Красногорівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Красногорівка
Красногорівка
Розташування міста Красногорівка
Красногорівка
Розташування Красногорівки на карті Донецької області.
Розташування Красногорівки на карті Донецької області.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район Мар'їнський
Код КОАТУУ 1423310400
Статус міста з 1938 року
Населення 15937 (01.01.2013)[1]
Площа 11 км²
Густота населення 1448 осіб/км²
Поштові індекси 85630-85634
Телефонний код +380-6278
Координати 48°00′34″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д. / 48.00944° пн. ш. 37.51194° сх. д. / 48.00944; 37.51194Координати: 48°00′34″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д. / 48.00944° пн. ш. 37.51194° сх. д. / 48.00944; 37.51194
Висота над рівнем моря 149 м
Водойма р. Лозова
Відстань
Найближча залізнична станція Красногорівка
До обл./респ. центру
 - фізична 20,7 км
 - залізницею 31 км
 - автошляхами 31,3 км
До Києва
 - фізична 576 км
 - залізницею 861 км
 - автошляхами 686 км
Міська влада
Адреса 85630, м. Красногорівка, вул. Артема, 3а; тел. 2-20-07
Веб-сторінка Красногорівська міськрада
Міський голова Легкоступ Сергій Вікторович

Commons-logo.svg Красногорівка у Вікісховищі

Красного́рівка — місто районного значення у Мар'їнському районі Донецької області.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто Красногорівка розташоване в центральній частині області, на річці Лозовій (притока Вовчої, басейн Самари). На сході межує з смт Старомихайлівка.

В місті знаходиться залізнична станція Донецької залізниці «Красногорівка».

Історія[ред.ред. код]

Територія міста, як і району, була складовою частиною приазовських степів, що простяглися на сотні кілометрів. В IX–XII століттях у цих місцях кочували хозари, печеніги, половці. У наступному столітті половців витіснили татаро-монголи. Внаслідок розпаду Золотої Орди на початку XV ст. ці степи відійшли до Кримського ханства.

За часів Нової Січі територія сучасної Красногорівки належала до другого стану (коша) Війська Запорізького, а з середини XVIII ст. — до Кальміуської паланки.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд виділив ці землі для грецьких поселень. Однак територія майбутнього міста, як свідчить генеральний план Олександрівського повіту, складений у 30-х роках XIX ст., ще не була освоєна. Після остаточного відмежування в казну земель, не заселених греками, сюди в 40-х роках почали переселятися колишні українські козаки, державні селяни різних повітів Харківської та Полтавської губерній. Сюди також засилали по етапу поляків з Київської та Подільської губерній, яких наприкінці XVII ст. вивезли з Польщі[2].

Спочатку це було село Пеньківка (тепер вулиця Крупської). Потім з'явились села: Софіївка (тепер вулиця Шмідта), Борисівка (тепер вулиця Набережна), Малоборисівка (вулиця Першого Травня). Назва «Красногорівка» з'явилося пізніше. Місто отримало його за зовнішнім виглядом місцевості, засіяної горами червоного каміння, яке добувалося в місцевому кар'єрі і йшло, загалом, на будівництво підмурків.

За даними на 1859 рік у власницьких селах Бахмутського повіту Катеринославської губернії:

  • Красна Гірка мешкало 225 осіб (110 чоловічої статі та 115 — жіночої), налічувалось 30 дворових господарства[3];
  • Борисівка (Купчинівка) мешкало 135 осіб (67 чоловічої статі та 68 — жіночої), налічувалось 20 дворових господарства[4].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Красногорівка (Пенківка), центрі Красногорівської волості, мешкало 323 особи, налічувалось 43 дворових господарств, існувала школа[5].

У 1908 році в селі Голицинівської волості разом із селом Борисівка мешкало 710 осіб (350 чоловічої статі та 360 — жіночої), налічувалось 95 дворових господарств[6].

У 1895 році тут закладений вогнетривкий завод. Статус міста присвоєно в 1938 році.

До революції на території міста були сусідами два поміщика. У районі нинішніх полів фермерів знаходилася садиба поміщика Петра Валерійовича Камінського. Згодом у ній розташувався будинок для дітей-сиріт «Червоний орач». А землі колишнього колгоспу ім. Леніна належали поміщику Карпову. Цей поміщик заснував великий ліс-сад на околиці теперішнього міста. Красногорівці називають його «Карпів Сад».

