Сухомозький Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Письменник і журналіст Микола Сухомозький .jpg
Сухомозський Микола Михайлович
Письменник і журналіст Микола Сухомозький .jpg
Народився 3 січня 1950(1950-01-03) (68 років)
Пирятин Полтавська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Проживання м. Київ
Ім'я при народженні Сухомозський Микола Михайлович
Діяльність журналіст
Відомий письменник, журналіст, дослідник-енциклопедист
Звання капітан запасу
Партія позапартійний
Конфесія безбожник
Дружина Аврамчук Надія Павлівна - педагог, співавтор більшості довідкових творів
Автограф Автограф Николай Сухомозский.jpg
Сторінка в Інтернеті suhomozskiy.ru

Микола Михайлович Сухомозький (Сухомозський) (нар. 3 січня 1950, Пирятин, Полтавська область, Українська РСР, СРСР) — письменник, журналіст, дослідник-енциклопедист. Лауреат IX Всеукраїнського рейтингу «Книга року‘2007».

Пише українською і російською мовами.

Мешкає і працює в Києві.

Освіта[ред.ред. код]

Керівник дипломної роботи Погрібний Анатолій Григорович.

  • Ташкентська вища партійна школа, відділення ЗМІ — 1984 -1986

Трудова діяльність[ред.ред. код]

Кореспондент овруцької районної газети «Зоря» (Житомирська область) — 1974—1975; кореспондент-організатор радіомовлення Чорнухинського району (Полтавська область) — 1975—1976; кореспондент красноводської обласної газети «Знамя труда» — 1976 -1977; власний кореспондент, кореспондент, старший кореспондент республіканської газети «Туркменская искра» — 1977-1981; заступник головного редактора ашхабадської обласної газети «Знамя Октября» — 1981 — 1984; заступник завідувача відділу агітації і пропаганди, завідувач сектору преси Ашхабадського обкому КПТ — 1986 -1987; заступник головного редактора республіканської газети «Туркменская искра» — 1987-1991; головний редактор тижневика «Вестник Уренгоя» (Ямало-Ненецький автономний округ) — 1991; заступник директора агрофірми "40 лет ТССР" (Єкатеринбург, РФ) - 1992-1994; заступник головного редактора газети «Вечерняя Макеевка» — 1994 -1996; головний редактор газети "Комсомольская правда" в Украине» — 1996-1999; заступник головного редактора міжнародного журналу «Пять континентов» — 2001; заступник головного редактора газети «Правда Украины» — 2001-2002; науковий оглядач журналу «ЄвроАтлантика» — 2003—2012.

Друкувався також у інших виданнях, серед яких — газети "Труд"(наклад — 12.2 млн.), «Правда», «Робітнича газета»(0,5 млн.), «2000» (330000), „Московский комсомолец“ в Украине» (115000), «Урядовий кур‘єр»(100000.), «Україна молода» (170000), «День» (62500), «Дзеркало тижня» (57500), «Chicago Review» (45000), «Літературна Україна» (7000), журнал «Рабоче-крестьянский корреспондент» (105000).

Громадські функції[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Довідкові

Художні

Не видрукувані у паперовій версії

  • Українською мовою:
  • Довідники-дайджести — 9-томник "Persona public. Вихідці з України — чужі знаменитості (XVII — перша половина XX ст.) ", 4-томник «Українські Колумби», 2-томник «Світила чужих небосхилів», 2-томник «України суцвіття», «Імена, вкарбовані в Вічність. Українська інтелектуальна еліта з іноземним статусом», "Акули ЗМІ (100 вихідців з України: XVIII—XX ст.), «Святі України, канонізовані іноземними Церквами», «Померлі насильницьки і самогубці».
  • Російською мовою:
  • роман-буф «Ера немилосердя», фантастична повість «Той, що підірвав Всесвіт», сценарій написаний назвами фільмів «Іронія долі, або Ще раз про любов», щоденник сновидінь з коментарями психолога і народними тлумаченнями «Магічні формули», двотомні мемуари «(Не)людська комедія, або Життя в „десятку“», науково-пізнавальні «Нова енциклопедія сенсаційних фактів», «Останні таємниці сущого» і «Останні таємниці живого».

«Батько» нового жанру малих літературних форм: творів, написаних фразеологізмами, прислів'ями та приказками, назвами населених пунктів, назвами кінофільмів.

