Січинський Мирослав Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Січинський Мирослав Миколайович
M Siczynskij.jpg

Мирослав Січинський. До 1908 р.
Народився 11 жовтня 1887(1887-10-11)
с. Чернихівці, нині Збаразький район
Помер 16 березня 1979(1979-03-16) (91 рік)
Вестленд, штат Мічіґан, США
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаFlag of the United States.svg США
Національність українець
Діяльність громадсько-політичний діяч (в юності — терорист)
Відомий виконавець замаху на Анджея Потоцького
Alma mater Львівський та Віденський університети

Мирослав-Іван-Андрій Микола́йович Січи́нський (11 жовтня 1887, с. Чернихівці, нині Збаразький район, Тернопільська область — 16 березня 1979, Вестленд, штат Мічіґан, США) — український громадсько-політичний діяч, в юності — терорист. Двоюрідний брат Володимира Темницького.

Життєпис[ред.ред. код]

Мирослав Січинський у в'язниці, 1909

Народився 11 жовтня 1887 року в с. Чернихівці (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна) в сім'ї греко-католицького священика, громадського діяча, посла до Галицького сейму о. Миколи Січинського. Двоюрідний брат Володимира Темницького, голови Української соціал-демократичної партії (УСДП) Галичини, міністра закордонних справ УНР (1919).

Навчався у Коломийській та Перемишльській гімназіях, на філософських факультетах Львівського та Віденського університетів.

Належав до УСДП Галичини, брав активну участь у її діяльності, зокрема у виборчих кампаніях.

На знак помсти за кривди, заподіяні українцям (вбивство Марка Каганця та фальсифікація виборів до австрійського парламенту) місцевою (де-факто польською) адміністрацією, 12 квітня 1908 застрелив у Львові галицького намісника Анджея Потоцького в його робочому кабінеті (існують й інші версії мотивів його вчинку). Хоча відповідальність за цей акт не взяла на себе жодна політична організація, його схвально сприйняли радикальні українські партії та діячі, переважна більшість галицьких українців. Митрополит Андрей Шептицький, духовенство та лідери Національно-демократичної партії суворо засудили вчинок М. Січинського як прояв політичного терору.

Але цей осуд підживив неприхильне ставлення українців до польського панування в Галичині та поміркованої позиції деяких українських політичних кіл. Широкий загал українського громадянства підтримав М. Січинського. Народ по селах співав: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», дітям масово почали давати ім'я Мирослав. Водночас після 12 квітня містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів.

Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари, яку цісар через міжнародний резонанс справи замінив на 20-річне ув'язнення. 1911 року Дмитро Вітовський і Микола Цеглинський організували його втечу. За допомогою двох наглядачів-українців 10 листопада він утік із в'язниці у Станіславові і разом з ними нелегально виїхав до Норвегії, згодом — до Швеції, звідти — до США (1914).

Був одним із засновників Української федерації Соціалістичної партії Америки, редагував її тижневики «Робітник» (19141917) і «Народ» (1917), входив до проводу Федерації українців США (1915—1918).

1920 — став співзасновником організації «Оборона України» та редактором її часопису «Українська громада».

19331941 — президент Українського Робітничого Союзу (нині Український Братський Союз). Під час Другої світової війни поступово перейшов на прорадянські позиції, хоча не був апологетом державного устрою СРСР і комуністичної ідеології та практики. У 1930-х роках приїздив до Полтави, а 1959 та 1968 — до Львова (до сім'ї свого гімназійного й університетського товариша Федора (Теодора) Замори).

До кінця життя не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим.

Останні роки провів у притулку для людей похилого віку.

Праці[ред.ред. код]

  • Народна справа в Америці (1919)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.