Терзиул Владислав Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владислав Олександрович Терзиул
Владислав Терзыул
Терзиул Владислав.gif
Народився 18 червня 1953(1953-06-18)
місто Артем, Приморський край
Помер 18 травня 2004(2004-05-18) (50 років)
гора Макалу, Гімалаї
·загинув під час спуску з вершини Макалу
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Місце проживання Южне
Діяльність альпініст
Нагороди
орден святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня (УПЦ МП)
Орден «За мужність» I ступеня Орден «За мужність» II ступеня Орден «За мужність» III ступеня
Сторінка в Інтернеті www.terzyul.info

Владислав Олександрович Терзиул (нар. 18 червня 1953(19530618), Артем, Приморський край, СРСР — пом. 18 травня 2004, гора Макалу, Гімалаї) — український альпініст, майстер спорту міжнародного класу (1999), заслужений майстер спорту (2000).

Здолав усі «семитисячники» Радянського Союзу та першим серед альпіністів колишнього СРСР піднявся на всі чотирнадцять «восьмитисячників» планети[1][2]. Всі сходження на восьмитисячники було здійснено у спортивному стилі, без застосування кисню.

Біографія[ред. | ред. код]

Після закінчення інституту інженерів водного транспорту у Новосибірську працював диспетчером у портах СРСР, із 1980 року мешкав у м. Южне Одеської області.

Перші сходження здійснив 1979 року на Тянь-Шані. 1991 року вперше брав участь у гімалайській експедиції (у складі альпіністського клубу «Одеса»)[3].

Здійснив понад 50 сходжень найвищої категорії складності (5-ї та 6-ї). Сходження на вершини Аннапурна I (1996, північно-західний гребінь, у складі польської експедиції) та Манаслу (2001, південно-східне ребро, українська національна експедиція) здійснено новими, прокладеними ним маршрутами[3].

Завоювання «Корони Землі»[ред. | ред. код]

Дві вершини Шишабангми, Головний пік ліворуч і Центральний — у центрі масиву

Владислав першим з пострадянських альпіністів за 11 років (1993–2004) здійснив сходження на всі 14 восьмитисячників планети. Щоправда, офіційна міжнародна статистика підкорення восьмитисячників не враховує сходження на другорядні вершини восьмитисячників, які нижчі головної. У випадку Терзиула це сходження на Передвершину Броуд-пік (8028 м) і вершину Шишабангма Центральна (8013 м), які хоч і вищі 8000 м, але нижчі від головних піків.

Українська експедиція 27 вересня 2000 зійшла на Шишабангму Центральну по класичному маршруту з північної, китайської сторони. Сергій Пугачов, учасник експедиції з Донецька розповів:

«Це була малобюджетна, швидкісна експедиція — дуже коротка й швидка акліматизація, два виходи на маршрут. Альпіністи відразу ж набрали темп, бо Владислав мав піднятися ще на одну гору — Чо-Ойю, що він потім і зробив … На Головну вершину група не піднялася, тому що просто не знала про її існування. Всі експедиції йдуть класичним маршрутом на Центральну. Китайська федерація альпінізму сходження на цю вершину зараховує й видає сертифікати. Для виходу на Шишабангму Головну, групі потрібно було пройти по гребеню ще 500 метрів»[4].

З тієї ж причини Терзиулу не зарахували сходження на Броуд-пік, бо він піднявся на Передвершину замість Головної, яка на 23 метри вища[5].

Загинув Владислав Терзиул під час спуску з гори Макалу (8485 м) 18 травня 2004 року[6].

Восьмитисячники Терзиула[ред. | ред. код]

Докладніше: Восьмитисячники
Вершина Макалу, праворуч
  • 1993 — Канченджанга (8586 м), маршрут по східному гребеню. Міжнародна експедиція.
  • 1994 — К2 (8611 м), маршрут Абруццо. Українська експедиція / Альпклуб «Одеса».
  • 1995 — Броуд-пік, Форпік (8028 м), по західному і північному краю хребта. Міжнародна експедиція.
  • 1996 — Гашербрум II (8035 м), класичний маршрут. Міжнародна експедиція.
  • 1996 — Аннапурна I (8091 м), північно-західний гребінь, новий маршрут. Польська міжнародна експедиція.
  • 1997 — Нанга Парбат (8126 м), Діамірська стіна по маршруту Кінсхофера. Українська експедиція.
  • 1999 — Еверест (8848 м), по класичному маршруту з півночі. Українська національна експедиція.
  • 2000 — Шишабангма, Центральна (8013 м), класичний маршрут. Українська національна експедиція.
  • 2000 — Чо-Ойю (8201 м), класичний маршрут. Самотужки.
  • 2001 — Манаслу (8163 м), південно-східний гребінь, новий маршрут. Українська національна експедиція.
  • 2002 — Лхоцзе (8516 м), Альпклуб Одеса.
  • 2002 — Дхаулагірі (8167 м).
  • 2003 — Гашербрум I (8080 м).
  • 2004 — Макалу (8485 м), по західному хребту. Загинув під час спуску[7].

Інші успішні сходження[ред. | ред. код]

Підкорив усі «семитисячники» СРСР[6][7], але звання «Cніжний барс» офіційно не було оформлено, тому Владислава немає у списках[8] Володимира Шатаєва[ru].

Здійснив численні сходження на гори Кавказу, Паміру, Тянь-Шаню, Гімалаїв, Каракоруму, найвідоміші серед яких[6][7]:

Спуски на лижах: з вершини Чо-Ойю і з Шиша Пангма (зі штурмового табору з висоти 7400 м).

Нагороди[ред. | ред. код]

Владислав Терзиул удостоєний нагород України:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Программа восхождений на все восьмитысячники планеты. Главные новости российского и зарубежного альпинизма. Архів оригіналу за 2013-07-04. Процитовано 2011-01-13. (рос.)
  2. Climbers that have summited 10 to 13 of the 14 Main-8000ers. MountEverest.net by climbers. Архів оригіналу за 2013-07-04. Процитовано 2011-01-13. (англ.)
  3. а б Альпинист Владислав Терзыул: Одержимый высотой. Главные новости российского и зарубежного альпинизма. Архів оригіналу за 2013-07-04. Процитовано 2011-01-13. (рос.)
  4. Пам'яті Владислава Терзиула. Шишабангма 8013 м (рос.)
  5. Broad Peak 8047 m (англ.)
  6. а б в Альпинизм: Владислав Терзыул(рос.)
  7. а б в EverestNews, Sad results on Makalu: 1 missing climber and 1 passed away on Makalu Update (англ.)
  8. SNOW LEOPARDS (SNEZHNY BARS) (англ.)
  9. Указ Президента України від 6 липня 1999 року № 805/99 «Про відзначення нагородами України учасників Першої Української національної експедиції на Еверест»
  10. Указ Президента України від 9 жовтня 2001 року № 942/2001 «Про відзначення державними нагородами України»
  11. Указ Президента України від 24 червня 2004 року № 684/2004 «Про нагородження В. Терзиула орденом "За мужність"»

Посилання[ред. | ред. код]