Друкувався в журналах «Дніпро», «ПіК»,«Перець», «5 континентів», «Євроатлантика», альманасі «Скіфія-2012-весна», науковому збірнику «Журналістика» (усі — Україна), журналах „Чайка“ (США), «Ашхабад», «Яшлык» (обидва — Туркменистан).

Низка творів перекладена туркменською мовою.

Учасник книжкових виставок[ред.ред. код]

Доробки в бібліотеках[ред.ред. код]

Україна

Азербайджан

Канада

Російська Федерація

Ідеї[ред.ред. код]

  • Задовго до оприлюднення теорії співробітника французького Національного Інституту передових наукових досліджень Т. Дамура і представника німецького Міжнародного бременського університету С. Солодухіна про чорні діри як «двері до інших світів» (2007), що викликала фурор, озвучив цю ідею у фантастичному оповіданні «Стрічка Мебіуса», що вийшов у збірнику «Біла магія /Випробування» видавництва «Туркменістан» (1992).
  • Автор гіпотези про темну матерію як перерождену звичну для нас баріонну внаслідок її вражения космічною «злоякісною пухлиною».
  • Ідея панспермії — занесення життя на Землю з Космосу природним чи штучним шляхом — не нова. М. Сухомозький висуває гіпотезу про те, що, хоча прецедент цей — штучний, він стався не з чиєїсь доброї чи злої волі, а виключно за трагічним збігом обставин.

Автор термінів[ред.ред. код]

  • Фрагментарна цивілізація.
  • Людина девайс.

Нагороди та премії[ред.ред. код]

  • Призер (друге місце) конкурсу «Кращий молодий журналіст Туркменістану» (1978).
  • Переможець конкурсу «Кращий молодий журналіст Туркменістану» (1979).

Самоопитування[ред.ред. код]

  • Прізвище, ім'я, по батькові: Сухомозський Микола Михайлович.
  • Псевдонім, яким Ви так і не скористалися: ДепреСухо-Мозський.
  • Знак зодіаку: Козеріг, але в каламутну рідину астрології вудку ніколи не закидаю.
  • Темперамент: не феєричний сангвінік.
  • Головний життєвий принцип: Все має відбуватися справедливо.
  • Політичні пристрасті: ті, що існували до 91-го, — не любив; ті, що запанували опісля, — ненавиджу!
  • Найшанованішана історична персона: Леонід I — цар Спарти.
  • Найдраматичніша життєва подія: наочний крах ідеї суспільства соціальної справедливості.
  • В якій країні і в який час хотіли б жити: у середині 70-х минулого століття в Радянському Союзі.
  • Ваше основне достоїнство: робити всім добро.
  • Ваш головний недолік: так і не став на всі сто відсотків дорослим: не завжди вистачає сили волі в потрібний момент сказати «Ні».
  • Найхимерніша звичка: все, що в магазині продавець подасть, купувати («адже він для тебе старався»).
  • Що понад усе цінуєте в людях: совісність.
  • Чого на дух не переносите: лицемірство.
  • Найпрекрасніше в житті: коли тебе розуміють.
  • Що таке щастя: коли ти ні від кого не залежиш і в тебе нічого не болить.
  • Чи вважаєте щасливим себе: так, навіть якщо болить, — мені цілком вистачає того, що ні від кого не залежу.
  • Що може змусити, скажімо, ледь не розплакатися: талановитий віршований рядок, щемлива кіношна сцена, майже людський вчинок братів менших.
  • Що може змусити щиро розсміятися: не знаю, за великим рахунком, я — король Несміян.
  • Чи вірите в існування братів по розуму: скоріше так, ніж ні.
  • Чи вірите в загробне життя: ні.
  • Чи любите бути душею компанії: дружина стверджує, що таки так.
  • Що таке кохання: у першу чергу, самозречення.
  • Ідеал жінки: моя дружина Надія.
  • Ідеал чоловіка: членом ЛГБТ-спільноти не є.
  • Чи часто бачите сни: постійно, причому останні чверть століття — виключно жахи.
  • Улюблена пора року: вітряна осінь.
  • Улюблена пора доби: коли добре пишеться.
  • Улюблена книга: їх, принаймні, кілька десятків.
  • Улюблений фільм: дилогія Облако-рай (Хмара-рай) і Коля-перекатиполе (Коля — Перекотиполе) російського режисера Миколи Досталя.
  • Улюблена телевізійна передача: нинішню «Маячню-ТВ» принципово не дивлюся.
  • Улюблене захоплення: письменництво.
  • Улюблений аромат: конвалія (плюс липа, фіалка, шипшина, акація).
  • Улюблений безалкогольний напій: холодна колодязна або джерельна вода.
  • Улюблений спиртний напій: все, що наллють, крім лікеру і десертних вин.
  • Улюблений смак: гіркий і гострий.
  • Улюблена домашня тварина: якщо мова йде про квартиру, то в ній ніяких тварин бути не повинно. Якщо про обійстя, то, безумовно, німецька вівчарка.
  • Улюблений вид відпочинку: горизонталь на дивані з журналом або книгою.
  • Шкільне прізвисько: Сухий.
  • Улюблені шкільні предмети: астрономія, література.
  • Перший куплений музичний диск: музика до фільму Людина-амфібія.
  • Ким хотіли стати: льотчиком, космонавтом, астрономом (пріоритети змінювалися з дорослішанням).
  • Чи виникало бажання стати першопрохідцем: так, тінейджером готовий був полетіти на іншу планету з «квитком» в один кінець.
  • Чи любили в дитинстві і юності махати кулаками: я ж не вітряк.
  • Три речі, які ніколи не зробите: не вб'ю, не складу компанію скелелазові, не скупаюся в ємності з медом чи цукровим сиропом.
  • Про що шкодуєте, що б зробили інакше: по-іншому б з перших років шлюбу ставився до дружини.
  • Загадували коли-небудь бажання, і чим все закінчилося: в ранньому дитинстві — «Щоб мені ніколи не робили хірургічної операції»; на жаль, воно вже двічі не виповнилося.
  • Чого остерігаєтесь: особистостей, які нічого не остерігаються.

