Координати: 64°14′ пд. ш. 56°37′ зх. д. / 64.233° пд. ш. 56.617° зх. д. / -64.233; -56.617

Сімор (острів, Антарктида)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сімор
Карта
Географія
64°14′ пд. ш. 56°37′ зх. д. / 64.233° пд. ш. 56.617° зх. д. / -64.233; -56.617
КонтинентАнтарктида
АкваторіяПівденний океан
Група островівJames Ross Island groupd
Площа100 км²
Довжина19,2 км
Ширина8,8 км
Країна
'
Адм. одиницяТериторія Антарктичного договоруd
Населення75 осіб
[[Файл:|275px|Сімор. Карта розташування: Земля]]
Сімор
Сімор
Сімор (Земля)
Мапа
' CMNS: Сімор у Вікісховищі

Острів Сімор (англ. Seymour Island) (в інформаційних і новинних джерелах зустрічається назва Сеймур[1][2][3][4]) — невеликий острів на схід від півострова Трініті — північній частині Антарктичного півострова. Розміри острова близько 20 кілометрів в довжину і близько 9 кілометрів в його найбільш широкій частині. Найближчі острови Сноу-Гілл (трохи південніше) і Джеймса Росса (захід).

Історія

[ред. | ред. код]

Острів був вперше помічений 6 січня 1843 року Джеймсом Кларком Россом під час його подорожі в Антарктику (1839-1843) на кораблях «Еребус» і «Терор» і був названий ним мисом Сімор на честь контр-адмірала (а пізніше адмірала) сера Джорджа Френсіса Сеймура[5] — лорда Британського Адміралтейства[6].

Перші дослідження острова були проведені норвезьким мореплавцем-промисловиком Карлом Антоном Ларсеном у 1892-1893 і 1893-1894 роках. Він першим з'ясував, що це острів, а не мис. 4 грудня 1892 року Ларсен здійснив першу на ньому висадку, під час якої виявив і зібрав зразки скам'янілостей давно вимерлих видів рослин, що викликали значний науковий інтерес[7].

ЗПС станції Марамбіо

З 1969 року на острові цілий рік функціонує Аргентинська антарктична станція Марамбіо. На острові також побудована перша в Антарктиці злітно-посадкова смуга, яку внаслідок придатності до прийому «колісних» повітряних судів також називають «Вхідними дверима в Антарктику» (ісп. Puerta de Entrada a la Antártida). База розрахована на цілорічну роботу 45 осіб з числа наукового та адміністративного персоналу. Влітку місткість бази може становити до 180 осіб. Станція є перевалочним пунктом для господарського та наукового забезпечення діяльності багатьох антарктичних науково-дослідних станцій[8].

Геологічна будова і палеонтологічне значення

[ред. | ред. код]

Острів Сімор є єдиним відомим місцем в Антарктиді, де вік скель варіюється від 120 до 40 мільйонів років. Вони є важливим свідченням обставин масового вимирання 66 мільйонів років тому (крейдове вимирання), що знищила шосту частину всіх живих видів на планеті, у тому числі напташиних динозаврів[9].

Одними з перших палеонтологічних досліджень, проведеними на острові, були дослідження, здійснені в грудні 1902 року шведською антарктичною експедицією Отто Норденшельда, яка зимувала на сусідньому острові Сноу-Гілл. Норденшельд виявив на острові кістки викопного гігантського пінгвіна. Ці пінгвіни були майже двометрової висоти і важили до 135 кілограм. Згодом на острові також були виявлені скам'янілості морських зірок, крабів, морських лілій, коралів, молюсків, серед яких 4-метровий амоніт. Ще однією цікавою знахідкою є морська черепаха, яка жила близько 40-45 мільйонів років тому, форма і розміри якої можна порівняти з автомобілем Фольксваген «Жук»[9].

У 1975-1976 роках на острові працювали геологи Антарктичної програми США. У 1981-1982 роках були виявлені скам'янілості сумчастих раннього третинного періоду (Polydolops[la]) — перші залишки ссавців, знайдені в Антарктиді[6][10].

