Казарський Олександр Іванович
 | Ця стаття в процесі редагування користувачем Prokop94 певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Prokop94 (внесок, журнали) о 14:42 UTC (5923190 хвилин тому). |
| Казарський Олександр Іванович | |
|---|---|
| рос. Александр Иванович Казарский | |
.jpg) | |
| Народження |
16 червня 1797 Дубровно |
| Смерть |
16 червня 1833 (36 років) Миколаїв отруєння |
| Поховання | Некрополь Миколаєва |
| Країна |
 Російська імперія |
| Приналежність |
Російська імперія |
| Рід військ |
 флот |
| Роки служби | 1811–1833 |
| Звання |
капітан I рангу флігель-ад'ютант |
| Командування |
Бомбардирський корабель «Суперник»[ru] бриг «Меркурій» фрегат «Поспішний» фрегат «Тенедос»[ru] |
| Війни / битви | Російсько-турецька війна (1828—1829) |
| Нагороди |
 |
 Казарський Олександр Іванович у Вікісховищі | |
Олександр Іванович Казарський (рос. Алекса́ндр Ива́нович Каза́рский, нар. 16 червня 1797, Дубровно[1], Оршанський повіт, Білоруська губернія — 16 червня 1833[2], Миколаїв) — російський військовий моряк, герой російсько-турецької війни 1828–1829 років, капітан I рангу (1831)[3], кавалер ордена Святого Георгія. У званні флігель-ад'ютанта належав до свити імператора Миколи I. Здобув широку популярність після того, як 18-гарматний бриг «Меркурій» під його командуванням здобув перемогу в бою з двома турецькими лінійними кораблями.
Походження
Казарський народився в сім'ї відставного губернського секретаря, який управляв маєтком князя Любомирського. Олександр був четвертою дитиною в сім'ї Івана Кузьмича (рос. Ивана Кузьмича) і Тетяни Гаврилівни (рос. Татьяны Гавриловны) Казарських. У нього був молодший брат Микола (рос. Николай) і три старших сестри: Парасковія (рос. Прасковья), Катерина (рос. Екатерина), Матрона (рос. Матрёна)[4].
Ранні роки
У дитинстві Олександр навчався у церковно-парафіяльній школі, де священик Дубровненскої православної парафії викладав йому граматику, а молодий ксьондз — математику, латину і французьку мову. У родині Казарських не заохочувалося читання книг, зате батько прищепив Олександру впевненість у непохитності підвалин імперії[5], дав чітке поняття про честь і вірність батьківщині.
У 1808 році до Казарського приїхав хресний Олександра — Василь Семенович (рос. Василий Семёнович), двоюрідний брат Івана Кузьмича. Незадовго до цього він отримав посаду в обер-інтендантстві Чорноморського флоту і запропонував відправити Олександра в Чорноморське штурманське училище в Миколаєві. Батько погодився і, за свідченням капітан-лейтенанта Івана Миколайовича Сущева (рос. Ивана Николаевича Сущева), першого біографа Казарського, сказав на прощання: «Чесне ім'я, Саша, — це єдине, що залишу тобі у спадок»[6].
Кар'єра
Олександр Казарський вступив волонтером на флот у 1811 році, ставши кадетом Миколаївського штурманського училища. Заняття в училищі супроводжувалися історіями про бойову славу російського флоту. Серед вчителів Казарського був Л. А. Латишев, який плавав з Ушаковим і брав участь у взятті Корфу. З часів навчання в училищі кумиром Казарського на все життя став адмірал Сенявін[5]. Будучи скромним і сором'язливим, Олександр важко сходився з людьми і справжніх друзів не мав. Тим не менш, він зійшовся з деякими однокурсниками по кадетському корпусу з яких можна виділити Миколу Чижова, сина військового радника і племінника заслуженого професора Петербурзького університету Дмитра Семеновича Чижова. Казарський і Чижов стали приятелями. Микола був начитаний і прищепив Олександру любов до літератури[5].
30 серпня 1813 Казарський був записаний гардемарином на Чорноморський флот, а в 1814-му підвищений в мічмани. На початку флотської кар'єри він ходив на бригантинах «Десна» та «Клеопатра»[5], які перевозили вантажі між чорноморськими портами[7], а пізніше за власним рапортом був переведений на Дунайську флотилію, де його призначили командиром загону дрібних гребних суден в Ізмаїлі[4]. Перед відправкою в Ізмаїл Олександр відвідав Дубровно і знайшов рідний дім в запустінні: батько помер, сестри Парасковія і Катерина вийшли заміж, мати Тетяна Гаврилівна виїхала на свою батьківщину в Малу Русь, а Матрона загинула, кинувшись у Дніпро, коли рятувалася від французьких солдатів, які переслідували її, зайнявши місто в 1812 році[5].