Цікавинки життєпису[ред.ред. код]

1. За твердженням товаришів по службі, ледь не третину з армійських двох років строкової майбутній письменник провів на гауптвахті. «Загоряння» могло зайняти б і більше, якби … не медсанчастина. Залягти на стаціонар особливих зусиль для винахідливого солдата не передбачало. У хід зазвичай йшли два хитромудрі виверти. Перший рецепт: шматочок цукру-рафінаду поливався неабиякою дозою звичайного йоду і приблизно за 20-30 хвилин до входу в кабінет лікаря проковтувався. Підвищена температура — гарантувалася. Другий рецепт: три столові ложки солі на склянку води плюс достатня сила волі, аби цю неймовірну гидоту випити. Від артеріального тиску лікарі шаліли! Потім, вже лежачи в санчастині, «процедури» час від часу повторювалися.

2. В Ашхабаді, де згодом в товстих журналах публікувалися готові на той момент твори і вийшла прем'єрна книга, з одним з оповідань стався прикрий випадок. «Приблуду нізвідки» відібрали для збірника, редактором якого став журналіст і майбутній письменник Олександр Бушев. А в ті часи шлях від рукопису до книги був довгим — зазвичай 4-5 років. І ось на передостанньому етапі — вичитування гранок — у видавничому кабінеті виникла пожежа. Частина оригіналів, включаючи і вищезгаданий опус, згоріла. І, треба ж такому статися, за чергового переїзду (автор змінив 10 міст і 20 квартир) загубилася і єдина машинописна (комп'ютерів тоді не було) копія.

3. Виконуючи обов'язки головного редактора українського випуску «Комсомольської правди» і готуючи черговий номер, Микола Сухомозський звернув увагу на те, що в ньому не проглядається нічого «смаженого». А потрібно! Задумано — зроблено. Так в газеті з'явилася інформаційна бомба з преамбулою, що починалася словами «Чи не правда, точний портрет українського війська?» Ось деякі цитати: «Є солдати 3-х різновидів — пригноблені, гнобителі і відчайдухи. Пригноблені — люди, котрі зріднилися з думкою, що вони народжені для страждання. Кожен солдат, роком старше, має право і катує його. … Пригнічений не отримує 1/3 того, що йому дає уряд, знає це і мовчить. …В жодному європейському війську немає солдата біднішого». «Гнобителі — люди, які перенесли випробування і внаслідок стали жорстокими. Їх почуття справедливості — змушувати страждати кожного стільки, скільки страждали вони самі». «Відчайдухи — люди, упевнені, що для них не існує нічого незаконного, і вже нічого не може бути гіршого. Для відчайдушного солдата немає нічого святого; він вкраде у товариша, пограбує церкву, втече з поля [бою], перебіжить до ворога, вб'є начальника і ніколи не розкається». «У нас є офіцери 3-х різновидів. Офіцери з необхідності — не відчувають себе здатними до іншого засобу підтримувати існування». Офіцери безтурботні – це люди, котрі служать виключно заради мундиру або дріб'язкового марнославства. «І найбільша група — офіцери-аферисти, що служать заради єдиної мети — вкрасти щоб то не було. Це люди без думки про обов'язок і честь, без найменшого бажання спільного блага…, це, зрештою, величезна корпорація грабіжників, які допомагають один одному». «Більшість генералів — … люди без розуму…» Прес-служба Міністерства оборони України, вимагаючи доказів або спростування, буквально тероризувала телефонними дзвінками видання. Адже міністрові Олександру Кузьмуку з даного приводу дзвонив головнокомандувач Леонід Кучма. Скандал вийшов неабиякий! Недруги вже задоволено потирали руки: головреду — не минути лиха. Та все обійшлося. З тієї простої причини, що в одному з наступних номерів газета повідомила: редакційною в публікації була лише врізка. Сам же матеріал являв собою «Проект про переформування армії», підготовлений Левом Толстим ще 1855 року.

