Хільдеберт I

Хільдеберт I лат. Childebertus
король франків
Народження:	497 Реймс
Смерть:	23 грудня 558 або 13 грудня 558(0558-12-13) Париж, Королівство Франція
Поховання:	Абатство Сен-Дені
Рід:	Меровінги
Батько:	Хлодвіг
Мати:	Клотільда Бургундська
Шлюб:	Ultrogothed
Діти:	Chrodesindisd і Chrodobergad
Медіафайли у Вікісховищі

Хільдеберт I (близько 496 - 13 грудня 558) - король франків, правив у511 - 558 роках, з династії Меровінгів. Третій син короля Хлодвіга I та Клотільди Бургундської. Ім'я Хільдеберт перекладається зі старо-німецького як«Блискучий в битві».

Королівство Хільдеберт

Статуя Хільдеберта I - засновника абатства Сен-Жермен-де-Пре .

По розділу володінь батька в 511 році, отримав Парижське королівство, а саме землі між Соной, Луарою і морем; тобто північно-західну частину Галлії, з містами Ам'єн, Париж, Руан, Лізьє, Байе, Авранш , Ренн та Ле-Ман. На півдні державі Хільдеберт належали, ймовірно, області Сент, Ангулем та Бордо. Столицею Хільдеберта був Париж.

В 522 - 523 ріках Хільдеберт спільно зі своїми братами Хлодомиром і Хлотарем I воював з бургундами. Після того, як Хлодомир загинув у цій війні, Хільдеберт і Хлотар вбили його синів, і потім, разом з його прихильниками Теодорихом I, розділили між собою його королівство. Хільдеберт, зокрема, дісталися області навколо Анжера і Нанту на північ від Луари, а також Шартр, Орлеан та Бурж.

Війна з вестготами

Розділ держави Хлодвіга I між синами в 511 році. Володіння Хільдеберт I виділені жовтим.

На початку 30-х років між франками та вестготами почалися військові дії. Приводом до війни послужило те, що сестра Хільдеберта Хлодехільда, яка сповідує ортодоксально-нікейські християнство, видана заміж за короля вестготів Амаларіха, яка дотримувалася, як і всі готи, аріанства, відчувала з боку чоловіка і його оточення численні образи.

Хільдеберт вирішив помститися за сестру. В 531 ріці він почав похід в Септіманію і розбив вестготів в битві під Нарбонне. Король Амаларіх був убитий. Хільдеберт забрав сестру, але по дорозі на батьківщину вона померла. Пізніше тіло її привезли в Париж і поховали поруч з її батьком Хлодвигом I. Хільдеберт ж серед інших скарбів захопив і дорогоцінне церковне начиння. А саме: шістдесят чаш, п'ятнадцять страв, двадцять цінних окладів для Євангелій - все це з чистого золота і прикрашено дорогоцінними каменями. Але він не дозволив ламати ці речі, а розподілив їх і передав церквам і базиликам святих.

Через рік у цій війні взяли участь також Теодоріх I та Хлотар I, які послали з військами своїх старших синів Теодеберта і Гунтара. вестготів відтіснили з тих земель, які вони захопили після смерті Хлодвіга і всі території на північ від Піренеїв, крім Септіманіі були ними втрачені .

Захоплення Бургундії

Після цих подій,Хільдеберт I і Хлотар I, а також, мабуть, і їх прибічник Теодеберт I, син Теодоріха I знову вторглися в Бургундію, розбили бургундов в битві під Отеном і обложили Отен; розбитий Годомар кинувся навтіки. По розділу Бургундії Хільдеберт, зокрема, дісталися Ліон, В'єнн та Женева.

Відносини з остготами

Після вбивства остготскої королеви Амаласунти в 535 році, імператор Візантії Юстиніан I вирішив скористатися цим приводом для відкриття військових дій проти остготів. Бажаючи заручитися також підтримкою франкських королів, він написав оце:

« Захопивши нам належну теріторію Італії силою, готи не тільки не мали ні найменшого наміру повернути її нам, але ще додали нестерпні і величезні образи. Тому ми були змушені вирушити на них походом, і було б правильно, якби ви допомогли нам у цій війні, яка робить загальна для нас православна віра, що відкидає аріанський омани, і наша загальна до готів ворожнеча ».

Крім того він послав їм багаті грошові подарунки, і погоджувався дати їм ще більше тоді, коли вони приступлять до виконання цієї справи. Вони з великою готовністю обіцяли йому своє сприяння.

