Сухомозький Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Письменник і журналіст Микола Сухомозький .jpg
Сухомозський Микола Михайлович
Письменник і журналіст Микола Сухомозький .jpg
Ім'я при народженні Сухомозський Микола Михайлович
Народився 3 січня 1950(1950-01-03) (68 років)
Пирятин Полтавська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Київ
Діяльність журналіст
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Військове звання капітан запасу
Партія позапартійний
Конфесія безбожник
У шлюбі з Аврамчук Надія Павлівна - педагог, співавтор більшості довідкових творів
Автограф Автограф Николай Сухомозский.jpg
Сторінка в Інтернеті suhomozskiy.ru

Микола Михайлович Сухомозький (Сухомозський) (нар. 3 січня 1950, Пирятин, Полтавська область, Українська РСР, СРСР) — письменник, журналіст, дослідник-енциклопедист. Лауреат IX Всеукраїнського рейтингу «Книга року‘2007».

Пише українською і російською мовами.

Мешкає і працює в Києві.

Освіта[ред. | ред. код]

Керівник дипломної роботи Погрібний Анатолій Григорович.

  • Ташкентська вища партійна школа, відділення ЗМІ — 1984 -1986

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

Кореспондент овруцької районної газети «Зоря» (Житомирська область) — 1974—1975; кореспондент-організатор радіомовлення Чорнухинського району (Полтавська область) — 1975—1976; кореспондент красноводської обласної газети «Знамя труда» — 1976 -1977; власний кореспондент, кореспондент, старший кореспондент республіканської газети «Туркменская искра» — 1977-1981; заступник головного редактора ашхабадської обласної газети «Знамя Октября» — 1981 — 1984; заступник завідувача відділу агітації і пропаганди, завідувач сектору преси Ашхабадського обкому КПТ — 1986 -1987; заступник головного редактора республіканської газети «Туркменская искра» — 1987-1991; головний редактор тижневика «Вестник Уренгоя» (Ямало-Ненецький автономний округ) — 1991; заступник директора агрофірми "40 лет ТССР" (Єкатеринбург, РФ) - 1992-1994; заступник головного редактора газети «Вечерняя Макеевка» — 1994 -1996; головний редактор газети "Комсомольская правда" в Украине» — 1996-1999; заступник головного редактора міжнародного журналу «Пять континентов» — 2001; заступник головного редактора газети «Правда Украины» — 2001-2002; науковий оглядач журналу «ЄвроАтлантика» — 2003—2012.

Друкувався також у інших виданнях, серед яких — газети "Труд"(наклад — 12.2 млн.), «Правда», «Робітнича газета»(0,5 млн.), «2000» (330000), „Московский комсомолец“ в Украине» (115000), «Урядовий кур‘єр»(100000.), «Україна молода» (170000), «День» (62500), «Дзеркало тижня» (57500), «Chicago Review» (45000), «Літературна Україна» (7000), журнал «Рабоче-крестьянский корреспондент» (105000).

Громадські функції[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

Довідкові

Художні

Не видрукувані у паперовій версії

  • Українською мовою:
  • Довідники-дайджести — 9-томник "Persona public. Вихідці з України — чужі знаменитості (XVII — перша половина XX ст.) ", 4-томник «Українські Колумби», 2-томник «Світила чужих небосхилів», 2-томник «України суцвіття», «Імена, вкарбовані в Вічність. Українська інтелектуальна еліта з іноземним статусом», "Акули ЗМІ (100 вихідців з України: XVIII—XX ст.), «Святі України, канонізовані іноземними Церквами», «Померлі насильницьки і самогубці».
  • Російською мовою:
  • роман-буф «Ера немилосердя», фантастична повість «Той, що підірвав Всесвіт», сценарій написаний назвами фільмів «Іронія долі, або Ще раз про любов», щоденник сновидінь з коментарями психолога і народними тлумаченнями «Магічні формули», двотомні мемуари «(Не)людська комедія, або Життя в „десятку“», науково-пізнавальні «Нова енциклопедія сенсаційних фактів», «Останні таємниці сущого» і «Останні таємниці живого».

«Батько» нового жанру малих літературних форм: творів, написаних фразеологізмами, прислів'ями та приказками, назвами населених пунктів, назвами кінофільмів.

Друкувався в журналах «Дніпро», «ПіК»,«Перець», «5 континентів», «Євроатлантика», альманасі «Скіфія-2012-весна», науковому збірнику «Журналістика» (усі — Україна), журналах „Чайка“ (США), «Ашхабад», «Яшлык» (обидва — Туркменистан).

