auto; width:99%; max-width:Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «�»px;">

Панорама південної частини міста (2008)

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятник «Гармата» на честь звільнення міста від німецьких військ

Почесні громадяни міста[ред.ред. код]

  • Ануфрієва Лідія Олексіївна — вчителька, визволитель м. Нікополя;
  • Богуш Павло Михайлович — вчитель, історик-краєзнавець;
  • Бредихін Володимир Дмитрович — Заслужений тренер з легкої атлетики. Виховав Антоніну Настобурко (срібний призер Кубка світу та Європи, бронзовий призер чемпіонату Європи в спринті), Олега Степаненка (півфіналіст Олімпіади 1968 з бігу на 110 м)[16], Григорія Тарана (рекордсмен світу з бігу на 3000 м з перешкодами)[17] та ін.;
  • Величко Борис Федорович — Герой Соціалістичної Праці, директор НЗФ (1987—1995);
  • Воловик Володимир Іванович — Заслужений тренер України;
  • Ганчев Іван Дмитрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, бригадир тресту «Нікопольбуд»;
  • Гонтаренко Анатолій Федорович — Перший секретар міськкому партії у 1985—1990 рр.;
  • Грязев Петро Іванович — Герой Соціалістичної Праці, працівник НПТЗ;
  • Єрьомін Борис Миколайович (1913—2005)[18] — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя;
  • Зав'ялов Микола Іванович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель м. Нікополя;
  • Зданович Гаврило Станіславович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель м. Нікополя;
  • Ігнатенко Олексій Миколайович — голова правління ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури», Заслужений машинобудівник України;
  • Костенко Ілля Іванович — Заслужений вчитель УРСР, визволитель м. Нікополя;
  • Куценко Іван Степанович — Герой Соціалістичної Праці, старший майстер цеху № 2 НПТЗ;
  • Лелюшенко Дмитро Данилович — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя[19];
  • Майстренко Федір Михайлович — директор НПТЗ (1944—1947);
  • Марущак Анатолій Якович — протоієрей, настоятель Спасо-Преображенського собору, духівник Криворізько-Нікопольської єпархії УПЦ;
  • Надьожкін Герасим Мартим'янович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Поцелуєв Іван Миколайович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Савицьких Євген Якович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал авіації;
  • Свечкарьов Олександр Іванович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Судець Володимир Олександрович — Герой Радянського Союзу, Маршал авіації, визволитель м. Нікополя;
  • Таран Павло Андрійович — двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації;
  • Тихонов Микола Олександрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, депутат ВР СРСР по Нікопольському округу, голова Ради Міністрів СРСР у 1980—1985 рр.;
  • Чуйков Василь Іванович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
  • Шпуняков Сергій Павлович — Герой Радянського Союзу, полковник авіації у відставці, визволитель м. Нікополя;

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Дніпропетровській області
  2. Экологоческий сервер Никополя (рос.)
  3. Вы когда-нибудь слышали об украинских «поющих» песках? (рос.)
  4. Г. Шапошников Як виникло місто Нікополь // Історико-географічний збірник, т. 4. — К., 1931
  5. Городские поселения Российской империи, т. 2. Екатеринославская губерния. — СПб., 1861.(рос.)
  6. Путешественные записки Василия Зуева от Петербурга до Херсона в 1781–1782 гг., — стор. 263, 269.
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  8. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-61)
  9. https://twitter.com/di_man88/status/525938767476322305
  10. http://www.radiosvoboda.org/content/article/26655808.html
  11. Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
  12. Офіційний звіт прес-служби міського голови. Газета «Электрометаллург» № 8 (2013) за 20 лютого 2009 року
  13. Киевский телеграф. Ферросплавный лидер страны. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2009-05-03. 
  14. Нікопольський центр професійної освіти
  15. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 300 с. ISBN 966-8201-26-4
  16. Никополь изменявший мир
  17. Рекордсмен с улицы Никитской
  18. Качинське вище військове авіаційне училище льотчиків
  19. Офіційний веб-сайт Дніпропетровської облдержадміністрації

Джерела[ред.ред. код]

Посилання і література[ред.ред. код]