Сніданок на траві (Мане)
Le déjeuner sur l'herbe | |
---|---|
Творець: | Едуар Мане |
Час створення: | 1863 |
Розміри: | 208 × 264 cм |
Висота: | 208 см |
Ширина: | 264,5 см |
Матеріал: | олія на полотні |
Жанр: | ню[1], пейзаж, натюрморт[1] і побутовий жанр |
Зберігається: | Париж, Франція |
Музей: | Музей д'Орсе |
Інвентарний номер: | RF 1668 |
Сніданок на траві у Вікісховищі |
«Сніданок на траві» (фр. Le déjeuner sur l'herbe) — картина французького живописця Едуара Мане, написана у 1863 році. Нині зберігається у 19-й залі музею д'Орсе (Париж, Франція).
Історія
Спочатку картина називалась «Купання» (фр. Le bain) і призначалася для Паризького салону, проте її разом з 3,000 інших полотен журі не допустило до виставки. Всі ці картини були виставлені на так званому Салоні знедолених, створеному з ініціативи імператора Наполеона III.
За словами друга Мане, Антонена Пруста: «Сніданок на траві» задумувався як сучасна версія «Сільського свята», яке тоді приписували Джорджоне. У наш час доведено, що автором цієї картини був Тіціан (бл. 1476 або 1490—1576). На картині зображені дві оголені жінки поряд з двома одягненими чоловіками — лютністом і пастухом. Але пози для трьох головних персонажів Мане запозичив з іншої добре відомої роботи — гравюри Маркантоніо Раймонді (бл. 1480—1534), оригіналом для якої послужив «Суд Паріса» Рафаеля.
Перетворюючи хрестоматійний сюжет у сцену пікніка у передмісті сучасного Парижу, Мане навмисно порушув канони академічного живопису, які веліли зображувати оголену жіночу натуру лише в образі міфологічних богинь.
Опис
На картині зображені двоє молодих чоловіків, що сидять під деревами поряд з оголеною молодою жінкою, яка обернулась прямо до глядача. Неподалік вибирається з води її напівоголена подруга. На траві — зняті жіночі сукні і кошики для пікніка.
Пози персонажів виразно нагадують роботи старих майстрів, однак їхні костюми вказують на те, що герої Мане — його сучасники, і саме це викликало найбільше обурення публіки.
- Фактура
Мане обрав для відтворення фрагмент, який дозволяв попрацювати з багатою фактурою. Зробивши попередній ескіз, він зосередився на задньому плані. Переважаючі зелені тони написані смарагдово-зеленою фарбою з жовтим кадмієм (для найсвітліших тонів) і з синім індиго і сирою умброю (для темних тонів); сукні купальниці — титановими білилами і «смужками» суміші білил із синім індиго; її рука — білилами і жовтою вохрою.
- Оголена фігура
Наступний етап полягав у роботі над оголеною фігурою. Спершу для того, щоб зберегти лінію малюнка, він заповнив фарбою отвори в контурах фігури. Тілесні тони були написані білилами і жовтою вохрою; темні тони, волосся й очі жінки — сирою умброю, паленою сієною; зелені і сині тони навколо її ніг — сумішшю, яку художник вже застосовував на попередньому етапі.
- Чоловіча фігура
Потім Мане взявся за чоловічу фігуру. Як правило, спочатку він повторив найтемніші ділянки обличчя та одягу, які згодом будуть «освітлені». Працював Мане як сухим пензлем, так і пальцями, змішуючи ними фарби і створюючи тіні. Здебільшого, Мане змішував фарби прямо на полотні, а не на палітрі, і наносив їх безпосередньо одна на одну, після чого розтирав на полотні. При цьому він використовував ту ж саму палітра, як і раніше. Додав лише чорну фарбу, якою була написана краватка чоловіка.
- Пальці в якості інструмента
Після цього він зафарбовав залишок полотна (починаючи з найтемніших ділянок, якими є тіні). Для того, щоб одяг виглядав м'яким і зім'ятим, Мане довелось багато попрацювати пальцями, змішуючи і пом'якшуючи фарби. Він використовував білила, синій індиго, трохи чорної фарби, щоб надати брюкам бузкового відтінку.
- Дрібні деталі
Заключні штрих відібрали у Мане не менше часу, ніж уся його попередня робота. Наприклад, оголена рука, яка ніби непогано відтворена вже на передньому плані, насправді, може здаватися, що не співпадає з картиною Мане за кольором, фактурою та розподіленням тіней. Йому довелось ретельно звірити свою роботу з оригіналом, не просуваючись уперед до тих пір, доки кожна деталь його імітації не буде відповідною до оригіналу.
- Деталь обличчя
Риси обличчя потрібно було спочатку позначити дуже контрастно, пом'якшивши їх лише згодом. При цьому очі потрібно було написати з максимальною точністю (форму вій, положення зіниць). Допущені при цьому помилки у подальшому виправляти було дуже важко.
О́брази
У своїй картині Мане використав незвичні о́брази:
- Зяблик. Там де на картинах старих майстрів було принято зображувати богів чи янголів, у мане намальований зяблик, що летить. Він виражає собою іронічну складову такого дивного реалізму художника.
- Відвертий погляд. Оголена жінка, підпираючи рукою підборіддя, дивиться прямо на глядача — схода на німфу з гравюри Раймонді. Позувала Мане Вікторіна Меран. Її прямий погляд здається занадто відвертим, викликаючи у глядача відчуття незручності.
- Одяг і провізія. Зім'яті сукні, провізія, яка вивалюється з кошиків і срібна фляжка створюють натюрморт, який точно передає настрій пікніка. Спочатку картина називалася «Купання», але через те, що така назва несла в собі епатажний дух, напряму мотивуючи роздягання героїнь, і робота була переназвана.
- Дивна перспектива. У перспективі і маштабах фігур допущені викривлення. Ймовірно, вони носять навмисний характер і використані для того, щоб замаскувати штучність композиції. Пропорції фігури купальниці співставні з пропорціями фігур, розташовані на передньому плані, — ніби між ними немає дистанції. Натомість, дерева «правильно» зменшуються по мірі віддалення від глядача. Це викривлення особливо підкреслює човен, який у порівнянні з фігурою купальниці здається іграшковим.
- Загадковий жест. Рука одного з чоловіків витягнута так, ніби він бере участь у жвавій бесіді. У той ж самий час, очевидно, що думки людей, які знаходяться навпроти нього заняті чимось іншим, і цей жест стає невмотивованим. Цей жест був скопійований з гравюри Раймонді.
- Оголена жінка й одягений чоловік. На гравюрі Раймонді схожа група фігур складається з двох оголених річних богів й оголеної німфи. Художник, залишаючи жінку без одягу, «одягає» чоловіків у сучасні костюми. Контраст, який виникає, створює атмосферу картини досить терпкою, надаючи їй сексуальний відтінок.
Література
- «Художественная галерея» №40. Мане. — Москва: DeAgostini, 2005. — ст. 14—19.
Посилання
- «Сніданок на траві» в базі даних Музею д'Орсе (фр.)
- ↑ а б в г д JocondeLab — 2014.
- ↑ Make Lists, Not War — 2013.