Низка творів перекладена туркменською мовою.

Учасник книжкових виставок[ред. | ред. код]

Доробки в бібліотеках[ред. | ред. код]

Україна

Азербайджан

Канада

Російська Федерація

Ідеї[ред. | ред. код]

  • Задовго до оприлюднення теорії співробітника французького Національного Інституту передових наукових досліджень Т. Дамура і представника німецького Міжнародного бременського університету С. Солодухіна про чорні діри як «двері до інших світів» (2007), що викликала фурор, озвучив цю ідею у фантастичному оповіданні «Стрічка Мебіуса», що вийшов у збірнику «Біла магія /Випробування» видавництва «Туркменістан» (1992).
  • Автор гіпотези про темну матерію як перерождену звичну для нас баріонну внаслідок її вражения космічною «злоякісною пухлиною».
  • Ідея панспермії — занесення життя на Землю з Космосу природним чи штучним шляхом — не нова. М. Сухомозький висуває гіпотезу про те, що, хоча прецедент цей — штучний, він стався не з чиєїсь доброї чи злої волі, а виключно за трагічним збігом обставин.

Автор термінів[ред. | ред. код]

  • Фрагментарна цивілізація.
  • Людина девайс.

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

  • Призер (друге місце) конкурсу «Кращий молодий журналіст Туркменістану» (1978).
  • Переможець конкурсу «Кращий молодий журналіст Туркменістану» (1979).

Самоопитування[ред. | ред. код]

  • Прізвище, ім'я, по батькові: Сухомозський Микола Михайлович.
  • Псевдонім, яким Ви так і не скористалися: ДепреСухо-Мозський.
  • Знак зодіаку: Козеріг, але в каламутну рідину астрології вудку ніколи не закидаю.
  • Темперамент: не феєричний сангвінік.
  • Головний життєвий принцип: Все має відбуватися справедливо.
  • Політичні пристрасті: ті, що існували до 91-го, — не любив; ті, що запанували опісля, — ненавиджу!
  • Найшанованішана історична персона: Леонід I — цар Спарти.
  • Найдраматичніша життєва подія: наочний крах ідеї суспільства соціальної справедливості.
  • В якій країні і в який час хотіли б жити: у середині 70-х минулого століття в Радянському Союзі.
  • Ваше основне достоїнство: робити всім добро.
  • Ваш головний недолік: так і не став на всі сто відсотків дорослим: не завжди вистачає сили волі в потрібний момент сказати «Ні».
  • Найхимерніша звичка: все, що в магазині продавець подасть, купувати («адже він для тебе старався»).
  • Що понад усе цінуєте в людях: совісність.
  • Чого на дух не переносите: лицемірство.
  • Найпрекрасніше в житті: коли тебе розуміють.
  • Що таке щастя: коли ти ні від кого не залежиш і в тебе нічого не болить.
  • Чи вважаєте щасливим себе: так, навіть якщо болить, — мені цілком вистачає того, що ні від кого не залежу.
  • Що може змусити, скажімо, ледь не розплакатися: талановитий віршований рядок, щемлива кіношна сцена, майже людський вчинок братів менших.
  • Що може змусити щиро розсміятися: не знаю, за великим рахунком, я — король Несміян.
  • Чи вірите в існування братів по розуму: скоріше так, ніж ні.
  • Чи вірите в загробне життя: ні.
  • Чи любите бути душею компанії: дружина стверджує, що таки так.
  • Що таке кохання: у першу чергу, самозречення.
  • Ідеал жінки: моя дружина Надія.
  • Ідеал чоловіка: членом ЛГБТ-спільноти не є.
  • Чи часто бачите сни: постійно, причому останні чверть століття — виключно жахи.
  • Улюблена пора року: вітряна осінь.
  • Улюблена пора доби: коли добре пишеться.
  • Улюблена книга: їх, принаймні, кілька десятків.
  • Улюблений фільм: дилогія Облако-рай (Хмара-рай) і Коля-перекатиполе (Коля — Перекотиполе) російського режисера Миколи Досталя.
  • Улюблена телевізійна передача: нинішню «Маячню-ТВ» принципово не дивлюся.
  • Улюблене захоплення: письменництво.
  • Улюблений аромат: конвалія (плюс липа, фіалка, шипшина, акація).
  • Улюблений безалкогольний напій: холодна колодязна або джерельна вода.
  • Улюблений спиртний напій: все, що наллють, крім лікеру і десертних вин.
  • Улюблений смак: гіркий і гострий.
  • Улюблена домашня тварина: якщо мова йде про квартиру, то в ній ніяких тварин бути не повинно. Якщо про обійстя, то, безумовно, німецька вівчарка.
  • Улюблений вид відпочинку: горизонталь на дивані з журналом або книгою.
  • Шкільне прізвисько: Сухий.
  • Улюблені шкільні предмети: астрономія, література.
  • Перший куплений музичний диск: музика до фільму Людина-амфібія.
  • Ким хотіли стати: льотчиком, космонавтом, астрономом (пріоритети змінювалися з дорослішанням).
  • Чи виникало бажання стати першопрохідцем: так, тінейджером готовий був полетіти на іншу планету з «квитком» в один кінець.
  • Чи любили в дитинстві і юності махати кулаками: я ж не вітряк.
  • Три речі, які ніколи не зробите: не вб'ю, не складу компанію скелелазові, не скупаюся в ємності з медом чи цукровим сиропом.
  • Про що шкодуєте, що б зробили інакше: по-іншому б з перших років шлюбу ставився до дружини.
  • Загадували коли-небудь бажання, і чим все закінчилося: в ранньому дитинстві — «Щоб мені ніколи не робили хірургічної операції»; на жаль, воно вже двічі не виповнилося.
  • Чого остерігаєтесь: особистостей, які нічого не остерігаються.

