Сексуальність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сексуа́льність — це статева чуттєвість[1]. Зазвичай сексуальність осмислюється та переживається за допомогою таких слів, як «привабливість», «потяг» та «акт»[2].

Сексуальність — це частина еволюції, боротьба за виживання. Лише ті істоти що здатні звабити партнера зможуть передати свої гени через покоління[3].

Розрізняють дитячу сексуальність що на противагу сексуальності у повнолітніх є одною з форм гри, або один із способів соціалізації[4]

Термін «сексуальність» з'явився на початку XIX століття[2]

Сексуальність — домінантна ознака людської екзистенції, що є підґрунтям і причиною формування найбільш потужних за силою вираження інтенцій, пов'язаних з підкоренням, утриманням в полі уваги, розпорядженням і оволодіванням іншим як носієм власної ідентичності. Сексуальність відповідає радше становищу людини, тобто сукупності найтривкіших рис її існування, завдяки яким людина є такою, якою кожен з нас відкриває щоразу себе та інших, коли замислюється над тим, аніж її природі. Інакше кажучи, сексуальність може виявитися дечим, що відділяє реальну людину, її істинну природу, від її прояву або того аспекту її існування, який відкривається обмеженій людській свідомості.

На суть сексуальності як онтологічного бар'єра поміж істинною людиною та заклопотаною істотою, в яку перетворилася теперішня людина, вказують зокрема біблійні притчі. Саме по тому, як людина набула властивість розрізняти добро і зло, а заразом і відкрила в собі хіть, вона втратила єдність з буттям, виокремили себе з потоку існування та набула обмеженої здатності довільно формувати простір свого буття. Про те, що сексуальність якимось чином сполучена з «падінням» людини, відділенням та віддаленням її від свого онтологічного джерела і втрату чи нівелювання своєї «божественної природи», свідчить низка моментів, які закарбовані в міфах. Зокрема, легенди, швидше за все арійського походження, свідчать про те, що «на початку люди були безстатеві і не мали сексуальних бажань; вони носили світло в собі і світилися. Сонце і місяць не існували. Коли прокинувся сексуальний інстинкт, зародилися сексуальні органи — але тоді світло згасло в людині, а на небі з'явилися Сонце і Місяць» (М.Еліаде).

Таким чином, сексуальність, точніше її пробудження і прояв в людині чітко відповідає її певному, так би мовити, духовному стану, певній мірі відірваності чи відстороненості від свого онтологічного джерела. Як наслідок, чим глибше людина занурюється в круговерть існування, тим вагомішим в її житті стає фактор сексуальності: зі стану потенціального носія сексуальності людина в певний момент переходить в стан сексуальної істоти або й в буквальному розумінні раба власної сексуальності.

Зрештою, сексуальність є однією з найзагадковіших та невід'ємних ні за яких умов обставиною людського існування. Загадковість феномену сексуальності попри його оманливу зрозумілість та простоту, очевидно, зумовлена безпосередністю сексуальності, її первинністю стосовно людського мислення. Інакше кажучи, спочатку людина набула сексуальності, а вже потім стала мислячою істотою. Тому обмеженій людській свідомості не під силу осягнути щось первісне і більше за неї. А все з чим має справу людина, коли мова заходить про сексуальність, так це лише з її буденними проявами, які фіксуються в свідомості у вигляді переживань та вражень і відображаються в ній за допомогою різноманітних ярликів-понять.

Що ж стосується побутового рівня розуміння, то сексуальність під тиском популяризованого фройдового вчення, як правило, ідентифікується як специфічний атрибут існування людини і водночас енергія, основна функція якої полягає в стимулюванні індивіда до відтворення собі подібних в їх фізичній подобі. Проте з огляду на більш прискіпливий аналіз виявляється, що сексуальність є засобом та механізмом стимулювання людини як специфічної істоти, наділеної не просто суб'єктивністю, а суто персоніфікованим началом, будь-то душа, а чи інша субстанція до відтворення людського роду в поколіннях. При цьому сексуальність, особливо опосередкована через фізичний потяг як крайній вираз біологічного, фактично відволікає індивіда від націленості на онтологічну самореалізацію, тобто набуття ним повної самоідентифікації і в такий спосіб вихід за межі зумовленості. Як наслідок індивід стає заручником роду людського в силу власної сексуальності. Інакше кажучи, під тиском власної сексуальності носій онтологічної унікальності приносить останню в жертву заради підтримання тяглості людського роду.

Зрештою змасовлення людини стало неспростовним фактом в великій мірі завдяки тому, що відбулося колосальне спотворення та часткова містифікація всього, що стосується сексуальності та сексуальної сфери, принаймні, в межах іудо-християнської «Ойкумени». Під тиском гримучої суміші релігійних догм, моральних приписів, пуританства, а також всехвальних, балансуючих на межі божевілля, панегіриків тілесним пристрастям та насолодам, сексуальність перетворилася на камінь спотикання сучасної людини, водночас поєднавши в собі предмет незрівнянно потужного потягу та причину сорому, життєвого відчаю та неконтрольованого роздратування і депресії. Таким чином, не прагнучи того, людина стала полем «битви» бажань і страхів, що позбавило практично кожного індивіда, кому не під силу опанувати власні пристрасті, душевного спокою, впевненості в собі та довіри до інших. А ще змусило шукати щонайменше причину власної екзистенційної тривоги та життєвих негараздів там, де її принципово не може бути — поза собою.

В цілому ж сексуальність проявляється не інакше, як універсальна формула і форма акцентуації індивіда, його потреб, страхів, переживань, вражень, сподівань та водночас психофізіологічних особливостей аж до хвороб і патологій. І всі ці прояви акцентуації, безумовно, знаходять своє вираження та втілення не лише в поведінці індивідів, а й в мистецтві або, якщо бути більш прискіпливим — ерзац-мистецтві. Однак повного свого завершення вони знаходять в тому, що прийнято називати громадською думкою у вигляді певних стійких переконань, стереотипів або норм етики та моралі.


Джерела[ред.ред. код]

1. Калуга В. Ф. Приречена сексуальністю. Проблема ідентичності людини з огляду на її сексуальну природу: [монографія] / В. Ф. Калуга. — Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2011. — 488 с.

2. В. Ф. Калуга. Протистояння і взаємодія «самості» та людського роду — від зумовленості світом до онтологічної свободи. // Аграрна наука і освіта. Том 7. — К.: "ПП "Видавництво «Фенікс», 2006, № 5-6. — С. 154–161.

3. Элиаде Мирча. Мефистофель и андрогин. — СПб., 1998.

4. Холодный В. А. Психолого-педагогическое сопровождение психосексуального развития личности мужчины на этапе формирования психосексуальной ориентации // Вестник практической психологии образования. ‒ 2012. ‒ № 3 (32). — С. 115–126.

5. Холодный В. А. Детерминанты психосексуального развития // Развитие личности. 2013. № 1. С. 99—115. ISSN 2071-9788.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ, 2005
  2. а б Віталій Георгієвич Табачковський Людина в есенційний та екзистаційних вимірах. — Інститут філософії НАН України ім. Г.Сковороди. — Наукова думка, 2004. — С. 233.
  3. Overview Naked Science: What's Sexy? / Передмова
  4. (назва не відома) // Радянська школа. — Київ : Радяська школа, 1991. — Травень. — Вип. 730. — С. 43.

Див. також[ред.ред. код]


Метелик Це незавершена стаття з біології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Псі Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.