На його міні-заводі виготовляли червону черепицю. У 1895 році поміщик Камінський заснував Красногорівське франко-російське товариство вогнетривких виробництв, яке в 1899 році заклало Красногорівський вогнетривкий завод, який дав через два роки першу продукцію. Розвиток виробництва вимагав великої кількості робочих рук. До заводу невдовзі прийшли селяни із місцевих селищ: Мар'їнки, Максимільянівки, Старомихайлівки, Григорівки, Антонівки, Ганнівки. Почалося приватне житлове будівництво, робочі рили собі землянки. Так з'явилося перше робоче селище.

У 1917 році із трудящих заводу й селян сусідніх селищ був організований партизанський загін, яким командував М. Н. Ахтирський.

У 1931–1932 роках була відкрита семирічна школа.

Через деякий час була відкрита вечірня школа для робітників заводу. У міжвоєнні роки в місті були дві середні школи. В одній навчання велося українською, а в іншій російською мовою. У школах були обладнані навчальні кабінети, спортивні зали.

Був побудований новий стадіон, на якому відбвалася велика кількість змагань з різних видів спорту. Саме в Красногорівці була здійснена перша спартакіада, яку організував Центральний Комітет профспілок вогнетривкої промисловості СРСР. [Джерело?]

Міська футбольна команда грала з командами з Донецька, Одеси, Миколаєва, Тбілісі та ін. Нерідко футболісти Красногорівки здобували перемогу над майбутнім «Шахтарем», а в той час «Стаханівцем». У 1936 році весь населений пункт був перейменований у місто Красногорівка.

17 жовтня 1941 року до Красногорівки увійшли нацистські війська.

10 вересня 1943 року Красногорівку знову зайняли радянські війська.

Після війни місто стали відновлювати. Були відремонтовані будівлі, споруджені нові. У відновленому парку збудований літній кінотеатр, танцювальний майданчик. У 1944 році була відкрита бібліотека. У 40-50-х роках повністю відновлена торгівельна база міста.

Спортивне життя міста знову забило ключем: стали проводитися змагання, організовувати нові спортивні секції, був збудований Палац Спорту «Ювілейний». У наш час у парку можна побачити фонтан, пам'ятник Тарасу Шевченку, плавальний басейн, оздоровчий санаторій-профілакторій «Берізка», літній табір відпочинку «Факел», меморіал-пам'ятник Скорботної матері. [Історія Красногорівського вогнетривкого заводу ім. Леніна. — Красногорівка,1967. — 244с.]

У 1962 р. в Красногорівці встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку.

Війна на сході України[ред.ред. код]

Під час війни місто було захоплено російськими терористами. 1 серпня під час боїв за звільнення від проросійських терористів Красногорівки загинув солдат Роман Власюк — в БТР влучив та вибухнув снаряд. Звільнено 2 серпня 2014 року.[7]

16 серпня 2014-го при виконанні бойового завдання бійці розвідгрупи потрапили у засідку неподалік Красногорівки, двоє загинули, серед них солдат Олександр Бричук, один важкопоранений.

18 січня 2015 року вранці бойовики з мінометів обстріляли житловий сектор Красногорівки, загинула жінка, зазнав поранень її цивільний чоловік, згодом при обстрілі поранені осколками батько і дочка, 1997 року народження[8]. 25 січня від пострілу снайпера під Красногорівкою загинув солдат 28-ї бригади Леонід Криничко[9]. 7 лютого в часі обстрілу від розриву снаряда, що потрапив у будинок, загинула 64-річна місцева мешканка[10].

8 червня 2015-го під Красногорівкою вйськовий автомобіль наїхав на протитанкову міну та вибухнув — ГАЗ-53 перевозив набої на позиції українських військ. Загинули сержант Олексій Герега, старший солдат Сергій Бедрій, солдати Олексій Бобкин, Олег Дорошенко, Сергій Керницький, Олександр Мостіпан, Максим Чорнокнижний. У ніч на 17 червня 2015-го біля Красногорівки розвідники потрапили під кулеметний обстріл терористів, відійшли до лісосмуги, де підірвалися на протипіхотній міні. Тоді загинули молодший сержант Володимир Мельников та солдат Борис Гено[11].