Цікавинки життєпису[ред. | ред. код]

1. За твердженням товаришів по службі, ледь не третину з армійських двох років строкової майбутній письменник провів на гауптвахті. «Загоряння» могло зайняти б і більше, якби … не медсанчастина. Залягти на стаціонар особливих зусиль для винахідливого солдата не передбачало. У хід зазвичай йшли два хитромудрі виверти. Перший рецепт: шматочок цукру-рафінаду поливався неабиякою дозою звичайного йоду і приблизно за 20-30 хвилин до входу в кабінет лікаря проковтувався. Підвищена температура — гарантувалася. Другий рецепт: три столові ложки солі на склянку води плюс достатня сила волі, аби цю неймовірну гидоту випити. Від артеріального тиску лікарі шаліли! Потім, вже лежачи в санчастині, «процедури» час від часу повторювалися.

2. В Ашхабаді, де згодом в товстих журналах публікувалися готові на той момент твори і вийшла прем'єрна книга, з одним з оповідань стався прикрий випадок. «Приблуду нізвідки» відібрали для збірника, редактором якого став журналіст і майбутній письменник Олександр Бушев. А в ті часи шлях від рукопису до книги був довгим — зазвичай 4-5 років. І ось на передостанньому етапі — вичитування гранок — у видавничому кабінеті виникла пожежа. Частина оригіналів, включаючи і вищезгаданий опус, згоріла. І, треба ж такому статися, за чергового переїзду (автор змінив 10 міст і 20 квартир) загубилася і єдина машинописна (комп'ютерів тоді не було) копія.

3. Виконуючи обов'язки головного редактора українського випуску «Комсомольської правди» і готуючи черговий номер, Микола Сухомозський звернув увагу на те, що в ньому не проглядається нічого «смаженого». А потрібно! Задумано — зроблено. Так в газеті з'явилася інформаційна бомба з преамбулою, що починалася словами «Чи не правда, точний портрет українського війська?» Ось деякі цитати: «Є солдати 3-х різновидів — пригноблені, гнобителі і відчайдухи. Пригноблені — люди, котрі зріднилися з думкою, що вони народжені для страждання. Кожен солдат, роком старше, має право і катує його. … Пригнічений не отримує 1/3 того, що йому дає уряд, знає це і мовчить. …В жодному європейському війську немає солдата біднішого». «Гнобителі — люди, які перенесли випробування і внаслідок стали жорстокими. Їх почуття справедливості — змушувати страждати кожного стільки, скільки страждали вони самі». «Відчайдухи — люди, упевнені, що для них не існує нічого незаконного, і вже нічого не може бути гіршого. Для відчайдушного солдата немає нічого святого; він вкраде у товариша, пограбує церкву, втече з поля [бою], перебіжить до ворога, вб'є начальника і ніколи не розкається». «У нас є офіцери 3-х різновидів. Офіцери з необхідності — не відчувають себе здатними до іншого засобу підтримувати існування». Офіцери безтурботні – це люди, котрі служать виключно заради мундиру або дріб'язкового марнославства. «І найбільша група — офіцери-аферисти, що служать заради єдиної мети — вкрасти щоб то не було. Це люди без думки про обов'язок і честь, без найменшого бажання спільного блага…, це, зрештою, величезна корпорація грабіжників, які допомагають один одному». «Більшість генералів — … люди без розуму…» Прес-служба Міністерства оборони України, вимагаючи доказів або спростування, буквально тероризувала телефонними дзвінками видання. Адже міністрові Олександру Кузьмуку з даного приводу дзвонив головнокомандувач Леонід Кучма. Скандал вийшов неабиякий! Недруги вже задоволено потирали руки: головреду — не минути лиха. Та все обійшлося. З тієї простої причини, що в одному з наступних номерів газета повідомила: редакційною в публікації була лише врізка. Сам же матеріал являв собою «Проект про переформування армії», підготовлений Левом Толстим ще 1855 року.

