Сулейман Бакиргані
| Сулейман Бакиргані | |
|---|---|
| Прізвисько | Хаким-Ата |
| Народився |
1091 Хорезм |
| Помер | 1186 |
| Поховання | Баїшевська астана |
| Підданство | Держава Хорезму |
| Діяльність | Проповідник, поширювач ісламу |
| Галузь | суфізм |
| Вчителі | Ахмад аль-Ясаві |
| Відомі учні | Q12832479? |
| Magnum opus | Baqirghan Kitabid |
| Титул | Хакім Сулейман, Хакім-Ата (Мудрий отець) |
| Посада | Халіф тарікату |
| Конфесія | іслам, сунізм, суфізм і Ясавія |
| Діти | Aisha Bibid |
Сулейман Бакиргані (Сулейман-Ата, Хакім-Ходжа[1]) (1091–1186) — тюркський святий, легендарний суфійський шейх, поширювач ісламу в Середній Азії. Найвидатніший з учнів Ходжі Ахмеда Ясаві, 4-й халіф (намісник) тарікату Ясавія.
Його вважають автором твору «Ахир заман Кітабі», ісламської версії Апокаліпсису. Під ім'ям Хакім-Ата виступає популярним персонажем тюркської міфології.
Біографія[ред. | ред. код]
Достовірної біографії Бакиргані не існує. Основними джерелами інформації виступають анонімне Рісале (повчання) «Хакім-Ата Кітаби», яке 1898 року опублікував К. Г. Залеман під назвою «Легенда про Хакім-Ату»[2][3], а також життєпис шейха з твору 1503 року «Рашахат 'айн аль-хаят» (Краплі з джерела вічного життя) Фахр ад-Діна Алі бін Хусейна Ваіза Кашіфі (1463–1531)[4].
У 15 років Сулейман став мюридом Ходжі Ахмада Ясаві[5]. Після одного випадку до юного Сулеймана з'явився дух Хизр і повелів узяти ім'я Хакім Сулейман (мудрий Сулейман). Відтоді Сулейман набув здатності складати Хікмати, подібно до свого вчителя[6].
Якось Ахмад Ясаві випробував 99000 своїх учнів за допомогою вдаваного порушення чистоти під час молитви. Повністю пройшов випробування лише Сулейман[7]. Шежере туркменів-атинців, яке виявив В. М. Басилов, називає Бакиргані «Полюсом Полюсів», що означає вищу категорію суфійських святих[8].
Нісба Сулеймана походить від назви поселення Бакирган у Хорезмі, засновником якого він був. Заснування поселення було пов'язане з виконанням доручення Ахмеда Ясаві, який для поширення ісламу розсилав своїх учнів у різні сторони світу. Верблюд повів Сулеймана «в бік заходу від міста Хорезма»[9] (Ургенча) і зупинився в місцевості Бінава-Аркас на заповідному лузі правителя Караханідської держави Ібрахіма II Богра-хана. Хан зрадів появі учня знаменитого Ахмеда Ясаві, видав за Сулеймана свою дочку на ім'я Анбар-Ана (Ганбарі, Амбар-Ана, Амбар-Бібі, Анвар-Бегім), наділив його землею, подарував худобу і сам, з багатьма наближеними, став його мюридом[10].
Дж. Г. Беннетт стверджує, що Хакім-Ата проповідував серед поволзьких тюрків, і його школа створила відділення на узбережжі Каспійського моря[11].
Сулейман і Анбар-Ана мали трьох синів: Мухаммеда, Асгара і Хуббі. Найбільш талановитим виявився Хуббі-Ходжа (Султан-Епе), якому вдалося навіть на певний час перемістити Каабу до Бакиргана. Батько позаздрив здібностям сина, а Хуббі образився і залишив рідну домівку. У відповідь Аллах наклав на Сулеймана прокляття, згідно з яким після смерті могила Бакиргані 40 років буде перебувати під водою. Прокляття реалізувалося, Бакирган на 40 років затопило водою, а потім місце його перебування вже ніхто не пам'ятав[12]. Вчені пов'язують легенду про затоплення могили зі зміною русла Амудар'ї внаслідок руйнування монголами гребель у 1221 році[13].
Після смерті Сулеймана його вдова вийшла заміж за 5-го халіфа тарікату Ясавія Зангі-Ату[14], мавзолей Анбар-Ани розташований на південний захід від мавзолею Зангі-Ати під Ташкентом. За переказами, Сулейман мав також дочку Айшу-Бібі, її мавзолей розташований неподалік від Тараза[15].
