Тищенко Петро Григорович

Петро Тищенко
Особисті дані
Повне ім'я	Петро Григорович Тищенко
Народження	10 січня 1925(1925-01-10)
	Запоріжжя, УРСР
Смерть	27 липня 2012(2012-07-27) (87 років)
	Запоріжжя
Громадянство	СРСР
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1948–1949 1950 1951 1952—1954 1955	«Локомотив» (Запоріжжя) «Динамо» (Київ) «Торпедо» (Горький) «Динамо» (Київ) «Металург» (Запоріжжя)	14 (0) 1 (0) 28 (0) 22 (0) 13 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1970 1973—1974	«Металург» (Запоріжжя) «Металург» (Запоріжжя)	тренер тренер
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 23 березня 2010.

Петро́ Григо́рович Ти́щенко (нар.10 січня 1925, Запоріжжя — пом. 27 липня 2012) — майстер спорту (1952). Заслужений тренер України.

Народився у Запоріжжі 10 січня 1925.

Учасник Другої світової війни, має 15 бойових винагород. Вступивши рядовим в Червону Армію, Петро Тищенко звільняв рідне місто, воював, був поранений. По можливості грав за збірну свого 4-го механізованого армійського корпусу 13 бригад, розташованого в Болгарії, звідки і демобілізувався в 1946 році через поранення.

Життя у футболі

Почав грати в кінці 30-х в юнацькій команді «Сталі» заводу «Запоріжсталь».

Віце-чемпіон СРСР 1952. Кандидат до складу збірної СРСР (1952–1953). У вищій лізі 32 гри за «Динамо».

Три роки після демобілізації грав за «Локомотив». Згодом команда була перйменована на «Більшовик». У 1949 команду передали заводу «Запоріжсталь» і гравці стали «металургами».

Якийсь час грав у футбольній команді «Торпедо» міста Горького, куди перейшов навесні 1951. Тищенко навчається в Київському інституті фізкультури. Не досягнувши в Горькому помітних успіхів, взимку 1952 Петро Тищенко повернувся до Києва. У той час відбувалась підготовка збірної до Олімпійських ігор в Гельсінкі. Змагання відбувались практично в Москві, в одне коло. У висліді, динамівці посіли друге місце.

— Разом з групою київських динамівців я попав у кандидати в збірну СРСР і став отримувати стипендію в 300 рублів від Спорткомітету СРСР. Це були на ті часи пристойні гроші. Крім того, була зарплата в «Динамо», з доплатами. Офіційно я числився то старшиною залізничної міліції, то інструктором КДБ, то інструктором в Київській міськраді «Динамо». Фактично зарплату ми отримували за гру у футбол, тобто ми були футболістами, а що нам записували в трудову книжку, ми інколи навіть і не знали. Петро Онищенко

У сезоні 1953 року Тищенко провів в основному складі лише сім ігор, граючи більше у складі «дубля». Зате наступний сезон почався та проходив і для команди, і гравця вдало. Тищенко постійно грав в складі, «Динамо» вперше за багато років вийшло в лідери чемпіонату. Проте після поразки «Динамо» на своєму полі проти горьковського «Торпедо» з рахунком 1:3, Тищенко перестав потрапляти в основний склад. Кубок СРСР в жовтні команда завойовувала вже без нього.

Невдовзі Тищенко здав свою київську квартиру і виїхав до Запоріжжя… Погравши половину сезону 1955 року за «Металург», Петро Григорович перейшов на тренерську роботу.

Тренерська робота

Закінчивши Київський інститут фізкультури і, отримавши диплом, більше тридцяти років очолював команди майстрів і виховував молодь у футбольній школі запорізького «Металурга».

Тренерські успіхи Петра Тищенко були гідно оцінені — він став заслуженим тренером України.

Тренував команди «Металурга» (Запоріжжя), «Буревісник» (Мелітополь), збірну СРСР (студентську).

Тренерські досягнення: «Металург» (Запоріжжя) (хлопці) — чемпіони СРСР (1957), збірна Запорізької області (студентська) — чемпіон СРСР (1960), збірна СРСР (студентська) — бронзова призерка чемпіонату Європи (1962), «Буревісник» (Мелітополь) — фіналіст першості СРСР серед команд-колективів фізкультури (1962), «Металург» (Запоріжжя) — чемпіон України (1970).

Посилання

• Петру Тищенку — 85!^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос.)
• Статистика на сайті КЛИСФ (рос.)
• Не стало Петра Тищенка (рос.)