Сухомозький Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значущості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть підтвердити значущість, додавши посилання на надійні вторинні джерела, які є незалежними для цієї теми. Якщо значущість залишиться непідтвердженою, стаття може бути об'єднана з іншою статтею, перенаправлена на іншу статтю або вилучена. (липень 2021)
Сухомозський Микола Михайлович
Ім'я при народженні Сухомозський Микола Михайлович
Народився 3 січня 1950(1950-01-03)
Пирятин Полтавська область
Помер 9 серпня 2023(2023-08-09) (73 роки)
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Київ
Діяльність журналіст
Відомий завдяки письменник, журналіст, дослідник-енциклопедист
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Знання мов українська
Членство Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Посада головний редактор
Військове звання капітан запасу
Партія позапартійний
Конфесія атеїзм
Автограф

Микола Михайлович Сухомозький (за паспортом Сухомозський; 3 січня 1950, Пирятин, Полтавська область, Українська РСР, СРСР — 9 серпня 2023) — письменник, журналіст, дослідник-енциклопедист. Лауреат IX Всеукраїнського рейтингу «Книга року‘2007»[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Пирятинську середню школу № 2, Київський держуніверситет ім. Т. Г. Шевченка (керівник дипломної роботи Анатолій Григорович Погрібний[2]) і Ташкентську ВПШ. Під час перебування в стінах головного вишу України мав низку проблем, зокрема за те, що: возив до рідного райцентру студентів-африканців, тоді як іноземцям заборонялися мандри далі ніж за 50 км від місця постійного перебування (мав «виховну» бесіду з кураторами від КДБ); вступив у серйозний конфлікт з офіцерами-солдафонами на військовій кафедрі (отримав ультиматум — або вибачення, або геть із кафедри, а значить, автоматично з університету); «пасквіль» на декана, який творив у компанії Анатолія Шилошия та Антона Щегельського і вказівка керівництва викладачам ставити «мудрагелям» на сесії винятково «двійки» для виключення за неуспішність. Лише в останній момент Миколу Сухомозського, зусиллями майбутнього керівника дипломної роботи Анатолія Погрібного, відправили до «штрафбату» (термінологія ректора М. Білого, за спогадами тодішнього декана ф-ту журналістики Д. Прилюка) — тобто на заочне відділення.

Працював на різних посадах у низці ЗМІ України, Туркменістану, Уралу, Крайньої Півночі.

Друкувався в газетах «Літературна Україна», «Правда Украины», «Дипломатический мир», «Робітнича газета», «2000», «Урядовий кур‘єр», «Україна молода», «День», «Дзеркало тижня», збірниках Національного університету ім. Т. Г. Шевченка «Журналістика» та Павла Щегельського «Народився я на світ»; журналах «Дніпро»[3], «ЄвроАтлантика»[4], «ПіК», «Перець» (усі — Україна), «Чайка» (США), «Ашхабад», «Яшлык» (обидва — Туркменістан) та ін.

Перший головний редактор газети «Комсомольская правда в Украине» (1996—1999). Згодом працював заступником головного редактора газет «Україна і світ сьогодні» та «Правда Украины».

Учасник книжкових виставок: «Україна. Євросоюз. Молодь» — Державна бібліотека України для юнацтва  (2009), X Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині» (2009), «Україна в нас єдина» — Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського  (2010), «Європа, загальне надбання» — Чернівецький центр європейської інформації  (2011), «Подорожуючи Україною» — Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (2016), «До Дня Незалежності України» — Національна бібліотека ім. Ярослава Мудрого (2021).

Урівні з традиційними жанрами, писав фразеологізмами, прислів'ями та приказками, назвами населених пунктів, назвами кінофільмів.

Один з авторів «Великої української енциклопедії»[5].

Першим оприлюднив матеріал про підозру в шпигунстві Валерію Кодру (журнал «ЄвроАтлантика», 2003) — українському дипломату і видавцю, людині з найближчого оточення президента Леоніда Кучми[6].

Низка творів перекладена туркменською та англійською мовами.

Член Спілки журналістів СРСР, Національної Спілки журналістів України, Національної спілки письменників України.

Помер 9 серпня 2023 року[7][8].

Доробки[ред. | ред. код]

Художні

  • Испытание: Збірник фантастичних оповідань. — Ашгабад: Туркменистан, 1992. — 66 с.
  • Ловушка для любви: Роман. — К.: Щек і К, 2008. — 416 с.
  • За межею цинізму / Ложь во имя спасения: Збірник повістей та оповідань. — К.: Щек і К, 2008. — 29  с.
  • Конвульсії інтелекту / Ум за разум: Збірник афоризмів. — К.: Щек і К, 2009. — 96 с.

Довідкові (упродовж десятиліть займався дослідництвом у тісній співпраці з дружиною Надією Аврамчук).

  • Україна у світі: Енциклопедичний довідник (основні розділи: В сім'ї вольній новій, Минувшина, Духовне життя, Нація — це звучить гордо, Персоналії, Мова, Територія, Населення, Інфраструктура, Армія та озброєння, Столиця Київ, Фауна, Флора, Географічні об'єкти-рекордсмени, Спорт). — К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2007. — 872 с.
  • Энциклопедия сенсационных фактов. — М.: Гелеос, 2006; 2007. — 704 с.
  • Новейший справочник необходимых знаний. — М.: Гелеос, 2007; 2008.  — 446 с.
  • (Не)відомі українці, які змінили історію. — К.: ЙОД-МЕДІА, Саміт-книга, 2019. — 208 с.
  • (Un)celebrated ukrainians, who changed the course of history. — K.: SAMMIT-BOOK, 2020—208 p.