Проблема місця поховання[ред. | ред. код]
Проблема місця поховання шейха пов'язана з проблемою місця розташування Бакиргана. І те, і інше невідомо[2]. Джерела стверджують, що Сеїд-Ата, якому приписують навернення в іслам золотоординського хана Узбека[16], був хранителем мазара Хакім-Ати в Хорезмі[17]. Академік В. В. Бартольді придбав 1902 року в Туркестанському краї тюркський рукопис 1543 року, що містив життєпис якогось шейха, якому в тому числі
випадало відвідувати і місцевості на захід від Ургенча, такі як місто Візир і степ Бакирган, який лежав за три дні шляху від міста Хорезма (Ургенч) і де були могили шейхів Хакім-Ати, Сеїд-Ати та Хуббі-Ходжі.[18]
При цьому про Сеїд-Ату відомо, що він похований в Аралі поблизу Амудар'ї[17]. Ал-Кашіф на початку XVI століття теж визначає Бакиргані в Хорезмі, за часів Абулгазі (1603–1664) в низов'ї Амудар'ї було урочище Бакирган-Ата[9]. Угорський вчений Арміній Вамбері в опублікованій 1864 року роботі «Подорож по Середній Азії» згадує про Хакім-Ату неподалік від Кунграда в бік Аральського моря[19]. Нині вважають, що поховання Сулеймана Бакиргані розташоване біля Муйнака в гирлі Амудар'ї[20]; в Муйнацькому районі є сільський сход Хакім-Ата.
Інша версія за подачі П. А. Комарова вказує на мазар Ходжа-Бакирган поблизу Ходжента на річці Ходжа-Бакирган-Сай, лівій притоці Сирдар'ї[21][9]. Киргизький професор Анварбек Мокеев вважає, що топонім пов'язаний з ім'ям Сулеймана Бакиргані, тобто шейх мав якийсь стосунок до цього місця[22].
Знаменитий казанський тюрколог М. Ф. Катанов вказував на якийсь Бака-Курган поблизу Яси (сучасне казахське місто Туркестан, де була школа Ясаві) [2]. Цій версії підіграє легенда про те, як купець Джелал ад-Дін Ходжа виявив могилу шейха: під час перебування в Ясі купцеві уві сні з'явився Бакиргані і повідомив, де шукати поховання[23].
Нарешті, місцем поховання Хакім-Ати вважають Баїшевську астану у Вагайському районі Тюменської області. Поруч з астаною розташована могила якогось Чалялетдіна-хучі (що нагадує про середньоазіатський сюжет з Джелал ад-Діном Ходжою), там само розташовані могили дружини святого Амбар-Ани і сина Хуппі-Хучі[24].
Твори[ред. | ред. код]
Твори Бакиргані вперше вийшли 1846 року в Казані чагатайською мовою: «Ахир заман Кітабі» (Книга про кінець світу) і «Бакирган Кітабі» (Книга Бакиргана)[25]. Перша зі згаданих книг (інша її назва «таки гаджаб») викладає ісламську версію Апокаліпсису і приходу Даджаля, її в 1897 році переклав на російську мову протоієрей Євфимій Малов[26][5].
«Бакирган Кітабі» являє собою антологію, яка поряд з творами Хакім-Ати включала також твори Ахмада Ясаві, Насімі, Факірі, Кул Шаріфа та інших тюрко-татарських поетів середньовіччя. Її використовували в татарських мектебах як навчальний посібник[27].
Ще відома поема Бакиргані «Хазрат Маріам Кітабі» (Сказання про святу Маріам), присвячена останнім дням Діви Марії[2]. 1895 року С. М. Матвєєв опублікував російський переклад поеми в «Известиях общества археологии, истории и этнографии при Императорском Казанском университете»[28][5].
2008 року в Алма-Аті у складі 7 тому видання «Літературні пам'ятники[kk]» казахською мовою вперше вийшла порівняно повна збірка Бакиргані[26].
Шанування[ред. | ред. код]
У Поволжі фігура Бакиргані за ступенем популярності затьмарила його вчителя Ахмеда Ясаві[29]. 1899 року в типо-літографії Казанського університету опубліковано лірико-епічну поему «Сказання про Хуббі-Ходжу» (Киссе-і Хуббі-ходжа), яку приписують поетові XVI століття Кул Шаріфу. Головними героями поеми виступають Хакім-Ата і його сім'я[27]. Мотиви поезії Бакиргані знайшли віддзеркалення у творчості башкирських поетів-суфіїв XIX століття (Ш. Закі, А. Каргали, М. Кутуш-кипсакі, Х. С. Саліхова та ін.)[30].