У 1989 році на острові виявили залишки величезного плезіозавра cf. Aristonectes sp., що жив у пізню крейду. Потрібні були три сезони робіт (2005, 2012, 2017), щоб отримати 800 кг скам'янілих кісток, які перебували на глибині 2.3 м нижче крейдового кордону. Вважається, що плезіозавр важив майже 15 тонн і досягав у довжину 11 м і був найбільшим з відомих представників еласмозаврид (Elasmosauridae)[11].

Клімат

[ред. | ред. код]

Середня температура на острові за даними метеоспостережень, зробленим на станції Марамбіо, -1.5°С влітку і -15°С протягом зими, хоча сильні вітри можуть знижувати температуру, що відчувається до -60 °C[12].

9 лютого 2020 року на антарктичному острові Сімор температура піднялася до +20,75 °С. В січні 1982 року температура піднялася до +19,8 °С[13]. 23 березня 2015 року температура піднялася до +17,4 °С (трохи вища температура була зафіксована на острові Сігню (Південні Оркнейські острови), який розташовується значно північніше[14]).

Населення

[ред. | ред. код]

На острові діє аргентинська цілорічна антарктична станція Марамбіо, що існує з 1969 р. В зимовий період персонал станції налічує 55 осіб, а влітку — 150[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ В Антарктиде зафиксирован самый теплый день за всю историю наблюдений. «Чердак». МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ. 30.03.2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 29 листопада 2015.
  2. ↑ Александр Мироненко (20 марта 2009 года). Гигантские аммониты в Антарктиде. Палеонтологический портал "Аммонит.ру". Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 29 листопада 2015.
  3. ↑ Сергей Васильев (15.07.2015). Во льдах Антарктиды обнаружены древнейшие сперматозоиды неизвестного червя. Нейкид Сайнс. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 7 лютого 2021.
  4. ↑ Антон Артеменко (16.02.2015). Остров Сеймур (Марамбио). Острова мира. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 29 листопада 2015.
  5. ↑ Сеймур, дворянский род // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  6. ↑ а б William James Mills. Exploring polar frontiers : a historical encyclopedia. — ABC-CLIO, Inc, 2003. — P. 594. — ISBN 1-57607-422-6.
  7. ↑ William James Mills. Exploring polar frontiers : a historical encyclopedia / With contributions by David Clammer, Sir Ranulph Fiennes, Jenny Mai Handford, Rear Admiral John Myres, Geoff Renner and David Stam. — ABC-CLIO, Inc, 2003. — С. 373-375. — ISBN 1-57607-422-6.
  8. ↑ Base Marambio (ісп.). Fuerza Aerea Argentina. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 28 травня 2015.
  9. ↑ а б Introducing Seymour Island (англ.). Lonely Planet. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015.
  10. ↑ Andrew Collins (8 December, 2011). The invertebrate fossils of Seymour Island, Antarctic Peninsula, and their role in our understanding of the Eocene climate (PDF). Invertebrate Paleontology Dr. Wilson.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)[недоступне посилання]
  11. ↑ Ancient 'Loch Ness Monster' from Antarctica Breaks a Record for Body Size [Архівовано 22 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Live Science, June 13, 2019; O'Gorman J.P., Santillana S., Oterode R., Reguero M. A giant elasmosaurid (Sauropterygia; Plesiosauria) from Antarctica: New information on elasmosaurid body size diversity and aristonectine evolutionary scenarios [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Cretaceous Research, vol. 102, 2019, P. 37-58.
  12. ↑ VICECOMODORO MARAMBIO BASE, ANTARCTICA (англ.). WeatherBase. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 28 травня 2015.
  13. ↑ Antarctic temperature rises above 20C for first time on record. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 7 лютого 2021.
  14. ↑ Base Marambio Centro Met. Antartico (Antarctica) (англ.). OGIMET. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28 травня 2015.
  15. ↑ Base Antártica Marambio. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 7 лютого 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сімор_(острів,_Антарктида)&oldid=41079061