Олімпія де Гуж
| Олімпія де Гуж | |
|---|---|
| фр. Olympe de Gouges | |
 Олімпія де Гуж | |
| Ім'я при народженні | фр. Marie Gouze |
| Псевдо | Olympe de Gouges |
| Народилася | 7 травня 1748 Монтобан, Тарн і Гаронна, Франція |
| Померла | 3 листопада 1793 (45 років) Париж, Іль-де-Франс, Франція ·обезголовлення[1] |
| Громадянство |  Франція |
| Діяльність | драматург, журналістка, філософ, письменниця, політична діячка, авторка |
| Галузь | аболіціонізм і фемінізм |
| Відома завдяки | письменниця, журналістка, політичний діяч, феміністка |
| Знання мов | французька і окситанська[2] |
| Членство | Society of the Friends of Truthd |
| Magnum opus | Декларація прав жінки і громадянки і Q25389160? |
| Партія | жирондисти |
| Конфесія | деїзм |
| У шлюбі з | Louis Aubryd |
| Діти | Pierre Aubry de Gougesd |
| Автограф |  |
| |
Олімпія де Гуж (фр. Olympe de Gouges), власне Марі Гуз (фр. Marie Gouze) (нар. 7 травня 1748, Монтобан, Тарн і Гаронна, Франція — пом. 3 листопада 1793, Париж, Іль-де-Франс, Франція) — французька письменниця і журналістка, політичний діяч, феміністка, автор «Декларації прав жінки і громадянки» (1791).
Розпочала свою кар'єру в якості драматурга на початку 1780-х. Після того як у Франції почало зростати політичне напруження, де Гуж проявляла все більшу і більшу зацікавленість політикою. Вона стала активним захисником та борцем за поліпшення становища рабів у колоніях. У той же час, вона почала писати політичні памфлети. Сьогодні вона, мабуть, найбільш відома як діяч раннього феміністичного руху, який відстоював погляди, щоб французьким жінкам були надані ті ж права, що і французьким чоловікам. Вона була страчена на гільйотині під час терору через її нападки на режим Робесп'єра та через її тісний зв'язок з жирондистами.
Біографія
Марі Гуз народилась в дрібнобуржуазній сім'ї у 1748 році в Монтобані, Тарн і Гаронна на південному заході Франції. Її батько був м'ясником, а мати була дочкою торговця тканинами. Однак вона вірила розповідям матері, згідно яким вона була незаконнонародженою дочкою поета Жан-Жака Лефрана, маркіза де Помпіньяна, відомого полемікою з Вольтером. Відмова маркіза де Помпіньяна від Марі Гуз вочевидь вплинула на її пристрасний захист прав незаконнонароджених дітей[3].
У 1765 році вийшла заміж за Луї Обрі, який приїхав з Парижа з новим інтендантом міста. Це не був шлюб по любові. Гуз сказала у власному напівавтобіографічному романі (фр. Mémoire de Madame de Valmont contre la famille de Flaucourt): «Я вийшла заміж за людину, яку я не любила і який не був ні багатим, ні добре народженим. Я була принесена у жертву без будь-якої причини, які могли б надолужити відразу, яку я відчуваю до цієї людини»[4]. Її чоловік помер через рік, і у 1770 році вона переїхала в Париж зі своїм сином, П'єром, і взяла ім'я Олімпія де Гуж[3].
У 1773 році, за словами її біографа Олів'є Блана, вона зустріла багатого чоловіка Жака Бетрікса де Розьера (фр. Jacques Biétrix de Rozières), з яким вона мала тривалі відносини, що закінчились в період революції. Вона була учасником багатьох художніх та філософських салонів, де вона познайомилась з багатьма письменниками, зокрема Жан-Франсуа де Лагарпом, Луї-Себастьєном Мерсьє, Ніколя Шамфором, а також майбутніми політиками Жаком Бріссо та Ніколя Кондорсе. Вона часто була запрошеною до салонів мадам де Монтессон, та графині де Богарне. Вона була пов'язана з масонською ложею Дев'ять сестер, яку було створено її другом Мішелем де Куб'єром (фр. Michel de Cubières).
У 1774 році написала аболіціоністську п'єсу «Поневолення негрів» (опубліковану в 1789 році). У 1971 році увійшла в склад «Соціального клубу», який виступав за політичне та юридичне рівноправ'я жінок і чоловіків. Члени клубу часто збирались у Софі де Кондорсе, дружини відомого філософа і математика Ніколя де Кондорсе. У тому ж році у відповідь на Декларацію прав людини і громадянина вона написала Декларацію прав жінки і громадянки. За нею було написано Contrat Social (Суспільний договір, названий на честь відомої роботи Жан-Жака Руссо), що пропонував шлюб на основі гендерної рівності.
Слідом за Монтеск'є відстоювала принцип поділу влади. Як переконана противниця смертної кари, протестувала проти смертного вироку Людовику XVI. Перебувала в опозиції Робесп'єру і Марату. Її спрямований проти якобінців політичний памфлет «Три урни» (1793) спричинив за собою арешт, а потім — за вироком революційного трибуналу — смертну кару за допомогою гільйотини.
Сім'я
Після її смерті, за словами Олів'є Блана[5], її син генерал П'єр Обрі де Гуж переїхав в Гайану з дружиною і п'ятьма дітьми. Він помер у 1802 році, після чого, його вдова намагалася повернутися до Франції, але померла на борту судна під час її повернення. У Гваделупі двоє його дочок одружились: Марі Гіацинт Женев'єв де Гуж на англійському офіцері (капітані Вільямі Вуді), а Шарлотта де Гуж, на американському політиці Роберті Селдені Гарнетті, конгресмені Сполучених Штатів, у якого були плантації в Вірджинії.
Визнання
- Життю Олімпії де Гуж присвячений роман Женев'єви Шовель «Олімпія» (1987).
- У 1989 році композицію в її честь створив Нам Джун Пайк.
- 6 березня 2006 одна з паризьких площ (3-й округ), була названа ім'ям Олімпії де Гуж.
- Її ім'я носять також декілька навчальних закладів у різних містах Франції (Монпельє, Ренн, Тулуза) та театр в Монтобані.
Див. також
Примітки
- ↑ Cot E. Olympe de Gouges : entre histoire et mémoire XVIIIème siècle et XXIème siècle
- ↑ https://enut.ee/files/ariadne-2016.pdf
- ↑ а б Paul, Pauline; (translated by Kai Artur Diers) (2 червня 1989). I Foresaw it All: The Amazing Life and Oeuvre of Olympe de Gouges. Die Zeit. (англ.) (див. також дану статтю) (англ.)
- ↑ Noack, Paul (1992). Olympe de Gouges, 1748-1793: Kurtisane und Kampferin fur die Rechte der Frau (German) . Deutscher Taschenbuch Verlag. с. 31. ISBN 978-3423303194. (нім.)
- ↑ {{cite book|first=Olivier|last=Blanc|title=Marie-Olympe de Gouges|publisher=Editions René Viénet|location=Paris|year=2003|language=French} (фр.)}
Джерела
- Blanc O. Olympe de Gouges. Paris: Syros, 1981 (фр.)
- Kestenholz S. Die Gleichheit vor dem Schafott: Poträts französischer Revolutionärinnen. Darmstadt: Luchterhand Literaturverlag, 1988 (фр.)