У сибірському ісламі Хакім-Ата виступає центральною культовою фігурою, поклоніння йому фіксує ще академік Г. Ф. Міллер у 1734 році[31]. Відвідування Баїшевської Астани (за одними джерелами семиразове, за іншими навіть одноразове) рівносильне здійсненню хаджу до Мекки[32].
За повідомленням М. Ф. Катанова (1894), у Східному Туркестані популярність поета набула особливої форми: мусульман, які нехтували відвідуванням мечеті, сікли гарапником під повчальні вірші Хакім-Ати[33].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бартольд, Хаким-Ата, 1964, с. 532.
- ↑ а б в г Бахревський, 2010.
- ↑ Залеман, 1898.
- ↑ ал-Кашифи, 1890.
- ↑ а б в Малов, 1897.
- ↑ Залеман, 1898, с. 122.
- ↑ Залеман, 1898, с. 123.
- ↑ Басилов В. М. Про походження туркмен-ата (простонародні форми середньоазійського суфізму) // Домусульманські вірування та обряди в Середній Азії. — М. : Наука, 1975.
- ↑ а б в Бартольд, 1964, с. 361.
- ↑ Залеман, 1898, с. 124.
- ↑ Дж. Г. Беннетт. Глава 6. Повернення вчителів // Вчителі мудрості. — М. : Профит Стайл, 2006. — ISBN 5-98857-028-3.
- ↑ Залеман, 1898, с. 125.
- ↑ Бартольд В. В. Сведения об Аральском море и низовьях Амударьи с древнейших времён до XVII века // Сочинения. — М. : Наука, 1965. — Т. III. Работы по исторической географии. — 713 с.
- ↑ Селезнёв, 2009, с. 64.
- ↑ Легенди про Айшу Бібі (рос.). Silk Road Adventures. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 31 січня 2013.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ Яке свято відсвяткував хан Узбек у червні 1334 р. // Золотоординський спадок. Матеріали міжнародної наукової конференції «Політичне і соціально економічне життя Золотої Орди (XIII-XV ст.)». Казань, 17 березня 2009 р. : зібрання. — Казань : Фан, 2009. — Вып. 1.
- ↑ а б Юдін В. П. Вибрані літописи з Книги перемог (Таваріх-і гузіда-йі нусрат-наме): Коментарі // Матеріали з історії казахських ханств XV-XVIII століть. (Вибірки з перських і тюркських творів). — Алма-Ата : Наука, 1969.
- ↑ Бартольд В. В. Отчёт о командировке в Туркестан // Сочинения. — М. : Наука, 1973. — Т. VIII. Работы по источниковедению. — С. 147. — 4 600 прим.
- ↑ Арміній Вамбері. Подорож по Середній Азії. — М. : Восточная литература, 2003.
- ↑ Муйнакська школа (рос.). Ташкент: ИА «Жахон». 30 липня 2010. Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 30 січня 2013.
- ↑ Комаров П. А. Ходжа Хаким Сулейман Бакыргани // Протоколы Туркестанского кружка любителей археологии : журнал. — Ташкент, Год шестой. 1900—1901. — С. 105-112.
- ↑ Анварбек Мокєєв. Роль суфійських шейхів у поширенні ісламської релігії в Киргизстані // Journal of Turkic civilization studies : журнал. — Бішкек, 2006. — № 2. — С. 128.
- ↑ Залеман, 1898, с. 126.
- ↑ Рахімов, 2006, с. 41.
- ↑ Шалгумбаєва Ж. Історія казахського книговидання: фольклор, художня література та їх цензура (XIX — поч. ХХ ст.). — Алмати, 1994.
- ↑ а б (рос.). Інститут літератури та мистецтва ім. М. Ауезова Національної академіх наук Казахстану https://www.webcitation.org/6EEmV7aAw?url=http://litart.academset.kz/?q=en%2Fnode%2F154. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 30 січня 2013.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка); Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ а б Миннегулов Х. (24 січня 2013). Благородный Кулшариф (рос.). Ислам.Ру. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 30 січня 2013.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ Матвєєв, 1895, с. 19-34.