У 1819 році Казарського підвищили в лейтенанти і призначили на фрегат «Євстафій», який вирушив у Севастополь. На Чорноморському флоті Казарський служив під керівництвом Івана Семеновича Скаловского, якого вважав своїм кумиром з юності[4]. Під керівництвом Скаловского Казарський пройшов хорошу командирську школу, засвоїв основні принципи, якими повинен керуватися офіцер: діяти самостійно і рішуче, вміти встановити взаєморозуміння з екіпажем, розгадувати задуми і випереджати дії противника[5].
Після служби на фрегаті «Євстафій» Казарський виходив в практичні плавання[8] на шхуні «Севастополь», служив на транспортах «Інгул» та «Суперник»[9], на катері «Сокіл»[10], бригу «Меркурій», командиром якого став через кілька років, і на лінійному кораблі[5].
Взяття Анапи і Варни
У 1828 році Казарський командував транспортним судном «Суперник»[ru][11]. Судно брало участь у висадці військ третьої бригади і доставці озброєнь. А. С. Грейг розпорядився обладнати транспорт «єдинорогом», що перевело транспортне судно в розряд бомбардирських кораблів. В той час, як основний флот не міг підійти до фортеці по мілководдю, «Суперник» під командуванням Казарського протягом трьох тижнів, маневруючи, обстрілював її укріплення[5]. За час облоги Анапи «Суперник» отримав шість пробоїн корпусу і два пошкодження рангоуту[11], але до останнього дня облоги продовжував атакувати фортецю. За участь у взятті Анапи Олександр Казарський був підвищений в капітан-лейтенанти[5][12].
У вересні того ж року за схожим сценарієм була взята Варна, і за виявлену при цьому хоробрість Казарського нагородили золотою шаблею[4].
На «Меркурії»
Примітки
- ↑ Кулаков Ф. С., Холодова И. П. Дубровно: Историко-экономический очерк.// Города Белоруссии — Минск: Беларусь, 1983. — С.7. — 95 с., ил. — 25 000 экз. (рос.)
- ↑ Александр Иванович Казарский, важнейшие даты жизни и деятельности // Общий морской список. — СПб. : Тип. Морского Мин., в Гл. Адмиралтействе. (рос.)
- ↑ Казарский Александр Иванович. Научное издательство «Большая Российская энциклопедия». Материалы предоставлены проектом «Рубрикон». 2001. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 16 березня 2011. (рос.)
- ↑ а б в г Казарский, Александр Иванович. Руниверс. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 18 жовтня 2010. (рос.)
- ↑ а б в г д е ж и к Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюbiogrне вказано текст - ↑ Белько, Виктор. Александр Казарский — тернистый путь к подвигу. Часть 2 (рос.). Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 3 лютого 2011. (рос.)
- ↑ Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник в 2-х томах. — Т. 2. — 5000 прим. — ISBN 5-203-01789-1. (рос.)
- ↑ Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник в 2-х томах. — Т. 2. — 5000 прим. — ISBN 5-203-01789-1. (рос.)
- ↑ Згодом переобладнаний у бомбардирський корабель.
- ↑ За даними «Спільного морського списку», Олександр Іванович командував цим кораблем, проте в довіднику А. А. Чернишова його прізвище серед командирів катера відсутнє.
- ↑ а б Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник в 2-х томах. — Т. 2. — 5000 прим. — ISBN 5-203-01789-1. (рос.)
- ↑ Тарас А. Е. Сражения и кампании русского парусного флота (1696—1863 гг.). — 3000 прим. — ISBN 978-985-16-1774-2. (рос.)
Література
- Алтабаева Е., Коваленко В. Потомству в пример. Учебное пособие. — Симферополь: Таврида, 1999. (рос.)
- Горбунов И. Ф. Александр Иванович Казарский. Последние дни его жизни, июнь 1833 г. // Русская старина. 1886. Декабрь. С. 591–603. (рос.)
- Доронина Э., Яковлева Т. Памятники Севастополя. — Симферополь: Таврида, 1987. (рос.)
- Мамышев В. Флигель-адъютант его Императорского величества, капитан 1 ранга Александр Иванович Казарский. — СПб., 1904. (рос.)
- Стволинский Ю. М. Герои брига «Меркурий». — Москва, 1963. (рос.)
- Фаренникова Е. Александр Иванович Казарский. † 16-го июня 1833 г. // Русская старина : журнал. — 1886. — В. Июль. — С. 203–208. (рос.)
- Шавшин В. Севастополь в истории Крымской войны. — Севастополь, Киев: «Телескоп», «Арт-политика», 2004. (рос.)
Посилання
- Макареев, Михаил. Александр Иванович КАЗАРСКИЙ, капитан 1 ранга, БИОГРАФИЯ. Музей Черноморского флота (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 13 квітня 2010.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|description=,|accessyear=та|datepublished=(довідка) (рос.) - Иванов, Валерий. Загадочная смерть кап. 1 ранга А. Казарского. Официальный сайт Севастопольского писателя Иванова Валерия Борисовича (рос.). Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 29 січня 2010.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|description=та|accessyear=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|datepublished=(можливо,|publication-date=?) (довідка) (рос.)