Паризький салон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паризький салон
Зображення
Офіційна назва фр. Salon de l'Académie royale des beaux-arts (1725)
фр. Salon de peinture et de sculpture (1789)
фр. Salon de l'académie royale (1814)
фр. Salon de peinture et de sculpture (1830)
Названо на честь Salon Carréd
Держава Flag of France.svg Франція
Місце розташування
Наступний Exhibition of French Artistsd
Учасник(и) Antonio Rottad, Giovanni De Martinod, Carola Cederströmd і Кароліна Бенедікс-Брюс
CMNS: Паризький салон у Вікісховищі
Гравер Себастьян Леклер. Візит короля Луї 14-го в Академію наук, 1671 рік
Витвори мистецтва 18 століття

Салон, або Паризький Салон — всесвітньо відома, офіційна виставка творів мистецтва, що досить регулярно відбувається в Парижі, яку проводить Французька академія мистецтв.

Римські попередники Салонів[ред. | ред. код]

Слід вважати, що попередниками Салону були виставки в Римі. Раз на 2 роки в Римі в величному і порожньому Пантеоні відбувались виставки картин художників, що працювали в цей час в папській столиці. Але великі за розміром картини сюди не привозили. Для експонування великих картин своє приміщення відвела церква Сан Джованні Деколлато (нині в занедбаному стані).

Але ці виставки не набули всесвітньої слави. Проте, про них добре знали в Парижі, де в перші роки існування Салонів виставки теж відбувались раз на 2 роки за зразком Риму.

Історія виникнення Салонів[ред. | ред. код]

В добу короля Людовика XIV відбулося створення низки академій, що дозволяло королівському двору контролювати роботи в архітектурі, живопису, скульптурі, науках тощо. Контроль над академіями давав змогу зосереджувати найталановитіших підлегих (підданих) в державних установах і використовувати їх здібності для уславлення королівськиї особи і монархічного правління як такого.

Вони були логічним продовженням так званої Французької академії, що заснував могутній кардинал Рішельє ще у січні 1635 року. Французька акдемія мала « створити французьку мову не тільки елегантною, але й здібною трактувати усі мистецтва і науки». Тобто, це була академія французької мови і літератури.

За короля — сонце засновані:

  • Королівська Академія танцю у 1661  р.
  • Королівська Академія мистецтв у 1664 р.
  • Королівська Академія наук у 1666 р.
  • Королівська Академія музики у 1669 р.
  • Королівська Академія архітектури у 1671 р.

Заснування виставок в салоні[ред. | ред. код]

За бажанням короля Луї 14-го Королівська Академія мистецтв була забов'язана проводити виставки робіт своїх членів. Перша виставка відбулася 23 квітня 1667 року. Перші виставки проводились в Пале-Рояль та в палаці Рішельє один раз на 2 роки.

У 1673 році був надрукований перший каталог з описом витворів мистецтва виставки. З 1725 року виставку перевели в Квадратний Салон королівського палацу Лувр.За виставками закріпилася назва — Салон.

Салони в 18 столітті і філософ Дідро[ред. | ред. код]

Ренуар. Салонний, буржуазно-парадний портрет актриси Самарі у повний зріст. Ермітаж.
Худ. Е.Данта. Салон у 1880 р.
Худ. Анна Білінська. Автопортрет Золота медаль Салону у 1887 р.

Свої твори на виставки в Салоні давали художники — Шарль Лебрен, П'єр Міньяр, (Іасент) Гіацинт Ріго, Ватто, Шарден, Жан-Оноре Фрагонар, Жак-Луї Давід, скульптори Куазевокс, Франсуа Жирардон, Пюже, Жан Антуан Гудон, Фелікс Леконт. У 1759 році письменник і філософ Дені Дідро дав хроніку Салону, що стало першим зразком мистецького аналізу, мистецтвознавства.

Виставки в Салоні припинилися в роки французької революції 1789 — 1793 років і революційного терору.

Салони в XIX столітті[ред. | ред. код]

Важкий тягар королівського контролю відчували на собі вже митці кінця XVII століття. Це значно обмежувало сюжети і теми мистецтва, силомиць закутих в межі офіційних портретів, парадних монументів, міфологічних чи біблійних тем. Виникає академізм, як стиль офіційно схвалений і лояльний до влади. Винятками стають твори митців, найменше пов'язаних з Академією чи без отримання тогочасної освіти — Ватто, Шарден, що розробляли непрестижні жанри натюрморту чи галантних свят.

Ще більший тягар відчули на собі митці XIX століття, коли академізм перейшов на охоронні і відверто реакційні позиції. Салони скандалами зустрічали картини Жеріко, Делакруа, Густава Курбе, Едуарда Мане . Зрощення академізму з зовнішньо віртуозним, але хворобливо-анемічним мистецтвом поседностей породило салонне мистецтво. Уві цікаві зразки і мистецькі течії мистецтва Франції 19 століття залишились по-за межами салонного мистецтва — романтизм, реалізм, Барбізонська школа, імпресіонізм, або надзвичайно мало з ним пов'язані(усі портрети Жака-Луї Давіда, Енгра, деякі твори Ренуара тощо). У 1900 італійський скульптор Джованні Де Мартіно, який проживає в Парижі, виграв в перший раз, спеціальний приз Салону з роботою бронзової скульптури під назвою «Le Pêcheur де criquets» («Ловець цвіркунів»)[1].

Салони в 20 столітті[ред. | ред. код]

Салони регулярно проводяться в павільйоні Ейфель — Бранлі, за винятком років 2-ї світової війни.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Mariantonietta Petrusa Picone (2000). Мистецтво в Неаполі з 1920 по 1945 рік: важкі роки . Наполі: Electa Неаполь. ISBN 9788843585298, р. 325

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • John Rewald: Die Geschichte des Impressionismus. Schicksal und Werk der Maler einer großen Epoche der Kunst. Dumont, Köln 2006, ISBN 3-8321-7689-6 (überarb. Neuausg. d. Ausg. Köln 1965).
  • Jean Seznec, Jean Adhémar (Hrsg.): Denis Diderot. Salons. Clarendon Press, Oxford 1957/67, (4 Bde., darin Bd. 1., Einleitung).
  • Patricia Mainardi: The End of the Salon. Art and State in the Early Third Republic. Cambridge University Press, Cambridge 1993, ISBN 0-521-43251-0.