- ↑ Бахревский, 2010.
- ↑ Шарипова, 2005.
- ↑ Міллер Г. Ф. Опис міст, укріплень, острогів, слобод, сіл, островів, рік, річок, озер та інших пам'яток на річці Іртиш і біля неї вверх від міста Тобольська // Сибір XVIII століття в шляхових описах Г. Ф. Міллера. — Новосибірськ : Сибирский хронограф, 1996. — Т. VI. — (Історія Сибіру. Першоджерела)
- ↑ Селезнёв, 2009, с. 54.
- ↑ Катанов М. Ф. Про покарання лінивих богомольців у татар Китайського Туркестану. — Казань : Типо-лит. Имп. Университета, 1894. — Т. XII, вып. 6. — С. 578-593. Архівовано з джерела 16 жовтня 2014. Процитовано 2015-11-21.
Список творів[ред. | ред. код]
- Матвєєв С. М. Мухаммеданська розповідь про Св. Діву Марію. — Казань : Типо-лит. Имп. Университета, 1895. — Т. XIII, вып. 1. — С. 19-34.(рос.)
- Мухаммеданське вчення про кінець світу = Ахир заман кітабі / Пер. Є. О. Малова. — Казань : Типо-Лит. Имп. Ун-та, 1897. — 96, IV с.(рос.)
- Әдеби жәдігерлер. — Алма-Ата : Таймас, 2008. — Т. 7. Сүлеймен Бақырғани. Ақырзаман. — 408 с. — ISBN 9965-806-94-2.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Али ибн Хусейн Ваиз ал-Кашифи. Рашахат айн ал-хайат. — СПб. : Изд. Лакнау, 1890.
- Бартольд В. В. К вопросу о родине Хаким-Ата // Сочинения. — М. : Наука, 1964. — Т. II (2). Работы по отдельным проблемам истории Средней Азии. — С. 361. — 5 250 прим.
- Бартольд В. В. Лекція 8 // Дванадцять лекцій з історії турецьких народів Середньої Азії. — Алмати : Жалын, 1993.
- Бартольд В. В. Хаким-Ата // Сочинения. — М. : Наука, 1964. — Т. II (2). Работы по отдельным проблемам истории Средней Азии. — С. 532. — 5 250 прим.
- Бахревський Л. Сулейман Бакиргані // Татарский мир : газета. — М., 2010. — № 1 (6312). — С. 4-5.
- Белич И. В. Легенда о Хаким-Ата // Тюркские народы. Материалы V-го Сибирского симпозиума «Культурное наследие народов Западной Сибири» : сборник. — Тобольск—Омск : ОмГПУ, 2002. — С. 405-412.
- Залеман К. Г. Легенда про Хакім-Ату (Докладено на засіданні Історико-філологічного відділення 29-го вересня 1897 р.). — СПб., 1898. — Т. IX, № 2. — С. 105–150.
- Селезнёв А. Г. и др. Хаким-Ата // Культ святых в сибирском исламе: специфика универсального. — М. : Изд. дом Марджани, 2009. — С. 54-76. — (Ислам в России и Евразии) — 1 000 прим. — ISBN 978-5-903715-17-6.
- Снєсарєв Г. П. Релікти домусульманських вірувань та обрядів у узбеків Хорезма. — М. : Наука, 1969. — С. 240–262. — 2 000 прим.
- Сулеймен Бакиргані // «Казахстан». Національна енциклопедія / Гол. ред. Б. Аяган. — Алмати : Гол. редакція «Казак энциклопедиясы», 2006. — Т. 5. С—Я. — С. 113. — 3 000 прим. — ISBN 9965-9908-5-9.
- Хакім-Ата // Велика радянська енциклопедія / Гол. ред. Б. О. Введенський. — 2-е вид. — М. : ГНИ «Большая советская энциклопедия», 1957. — Т. 46. Фусе — Цуруга. — С. 36-37. — 300 000 прим.
- Шарипова З. Я. Бакиргані Сулейман, Хакім-Ата // Башкирська енциклопедія: в 7 томах / Гол. ред. М. А. Ільгамов. — Уфа : НИ «Башкирская энциклопедия», 2005. — Т. 1. А—Б. — 624 с.
- Тарикат Ясавийа и Крым. Сулейман Бакыргани: дастаны и хикматы/ Вступительный очерк, перевод и комментарии Л. В. Бахревского. — М.: Государственный республиканский центр русского фольклора, 2015–208 с.