4. Українська «Комсомолка» певний час найтіснішим чином співпрацювала з міжнародною рекламною агенцією «Карат». У Києві його представляла німкеня на ім'я Штефі. Знайомство Миколи Сухомозського з нею (оскільки перший не знав німецької чи англійської, а друга — української чи російської, всі ділові контакти здійснювалися через Тимура Попова) відбулося в ресторані. А згодом так сталося, що в один і той ж тиждень, Штефі, відбувши термін відрядження, поверталася до Німеччини, а головред переходив до іншого видання. На застілля в редакції не очікувано з'явилися і «каратівці». І в першу ж хвилину Тимур звернувся до Миколи з курйозним проханням: — Тоді в ресторані, якщо пам'ятаєш, я жартома назвав тебе полінезійським королем. І, уяви собі, Штефі все сприйняла за чисту монету і так захоплювалася рівнем моїх знайомств, що я не ризикнув її розчарувати. А сьогодні, коли ми підійшли до розкритих дверей, вона захоплено вигукнула: "О, полінезійський король! Там!"Так що дозволь сьогодні величати тебе вигаданим титулом. Якщо, звичайно, не хочеш, аби я втратив роботу в іноземній компанії. Ударили по руках. Присутнім у двох словах пояснили що й до чого. То ж застілля продовжилося. Веселощі били через вінця: народ раз по раз звертався до головреда за титулом, попутно заходячись від реготу. Під кінець Микола вирішив реабілітуватися перед гостею і приніс їй як презент зі свого кабінету оленячі роги. Фрау ледь не розплакалася. І побажала з «королем» сфотографуватися. Не дивно, що, відлітаючи до Берліна, Штефі подарунок взяла з собою. Але в аеропорту «Бориспіль» бюргершу загальмували митники: «Чи не є роги історичною цінністю?» Паралельно вимагаючи дозвіл на їх вивезення з країни. Не знаючи ні української, ні російської, німкеня не могла порозумітися. І, показуючи рукою в бік поводирів, що залишилися за бар'єром, твердила: — Полінезійський король … Полінезійський король … Чуючи це, хлопці ледь не помирали зі сміху. Зрештою пасажирку, мабуть, аби уникнути тристороннього (Полінезія — Україна — Німеччина) міжнародного конфлікту, пропустили. Так що десь у Німеччині квартиру Штефі гордовито прикрашає її фото з королівською особою.

5. У автора увійшло в звичку, перш ніж передавати новий твір до чужих рук, офіційно реєструвати на нього права. І от якось, довго ламаючи голову, який псевдонім цього разу взяти, вирішив прочитати навпаки три букви імені і чотири — прізвища. Від Микола — Ким, від Сухомозський — Охус. Фахівці, на жаль, прочитали рукописну «с» як «є». Результат: в «Свідоцтві на реєстрацію авторського права № 16024» вказали «Ким Охує». Співробітників автор, від душі нареготівшись, пробачив. Понад те, незважаючи на пропозицію, виправляти помилку не став. Історія!

Останнє слово[ред. | ред. код]

  • Адью, земная круговерть!
  • Ник. Мих., смеясь, встречает смерть.
  • Наследства всем – на дне котомки,
  • Изойдите ядом, недоноски-потомки!

Самоепітафія[ред. | ред. код]

  • Поліг смертю нехоробрих у нерівній та нервовій сутичці з Часом.

Посилання[ред. | ред. код]