17 серпня близько 1-ї ночі терористи з артилерії обстрілюють Красногорівку, загинув один мешканець[12]. Уночі з 26 на 27 серпня терористи вчергове обстрілюють Красногорівку, осколками поранено чоловіка[13]. 1 грудня 2015-го за трагічних обставин під Красногорівкою загинув молодший сержант 99-го батальйону Дмитро Напрієнко.

3 березня 2016 року під Красногорівкою загинули шестеро російських військовослужбовців (були у складі ДРГ), ще п'ятеро поранені — повідомило ГУР МОУ[14]. 9 червня 2016-го один український військовик поранений під Красногорівкою внаслідок обстрілів терористів[15].

Економіка[ред.ред. код]

Завод вогнетривких матеріалів (ПАТ«Красногорівський вогнетривкий завод»). Авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція, хлібоприймальний пункт, сільськогосподарські підприємства. В промисловості працює більше 50% загального числа зайнятих у народному господарстві.

Сучасність[ред.ред. код]

Сучасна Красногорівка займає територію 11 км², із них 81% під забудовою. На одного мешканця припадає 448 м² зелених насаджень. Середня температура січня −6,6 °C, липня +21,6 °C. За рік випадає 470 мм опадів.

Населення на 5 грудня 2001 року становила 16,7 тис. ос., на початок 2004 року — 16,3 тис. ос.

У промисловості працює понад 50% загального числа зайнятих в народному господарстві. Провідне підприємство — ВАТ «Красногорівський вогнетривкий завод». Діють також авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція, хлібоприймальний пункт, сільськогосподарські підприємства.

У місті 4 дитячих дошкільних установи, 5 загальноосвітніх шкіл, музична школа, районна лікарня, 2 будинки культури, 2 бібліотеки.

Також у місті працюють Донецький державний аграрний технікум, сільське професійно-технічне училище № 143, початкова школа. У Красногорівці діють 4 клуби, при яких відкрито бібліотеки.

При вогнетривкому заводі функціонує музей історії Заводу та робочого селища, що дало основу теперішньому місту.

Відомі люди[ред.ред. код]

  • Микола Шматько — український скульптор, художник.
  • Москаленко Анатолій Захарович — директор інституту журналістики, секретар союзу журналістів, автор серії україномовних підручників з журналістики.
  • Москаленко Валентин Захарович — професор медицини.
  • Панкратова Наталя Дмитрівна — академік 3-х академій наук — України, Польщі, США. Закінчила колишній Донецький політехнічний інститут, консерваторію. Зараз працює в ЮНЕСКО з розробки питання отримання дистанційної освіти.
  • Бережний Петро Павлович — радник при посольстві України в Мексиці, селекціонер.
  • Гонтар Олександр Степанович — в США розробляє питання доза-правки космічних кораблів, автор більше сотні відкриттів в космічній галузі. Поміщений до англомовної енциклопедії «Хто є хто в науці і техніці?»
  • Малеєв Олег Володимирович — головний лікар Донецького обласного клінічного медичного об'єднання.
  • Панченко Липа Михайлівна — інженер першої в світі атомної електростанції.
  • Єрмолаєв Андрій Васильович — політолог, директор Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Працювали в Красногорівці:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013
  2. Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.
  3. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1022) (рос. дореф.)
  4. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1023) (рос. дореф.)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 20-4,5)
  7. Сили АТО звільнили Красногорівку, «донецькі» терористи відрізані від «луганських»
  8. Через обстріл терористами Красногорівки загинула жінка
  9. Криничко Леонід Іванович
  10. На Донеччині в результаті артобстрілів бойовиків загинуло 4 мирних жителів, 6 поранено
  11. Гено Борис Олегович
  12. Мирного жителя вбито під час обстрілу Красногорівки
  13. Під час обстрілу бойовиками Красногорівки поранено пенсіонера
  14. За добу було вбито 6 російських диверсантів, — розвідка
  15. У зоні АТО поранено четверо українських військовослужбовців

Джерела[ред.ред. код]

  • Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.
  • Сайт Красногорівки
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.