Відмінно усвідомлюючи про неможливість вести бойові дії на два фронти, остготи докладали всіх зусиль, щоб шляхом всіляких поступок укласти мир з франками. Вже король Теодохад намагався поступкою Провансу і всіх завоювань остготів на території Бургундії, а також даючи туди ж 2000 фунтів (більше 650 кг) золота добитися переходу франків на свою сторону. Проте його скинення і вбивство перервало цей процес.

Відразу ж по вступу на престол до переговорів з франками звернувся і новий король остготів Вітігес. В 536 році, він на тих же умовах поступився на користь Хільдеберту, його брата Хлотаря I та їх племінника Теодеберта I остготске володіння в Галлії і передав їм золото. Однак, франко-готський союз проти Юстиніана, на який сподівався Вітігес, не відбувся. Політика Хільдеберт, на відміну від Теодеберта I та Теодебальд а, залишалася провізантійской. В 549 - 550 рік ах він також відмовився укласти договір і з остготський королем Тотіли.

Однак, франко-готський союз проти Юстиніана, на який сподівався Вітігес, не відбувся. Політика Хільдеберта, на відміну від Теодеберта I та Теодебальда, залишалася провізантійской. В 549 - 550 роках він також відмовився укласти договір і з остготський королем Тотіли.

Новий конфлікт з вестготами

Облога Сарагоси Хільдебертом I і Хлотарем I.

Через десять років після першої сутички, між вестготами та франками спалахнула нова війна. В 542 році Хільдеберт замість того, щоб закінчити завоювання Септіманіі, вирішив нанести удар по вестготам в самому центрі їх королівства в Іспанії. За підтримки свого брата Хлотаря Хільдеберт з незліченними силами перетнув Піренеї, спустошив провінцію Таррагона, рушив походом на Сарагосу, обклав місто, але не досяг успіху.

Вестготський герцог Теудігізел перекрив гірські проходи в Піренеях перед наближаючийся на батьківщину з величезним обозом награбованого франкської армією і, не дивлячись на чисельну меншість своїх воїнів, раптовим ударом відкинув франків. Проте надалі, відмінно усвідомлюючи, що йому не вдасться надовго затримати таку велику армію, він вступив у переговори з Хільдебертом і Хлотарем і за значну суму грошей відкрив прохід на період в один день і одну ніч. Франки, які не встигли відступити у відведений час, були безжально знищені готами.

Замість військового та політичного успіху, Хільдеберт вивіз з Іспанії дорогу для вестготів реліквію, так звану туніку святого Вікентія, диякона сарагосского церкви, що прийняв мученицьку смерть під час гонінь на християн при римському імператорі Діоклетіане. Спочатку Хільдеберт наказав прибити її до воріт Парижу, але надалі, за порадою паризького єпископа Германа Паризького він заснував монастир, що згодом отримав назву Сен-Жермен-де -Пре, для зберігання цієї реліквії.

Конфлікти з братами

Золотий тріенс Хільдеберт I. Національна бібліотека Франції .

Хільдеберт вів боротьбу з братом Теодорихом I за Овернь, але безрезультатно. Після смерті Теодоріха Хільдеберт і Хлотар I спробували позбавити спадщини його сина Теодеберта I, як раніше вони зробили з синами Хлодоміра, але так як більша дружина Теодоріха повністю перейшла на сторону Теодеберта , який зумів залучити їх багатими дарами з королівської скарбниці, обидва брати зазнали невдачі. Однак пізніше Хільдеберт вступив з Теодебертом I в альянс, спрямований проти Хлотаря I. Вони навіть зробили проти нього похід, але через несприятливі умови та фактори змушені були його відмінити.

Під кінець життя у Хільдеберта остаточно зіпсувалися відносини з братом Хлотарем I, який, одружившись на молодій вдові короля Теодебальда, захопив землі Австразії, нічим не поділившись з Хільдебертом. Хільдеберт підтримав повстання сина Хлотаря Храмна. Хільдеберт, поки Хлотар воював з саксами, прийшов до Реймської Шампані, дійшовши до самого міста Реймса, все спустошуючи грабежами і пожежами. Так як Хільдеберт почув, що брат його убитий саксами, і, вважаючи, що все тепер в його владі, він захопив всі області, куди тільки міг дійти (555 рік).

13 грудня 558 року, після тривалої хвороби, помер Хільдеберт в Парижі. Його поховали у збудованій ним самим базиліці святого Вінценцо. Так як у нього не було синів, Хлотар заволодів його королівством, а його дружину Вультроготу і двох дочок відправив у вигнання.

Література

• Григорій Турський: Історія франків, кн. III(На російській мові)— М.: Наука, 1987. — 464 с
• Григорій Турський: Історія франків, кн. IV(На російській мові)— М.: Наука, 1987. — 464 с