Тараніна Алла Вікторівна
| Алла Тараніна Тараніна Алла Вікторівна | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
 Віталій та Алла Тараніни, бійці полку «Азов» | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
5 лютого 1989 м. Красногорівка, Донецька область, Україна | |
| Смерть |
8 травня 2022 (33 роки) м. Маріуполь, Донецька область, Україна (в результаті ворожого бомбардування заводу «Азовсталь» в м. Маріуполі) | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Національність | українка | |
| Псевдо | Руда | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014—2022 | |
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 МВС України | |
| Рід військ |
 Національна гвардія | |
| Формування |
 Полк «Азов» | |
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Алла Вікторівна Тараніна — солдат окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасниця російсько-української війни, що загинула в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в 1989 році у м. Красногорівці на Донеччині.
В цивільному житті працювала перукарем, займалася манікюром. В 2014 році виїхала з рідного міста і стала волонтеркою. В Окремому загоні спеціального призначення НГУ «Азов» - з 2014 року, майже від початку його створення. Спочатку працювала на кухні, в подальшому оформилася на військову службу. Проходила військову службу на посаді діловода разом з чоловіком, також військовослужбовцем «Азову». З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебувала на передовій — брала участь у боях за Маріуполь.
Загинула 8 травня 2022 року, в результаті скидання росіянами чергової авіабомби на завод «Азовсталь». Чотири поверхи бункера, в якому перебувала Алла, провалилися[1][2][3].
Родина[ред. | ред. код]
Її чоловік — старший лейтенант Віталій Таранін загинув 15 квітня 2022 року під час обстрілу заводу «Азовсталь»[4]. Після одруження в полку, в м. Маріуполі в них народився син (нар. 2019). Син Данило з 24 лютого 2022 року перебував з дідусем Олександром Тараніним (колишнім чоловіком ветеранки Азову Роллани Бондаренко). Він забрав його з Маріуполя до м. Полтави, де мешкав зі своєю родиною, а потім переїхав й осів на Івано-Франківщині в с. Саджавці Богородчанського району. Між колишньою дружиною Роландою Бондаренко, яка повернулася з Берліну, та дідусем (батьками чоловіка) розгорнулася боротьба за опікунство[5][6][7].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. |
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Алла і Віталій Тараніни, бійці полку «Азов». https://hromadske.ua (укр.). Процитовано 3 вересня 2022.
- ↑ Коціра, Христина (9 серпня 2022). «Я живу в пеклі»: мама полку «Азов». https://hromadske.ua (укр.). Процитовано 26 травня 2022.
- ↑ Пам'яті сім'ї «азовців», що загинули у Маріуполі. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022.
- ↑ Это был зов сердца: украинка бежала к мужу в госпиталь на Азовсталь, на следующий день он погиб
- ↑ На Прикарпатті за опіку над хлопчиком, чиї батьки загинули на Азовсталі, воюють його бабуся і дідусь. https://kurs.if.ua (укр.). 18 червня 2022. Процитовано 3 вересня 2022.
- ↑ Тато з мамою загинули на «Азовсталі», а дідусь з бабусею воюють за трирічного внука. https://visnyk.lutsk.ua (укр.). 2 липня 2022. Процитовано 3 вересня 2022.
- ↑ Сімейна трагедія: дідусь та бабуся «воюють» за онука, батьки якого загинули на «Азовсталі». https://varta1.com.ua (укр.). 19 червня 2022. Процитовано 3 вересня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 28 липня 2022 року № 540/2022 «Про відзначення державними нагородами України»