Журналістські

  • Свобода тиранії чи тиранія свободи? // ЄвроАтлантика, 2003. — № 1
  • Рятівний штрафбат: Невідомі сторінки з життя українського велета Анатолія Погрібного // Журналістика. — 2014. — Вип. 13 — С. 135—140
  • Повернемо Україні втрачені імена // Урядовий кур'єр. — 2009, № 153. — 22 серп.
  • Ситий голодного не розуміє // Дзеркало тижня. — 2006, 10 лют.
  • Манкуртизації суспільства — зась! // Літ. Україна. — 2009
  • Оксана Забужко: Ментальна інфекція — хто кому плюнув у тарілку і що з того вийшло // Літ. Україна. — 2009
  • Білль про український біль // Літ. Україна. — 2009
  • Час у подіях: Нотатки без будь-якої ідеологічної латки // Літ. Україна — 2010, № 8
  • Новоріччя під ковпаком КДБ // Літ. Україна. — 2011, 13 лют.

Науково-популярна серія «Клуб допитливих» («Комс. правда в Украине»)

  • Всесвіт невиліковно хворий. — 2011, 31 січ.
  • Час: реальність чи ілюзія? — 2015, 23 лист.
  • Які ви, інші світи? — 2015, 30 лист.
  • Оманлива простота, або Найдивовижніша речовина в світі. — 2015, 7 груд.
  • НП в невагомості — 2015, 14 груд.
  • Наше майбутнє: три варіанти розвитку цивілізації. — 2015, 10-17 груд.
  • Колонізація Марса: чи скоро там розквітнуть яблуні. — 2015, 17-24 груд.
  • Янголи порожнечі, або Куди прямують мертві. — 2015, 21 груд.
  • Казки прийшли до нас від інопланетян. — 2016, 25 січ.
  • Гомосапієнс трансформується в гомодевайс. — 2016, 14—21 січ.; 2016, 21—28 січ.
  • Грипом нас заражають свідомо. — 2016, 1 лют.
  • Пікантні таємниці математики. — 2016, 14 бер.
  • Плагіат тисячоліття, або Найнесподіваніші державні символи. — 2016, 28 бер.

Міжнародний проєкт «(Не)відомі українці»[ред. | ред. код]

На замовлення Міністерства інформаційної політики України з метою популяризації нашої держави у світі видавництво «Саміт-Книга» видрукувало перший том белетризованого довідника «(Не)відомі українці, які змінили світ» — для безкоштовного поширення (вручення дипломатам, членам офіційних зарубіжних делегацій тощо). Минуле, на жаль, склалося так, що більшість талановитих вихідців із дніпровських теренів увійшла в історію під прапорами інших країн. Даний проєкт має нівелювати історичну несправедливість (у планах — не лише чергові томи, а й англомовна версія).

Відбулися презентації (закордонним, як і участі в Міжнародних книжкових виставках, завадив covid19): зокрема, у Верховній Раді України, Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці, Укрінформі, на Українському радіо («Культура»), в низці обласних центрів.

13 лютого 2020 року в Національній бібліотеці імені В. І. Вернадського Президент України зустрівся з молодими ученими, удостоєними премій за досягнення в різних сферах науки й техніки, котрим він вручив і вищезгаданий довідник-енциклопедію.

Взяла книга участь у Всеукраїнській акції з промоції читання[9].

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

  • Кращий молодий журналіст Туркменістану (1979).
  • Переможець IX Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2007» в номінації довідкових видань (спільно зі співавтором Надією Аврамчук, дружиною).
  • Диплом I ступеня на X Всеукраїнській виставці-форумі «Українська книга на Одещині» (2009).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Віртуальний музей Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка
  • Віталій Довгич. Енциклопедія цікавинок // Українська газета — плюс. — 2008, 18—31 груд.
  • Алексей Сысоев. Земля — межгалактичный зоопарк? // КП в Украине — 2011, 30 травня
  • Віталій Довгич. Піонер філософських підходів // Уроки Дмитра Прилюка. — К.: ДП «Експрес-об'ява», 2015. — С. 54—62
  • У Книжковому клубі Верховної Ради презентовано книжку (не)відомі українці, які змінили історію // Верховна Рада, 2020, 20 лют.
  • (Не)відомі українці, які змінили історію // Голос України. — 2020, 22 лют.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/Книжка_року
  2. ↑ http://knpu.gov.ua/content/pogribnii-anatolii-grigorovich
  3. ↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/Дніпро_(журнал)
  4. ↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/ЄвроАтлантика
  5. ↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/Велика_українська_енциклопедія]]
  6. ↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/Кодру_Валерій_Сергійович[недоступне посилання]
  7. ↑ https://nspu.com.ua/novini/pishov-iz-zhittya-redaktor-zhurnalist-pismennik-mikola-suhomozkij/
  8. ↑ Пішов із життя редактор, журналіст, письменник Микола Сухомозський. КП в Україні. 10 серпня 2023. Архів оригіналу за 12 серпня 2023. Процитовано 9 листопада 2023.
  9. ↑ Морі, Євгеній (21 січня 2021). Читай-досягай: стартувала всеукраїнська акція з промоції читання. Суспільне. Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 25 січня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сухомозький_Микола_Михайлович&oldid=42384196