4. Українська «Комсомолка» певний час найтіснішим чином співпрацювала з міжнародною рекламною агенцією «Карат». У Києві його представляла німкеня на ім'я Штефі. Знайомство Миколи Сухомозського з нею (оскільки перший не знав німецької чи англійської, а друга — української чи російської, всі ділові контакти здійснювалися через Тимура Попова) відбулося в ресторані. А згодом так сталося, що в один і той ж тиждень, Штефі, відбувши термін відрядження, поверталася до Німеччини, а головред переходив до іншого видання. На застілля в редакції не очікувано з'явилися і «каратівці». І в першу ж хвилину Тимур звернувся до Миколи з курйозним проханням: — Тоді в ресторані, якщо пам'ятаєш, я жартома назвав тебе полінезійським королем. І, уяви собі, Штефі все сприйняла за чисту монету і так захоплювалася рівнем моїх знайомств, що я не ризикнув її розчарувати. А сьогодні, коли ми підійшли до розкритих дверей, вона захоплено вигукнула: "О, полінезійський король! Там!"Так що дозволь сьогодні величати тебе вигаданим титулом. Якщо, звичайно, не хочеш, аби я втратив роботу в іноземній компанії. Ударили по руках. Присутнім у двох словах пояснили що й до чого. То ж застілля продовжилося. Веселощі били через вінця: народ раз по раз звертався до головреда за титулом, попутно заходячись від реготу. Під кінець Микола вирішив реабілітуватися перед гостею і приніс їй як презент зі свого кабінету оленячі роги. Фрау ледь не розплакалася. І побажала з «королем» сфотографуватися. Не дивно, що, відлітаючи до Берліна, Штефі подарунок взяла з собою. Але в аеропорту «Бориспіль» бюргершу загальмували митники: «Чи не є роги історичною цінністю?» Паралельно вимагаючи дозвіл на їх вивезення з країни. Не знаючи ні української, ні російської, німкеня не могла порозумітися. І, показуючи рукою в бік поводирів, що залишилися за бар'єром, твердила: — Полінезійський король … Полінезійський король … Чуючи це, хлопці ледь не помирали зі сміху. Зрештою пасажирку, мабуть, аби уникнути тристороннього (Полінезія — Україна — Німеччина) міжнародного конфлікту, пропустили. Так що десь у Німеччині квартиру Штефі гордовито прикрашає її фото з королівською особою.

5. У автора увійшло в звичку, перш ніж передавати новий твір до чужих рук, офіційно реєструвати на нього права. І от якось, довго ламаючи голову, який псевдонім цього разу взяти, вирішив прочитати навпаки три букви імені і чотири — прізвища. Від Микола — Ким, від Сухомозський — Охус. Фахівці, на жаль, прочитали рукописну «с» як «є». Результат: в «Свідоцтві на реєстрацію авторського права № 16024» вказали «Ким Охує». Співробітників автор, від душі нареготівшись, пробачив. Понад те, незважаючи на пропозицію, виправляти помилку не став. Історія!

Останнє слово[ред.ред. код]

  • Адью, земная круговерть!
  • Ник. Мих., смеясь, встречает смерть.
  • Наследства всем – на дне котомки,
  • Изойдите ядом, недоноски-потомки!

Самоепітафія[ред.ред. код]

  • Поліг смертю нехоробрих у нерівній та нервовій сутичці з Часом.

Посилання[ред.ред. код]