Традиційна тибетська медицина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тибетська медична танка

Традиційна тибетська медицина — традиційна буддійська система лікування, яка з'явилася і поширилася на території Тибету в 5-7 ст. Склалася під впливом давньоіндійської і старокитайської медицини, текстів тантри і абгідгарми.[1]

У сучасній медичній науці оцінки тибетської медицини неоднозначні.

Опис[ред.ред. код]

Основу тибетської медицини становить вчення про трьох ньєпа («винуватців»):

Життя в тибетській медицині визначається як «пульсація», а здоров'я і хвороби вважаються залежними від «пульсуючих» сутностей — «вітру», «жовчі», «слизу».

Велике значення в тибетській медицині надається впливу на організм чистого повітря і сонячних променів[2], дієтиці[2]. В основу терапії було закладено використання природних засобів рослинного і тваринного походження (до 1000 найменувань ліків): «Нема в природі такої речовини, яке не годилося б як лікарський засіб» .[2] Вчення про ліки підрозділяється на окремі дисципліни: смак ліків, їх засвоєння організмом, їх дія, принцип їх приготування.

Чжудші[ред.ред. код]

Теоретичні основи тибетської медицини сформувалися під час періоду поширення буддизму на території Тибету (5 ст.). Основний текст — «Чжудші» («Чотири основи», також Жуд-Ші, Чжуд-Ші) — становить предмет тибетської медицини. Текст написаний по творах індійських авторів Вабхаті-молодшого і Чандрананди, а в теоретичному осмисленні сходить до текстів тантри і абгідгарми.

Чжудші складається з наступних частин:

  • « Ца-Чжуд» («Дефініція, або визначення медицини»),
  • « Шед-Чжуд» («Теоретична медицина»),
  • « Маннаг-Чжуд» («Клінічна медицина»),
  • « Чі-Чжуд» («Фармація», або «Інструментарій медицини»).

Подальший розвиток тибетської медицини пов'язаний з такими тибетськими медиками як Ютогба Йондан-гомбо молодший (1112—1209), який написав «Вісімнадцятичленний» коментар на «Чжудші», Десрід Санчжай Джамцхо (1653—1705), який написав працю «Лхантхаб» («Керівництва по терапії») як доповнення до 3-ої частини «Чжудші» і «Вайдурья-онбо» (коментар до «Чжудші»).

Вивчення та використання тибетської медицини[ред.ред. код]

Перші відомості про тибетську медицину в Європі повідомив угорський тибетолог А. Чома де Кереші.

Традиційна тибетська медицина найбільш широко застосовується в Тибеті. Популяризація цього напрямку медицини вважається одним із важливих завдань уряду цієї країни.[3] Знання в області традиційної тибетської медицини спочатку зберігалися і накопичувалися в тибетських монастирях, часто під покровом таємниці. Сьогодні найбільші університети Тибету (Tibet University of Traditional Tibetan Medicine, the Qinghai University Medical School) пропонують курси, доступні всім бажаючим[4].

В даний час традиційна тибетська медицина продовжує використовуватися в Тибеті, Індії, Непалі, Бутані, Росії (Сибір), Китаї та Монголії. Крім цього, в останні десятиліття вона набула деяку популярність також в Європі, Північній Америці та інших регіонах.

Примітки[ред.ред. код]