Ткачов Микола Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ткачов.
Ткачов Микола Федорович
Народження 1 січня 1949(1949-01-01) (75 років)
Велика Знам'янка, Кам'янсько-Дніпровський район, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Партія КПРС
Звання генерал-полковник
Війни / битви Перша чеченська війна
Друга чеченська війна
Російсько-українська війна
Нагороди
Орден Мужності орден «За військові заслуги» медаль Жукова Ювілейна медаль «300 років Російському флоту» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу» медаль «За бездоганну службу» III ступеня Медаль «За зміцнення бойової співдружності» (Міноборони Росії) медаль «200 років Міністерству оборони»
CMNS: Ткачов Микола Федорович у Вікісховищі

Мико́ла Фе́дорович Ткачо́в (нар. 1 січня 1949 року, село Велика Знам'янка, Запорізька область, УРСР, СРСР) — радянський і російський воєначальник. Начальник штабу — 1-й заступник командувача військами Сибірського військового округу, генерал-полковник (2003).

Учасник першої і другої чеченської війни, у 2014 — російсько-української війни.

Біографія[ред. | ред. код]

Микола Федорович Ткачов народився в селі Велика Знам'янка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області УРСР, СРСР.

У 1966 році закінчив 11 класів середньої школи і добровільно вступив в Бакинське вище загальновійськове командне училище імені Верховної Ради Азербайджанської РСР, яке закінчив у 1970 році.

На військовій службі[ред. | ред. код]

Військову службу в Збройних Силах СРСР і Російської Федерації проходив з 11.08.1966 по 10.10.2010 року в Групі Радянських військ у Німеччині, у Прикарпатському, Московському, Далекосхідному, Ленінградському і Північно-Кавказькому військових округах на командних і штабних посадах: 11.08.1966 — 27.07.1970. Рядовий, курсант, БВЗКУ, ЗакВО. Баку, Азербайджан).

Після закінчення училища служив командиром взводу, заступником командира, командиром роти у Групі радянських військ у Німеччині.

Начальник штабу — заступник командира батальйону, командир батальйону, заступник командира полку в Прикарпатському військовому окрузі.

У 1983 році закінчив військову академію ім. М. В. Фрунзе.

З 1983 року — командир полку, начальник штабу — заступник командира дивізії в Далекосхідному військовому окрузі.

У 1992 році закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації.

На вищих посадах[ред. | ред. код]

Випускники БВЗКУ генерали Дорофєєв А. А., Ткачов Н. Ф., викладач училища Дорофєєв А. В., прем'єр-міністр Республіки Адигея Тхаркахов М. Х. і полковник Козлов О. А. на 80-річчі Краснодарського Червонопрапорного з'єднання. Майкоп 1998 рік.

З 1992 року — командир дивізії в Ленінградському військовому окрузі.

1-й заступник командира і командир армійського корпусу в Північно-Кавказькому військовому окрузі

Брав участь у першій і другій чеченській війнах, нагороджений орденами Мужності.[1]

2000—2001 роки — начальник штабу — 1-й заступник командувача військами Уральського військового округу.

З 4 вересня 2001 року — начальник штабу — 1-й заступник командувача військами новоствореного Приволзько-Уральського військового округу.

З 5 січня 2005 року — начальник штабу — 1-й заступник командувача військами Сибірського військового округу.

У відставці[ред. | ред. код]

З 2010 року в запасі.[2]

З лютого 2011 року по серпень 2012 року був головним військовим радником в Сирії.[3] Після повернення призначений головним інспектором Центрального військового округу[4][5].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Збиття Боїнга біля Донецька[ред. | ред. код]

За інформацією від міжнародної розслідувальної групи Bellingcat (проект цивільного журналіста Еліота Хіггінса) влітку 2014 року Ткачов перебував у контрольованому ЛНР місті Краснодоні, займаючись оперативним керівництвом загонів ополчення ЛНР, і причетний до катастрофи Боїнга під Донецьком 17 липня 2014[6]. Під час перебування в зоні бойових дій мав позивний «Дельфін». Його телефонні розмови були перехоплені СБУ, у них він обговорював з особою на позивний «Оріон» питання транспортування військової техніки на трейлері до Росії. «Оріоном» виявився офіцер ГРУ Олег Іванніков, що користувався також псевдонімом Андрей Иванович.

Докладніше: Збиття Boeing 777 біля Донецька

В інтерв'ю російському виданню «Новая Газета» Ткачов повідомив, що не був в Краснодоні і не знає людей з позивними «Дельфін» та «Оріон»[7].

Розслідування JIT[ред. | ред. код]

Міжнародна слідча комісія у 2016 році оприлюднила запит до можливих свідків, де опублікувала п'ять телефонних розмов, зокрема й за участі «Дельфіна».[8]

Розслідування Bellingcat[ред. | ред. код]

Команда Bellingcat у 2017 році опублікувала розслідування щодо ідентифікації Миколи Ткачова.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина, дві дочки.

Сестра і брат живуть в Україні.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Свобода», Радио. Следствие по делу MH17 учтет данные Bellingcat о генерале Ткачёве. ГОЛОС АМЕРИКИ (рос.). Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 18 липня 2018.
  2. ↑ Пресс-служба Кремля сообщает [Архівовано 2013-11-28 у Wayback Machine.] 11 декабря 2010; Указ Президента Российской Федерации от 10.12.2010 г. № 1532
  3. ↑ Дело MH17: Фигурант "Дельфин" был российским генералом. Украинская Правда. 8 декабря 2017. Процитовано 9 грудня 2017.
  4. ↑ В Екатеринбурге состоялся торжественный выпуск суворовцев — Пресс-служба Центрального военного округа, 25.06.2017
  5. ↑ Охота на «Дельфина». Ключевой фигурант дела о сбитом Боинге MH17 оказался российским генерал-полковником. The Insider (ru-RU) . Процитовано 8 грудня 2017.
  6. ↑ Марк Крутов (8 декабря 2017). "Дельфин" в генеральских погонах (рос.). Радио Свобода RFE/RL. Процитовано 9 грудня 2017.
  7. ↑ Павел Каныгин, Влад Докшин. «Я буду с ними судиться». Генерал Николай Ткачев, названный в числе причастных к катастрофе MH17, готов подать в суд на Bellingcat и Insider. Интервью «Новой газете», Новая Газета (09 декабря 2017). Проверено 9 декабря 2017.
  8. ↑ MH17 Call for witnesses - Transcriptions English (нід.). Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 18 липня 2018.

Література[ред. | ред. код]

  • Х. И. Сиджах. Герои России из Адыгеи. — Майкоп: ОАО «Полиграф-Юг», 2011. — 116 с. ISBN 978-5-7992-0668-0 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ткачов_Микола_Федорович&oldid=41025470