Ступищанська ікона Божої Матері
Ступищанська ікона Божої Матері — чудотворна ікона Божої Матері. Список (копія) ікони зберігається в церкві села Мотійки Народицького району Житомирської області, частиною якого сьогодні є колишнє село Ступища.[1]
У дореволюційні часи одним із святих місць Волинської єпархії для християнських паломників були села Христинівка та Ступища Овруцького повіту Волинської губернії Російської імперії[2]. Увагу богомольців привертала Ступищанська ікона Божої Матері з місцевої Десятинної церкви та ступищанське водоймище, пов’язане із явленням Богородиці.[3]
Чудотворна ікона Божої Матері, яка іменується Ступищанською, за місцевим переказом була принесена на Волинь благочестивими ченцями київської Десятинної церкви. Рятуючись від набігів половців, деякі з ченців згаданої церкви з іконою Божої Матері попливли вгору по Дніпру, перейшли до ріки Прип'яті і, нарешті, вступили в річку Уж (раніше — Ушь). Пропливши нею 70 верств, в тому саме місці, де знаходиться колишнє село Ступища, вони пристали до берега та заховали ікону в дубовому гаю, в дуплі вікового дуба.
Згідно з тим же переданням, згодом сліпі жебраки, що заблукали в лісі, знесилившись, заснули в гаю під дубом, в тому самому місці, де згодом було зведено Ступищанську церкву[4]. Уві сні чули вони голос, що провістив їм, що в дубі, під якими вони відпочивають, зберігається ікона Божої Матері і коли вони помоляться їй та прикладуться до лику Богоматері, то отримають прозріння. Прокинувшись, сліпці підкорилися чудесному голосу, віднайшли святиню в дубовому дуплі, помолилися перед нею та отримали прозріння. Складаючи подяку за таку милість Божу, жебраки власними силами спорудили в тому місці невеличку капличку в якій і помістили святу ікону. Сталося це, за переказами, близько 1650 року.
До 1800 року підтримували у належному стані та розбудовували каплицю виключно жителі придніпровських губерній, які одержували зцілення своїх недугів від чудотворної ікони Божої Матері. У 1864 (або 1866) році на добровільні пожертвування прочан на місці віднайдення чудотворної ікони Божої Матері Ступищанської побудований був дерев'яний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці, який здобув назву Десятинної церкви.
У 1884 році при церкві на кошти жертводавців зведено дві каплиці: одна — над колодязем (цілющим джерелом), друга — на місці явлення Ступищанської ікони Богоматері.
За словами старожилів, взимку, за ясної погоди, з дзвіниці було видно Києво-Печерську лавру. Храм був спалений під час обстрілу в роки німецько-радянської війни.
На сучасному Ступищанському кладовищі є поховання священиків з числа церковного причту[5].
Щороку 28 серпня (15 серпня за старим стилем) до Ступищанської церкви йшли пішки на прощу тисячі людей. Благодатна ікона Ступищанської Божої Матері протягом цілого року зберігалася у церкві на честь святих безсрібників і чудотворців Косьми і Даміана у сусідньому селі Христинівка. З благословення Волинського архієпископа Антонія щорічно здійснювався урочистий хресний хід з іконою з цього храму до кладовищенської церкви села Ступища[6]. Біля церкви вирував величезний ярмарок.
Парафіяни сучасного храму села Мотійки Народицького району на Житомирщині шанобливо зберігають та підтримують традиції вшанування чудотворной ікони Божої Матері Ступищанської.
- ↑ Офіційний сайт Народної Партії — Новини партії. narodna.org.ua. Архів оригіналу за 22 червня 2018. Процитовано 22 червня 2018.
- ↑ Богоматерь. Описание Ее земной жизни и чудотворных икон — Поселянин Е.Н. azbyka.ru (рос.). Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 2 липня 2018.
- ↑ Лугинська районна державна адміністрація Житомирської області. lugini.zhitomir-region.gov.ua. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 22 червня 2018.
- ↑ Ступищанська церква( с.Мотійки) - Wikimapia. wikimapia.org (укр.). Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 22 червня 2018.
- ↑ Гостевая книга - Персональный сайт. drevl.narod.ru. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 22 червня 2018.
- ↑ Н. И. Теодорович (1888). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. ‒ Т. 1: Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 червня 2018.
