Поляков Лазар Соломонович
| Лазар Соломонович Поляков | |
|---|---|
.jpg) Лазар Соломонович Поляков | |
| Ім'я при народженні | Лазар Соломонович Поляков |
| Народився | 1842 Дубровно, Російська імперія |
| Помер | 12 січня 1914 Париж, Франція |
| Поховання | Востряковський цвинтар |
| Громадянство |  Російська імперія |
| Національність | єврей |
| Діяльність | банківська справа, благодійність |
| Титул | таємний радник, спадковий почесний дворянин |
| Родичі | брати Яків і Самуїл |
| Брати, сестри | Поляков Самуїл Соломонович і Поляков Яків Соломонович |
| Діти | сини Володимир, Олександр, Ісаак, Михайло |
| Нагороди | ордени Святого Станіслава I, II і III ступенів, два ордени Святої Анни — І і ІІІ ступенів, ордени Святого Володимира III і IV ступенів, орден Почесного легіону, перський орден Лева і Сонця |
Ла́зар Соломо́нович Поляко́в — (рос. Лазарь Соломонович Поляков; * 1842, Дубровно, Російська імперія, — † 12 січня 1914, Париж, Франція) — російський банкір, громадський діяч, меценат і філантроп. Брат банкіра Якова Полякова та залізничного концесіонера Самуїла Полякова.
Біографія
Лазар Поляков — наймолодший син у родині єврейського купця. Працювати почав прикажчиком у свого старшого брата Самуїла Полякова. З 1865-го по 1870-й разом із ним брав діяльну участь у будівництві залізниць у Росії. У 1871 став купцем першої гільдії. Далі працював у банківській сфері, очолював багато банків і промислових компаній. Голова правління Московського міжнародного торговельного банку (1885—1908), Орловського комерційного банку (1871—1908), Московського земельного банку (1871—1914), голова ради Петербурзько-Московського комерційного банку (1895—1904), голова правління Комерційного страхового товариства (1873—1908), засновник Азовсько-Донського (1871) і Російського Торговельно-промислового (1890) банків. 1897-го здобув титул спадкового дворянина й чин дійсного статського радника.
У 1906-му дістав чин таємного радника. З 1883-го — Лазар Поляков — генеральний консул Туреччини в Росії а з 1890 року — генеральний консул Персії в Росії. Він очолював московську єврейську громаду від 1880 по 1914 рік.
.
У 1908, після економічної кризи, Поляков втратив значну частину своїх статків, і його усунули від керування більшістю акціонерних банків і підприємств. Контроль над його підприємствами перейшов до групи осіб на чолі з Володимиром Татищевим, яка консолідувала фінансові активи Полякова в новий Сполучений банк. Таку невдачу Полякова викликала, зокрема, не найкраща організація виробництва на його підприємствах. Наприклад, московська ґумова мануфактура Полякова (майбутній «Червоний богатир»), будучи малорентабельним підприємством з низьким технічним рівнем, не витримувала конкуренції з «Трикутником» і перед кризою, так що в 1909—1911 роках Татищеву довелося терміново закуповувати у Швеції нові технології для підтримки виробництва.
Лазар Поляков помер у січні 1914-го в Парижі, під час ділових переговорів[2]. Тіло перевезли до Москви і поховали на єврейському Дорогомиловському кладовищі. Після ліквідації цього кладовища в 1940-х роках останки Полякова перепоховано на Востряковському цвинтарі.
Благодійність
- Піклувальник Імператорського людинолюбного товариства в Москві.
- Побудував у Москві будинок з дешевими і безплатними квартирами.
- На його пожертви (640 тисяч рублів) засновано Новочеркаське отаманське технічне училище.
- В 1886 Поляков викупив ділянку землі у Спасоглинищівському провулку, щоб побудувати Московську хоральну синагогу. Передавши ділянку громаді, жертвував значні суми на будівництво та утримання синагоги.
- Брав участь у будівництві Музею красних мистецтв імени Олександра III (нині Державний музей образотворчого мистецтва імени Олександра Пушкіна). Один із залів назвали іменем Лазаря Полякова[2].
- Пожертвував значні гроші на Рум'янцевський музей.
Нагороди
- Орден Святої Анни І і ІІІ ступенів
- Орден Святого Володимира III і IV ступенів
- Орден Святого Станіслава I, II і III ступенів
- Орден Лева і Сонця І ступеня (Персія)
- Хрест (Румунія)
- Зірка ІІ ступеня (Чорногорія)
- Орден Почесного легіону (Франція)
- Орден Золотої зірки (Бухарське ханство)
Цікавинки
Член Лондонського королівського товариства, мистецтвознавець, фахівець у галузі танцю Олег Керенський (внук колишнього прем'єр-міністра Росії Олександра Керенського) у своїй монографії, виданій англійською мовою[3], наводить твердження сина Лазаря Полякова — Володимира, що балерина Анна Павлова була побічною (незаконнонародженою) дочкою його батька, тобто його єдинокровною сестрою. Американський імпресаріо балерини Соломон Юрок у своїх мемуарах «Імпресаріо» (Нью-Йорк, 1946 р.) повідомив, що Анна Павлова дозволила, щоб він після її смерти оголосив про її єврейське походження[2][4].
Література
- Б. В. Ананьич. Банкирские дома в России 1860—1914 гг., СПб, Наука, 1991, Наука, 1991. ISBN 5020273155, ISBN 9785020273153, (2006: ISBN 5824307369)
- Доктор исторических наук Эмануил Иоффе. Братья Поляковы. «Вечерний Минск», 29.12.2011
- Oleg Kerensky. Anna Pavlova. N-Y., Dutton Publ., 1973. ISBN 0-525-17658-6
- Москва начала века / авт.-сост. О. Н. Оробей, под ред. О. И. Лобова — М.: O-Мастеръ, 2001. — С. 91, 116, 228. — 701 с. — (Строители России, ХХ век). — ISBN 5-9207-0001-7.
- Про будинки Лазаря Полякова в Москві
Посилання
- ↑ Б. В. Ананьич. Банкирские дома в России 1860—1914 гг., СПб, Наука, 1991, Наука, 1991. ISBN 5020273155, ISBN 9785020273153, (2006: ISBN 5824307369)
- ↑ а б в Доктор исторических наук Эмануил Иоффе. Братья Поляковы. «Вечерний Минск», 29.12.2011
- ↑ Oleg Kerensky. Anna Pavlova. N-Y., Dutton Publ., 1973. ISBN 0-525-17658-6
- ↑ Люди и биографии. Павлова Анна Павловна - биография русской лирической балерины
- За основу цієї статті взято її відповідник у російській Вікіпедії