Ткачов Микола Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ткачов Микола Федорович
Ткачёв Н. Ф.jpg
Народження 1 січня 1949(1949-01-01) (70 років)
Велика Знам'янка, Кам'янсько-Дніпровський район, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Партія КПРС
Звання генерал-полковник
Війни / битви Перша чеченська війна
Друга чеченська війна
Російсько-українська війна
Нагороди
орден Мужності орден «За військові заслуги» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Ткачов Микола Федорович у Вікісховищі?

Мико́ла Фе́дорович Ткачо́в (нар. 1 січня 1949 року, село Велика Знам'янка, Запорізька область, УРСР, СРСР) — радянський і російський воєначальник. Начальник штабу — 1-й заступник командувача військами Сибірського військового округу, генерал-полковник (2003).

Учасник першої і другої чеченської війни, у 2014 — російсько-української війни.

Біографія[ред. | ред. код]

Микола Федорович Ткачов народився в селі Велика Знам'янка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області УРСР, СРСР.

У 1966 році закінчив 11 класів середньої школи і добровільно вступив в Бакинське вище загальновійськове командне училище імені Верховної Ради Азербайджанської РСР, яке закінчив у 1970 році.

На військовій службі[ред. | ред. код]

Військову службу в Збройних Силах СРСР і Російської Федерації проходив з 11.08.1966 по 10.10.2010 року в Групі Радянських військ у Німеччині, у Прикарпатському, Московському, Далекосхідному, Ленінградському і Північно-Кавказькому військових округах на командних і штабних посадах: 11.08.1966 — 27.07.1970. Рядовий, курсант, БВЗКУ, ЗакВО. Баку, Азербайджан).

Після закінчення училища служив командиром взводу, заступником командира, командиром роти у Групі радянських військ у Німеччині.

Начальник штабу — заступник командира батальйону, командир батальйону, заступник командира полку в Прикарпатському військовому окрузі.

У 1983 році закінчив військову академію ім. М. В. Фрунзе.

З 1983 року — командир полку, начальник штабу — заступник командира дивізії в Далекосхідному військовому окрузі.

У 1992 році закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації.

На вищих посадах[ред. | ред. код]

Випускники БВЗКУ генерали Дорофєєв А. А., Ткачов Н. Ф., викладач училища Дорофєєв А. В., прем'єр-міністр Республіки Адигея Тхаркахов М. Х. і полковник Козлов О. А. на 80-річчі Краснодарського Червонопрапорного з'єднання. Майкоп 1998 рік.

З 1992 року — командир дивізії в Ленінградському військовому окрузі.

1-й заступник командира і командир армійського корпусу в Північно-Кавказькому військовому окрузі

Брав участь у першій і другій чеченській війнах, нагороджений орденами Мужності.[1]

2000—2001 роки — начальник штабу — 1-й заступник командувача військами Уральського військового округу.

З 4 вересня 2001 року — начальник штабу — 1-й заступник командувача військами новоствореного Приволзько-Уральського військового округу.

З 5 січня 2005 року — начальник штабу — 1-й заступник командувача військами Сибірського військового округу.

У відставці[ред. | ред. код]

З 2010 року в запасі.[2]

З лютого 2011 року по серпень 2012 року був головним військовим радником в Сирії.[3] Після повернення призначений головним інспектором Центрального військового округу[4][5].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Збиття Боїнга біля Донецька[ред. | ред. код]

За інформацією від міжнародної розслідувальної групи Bellingcat (проект цивільного журналіста Еліота Хіггінса) влітку 2014 року Ткачов перебував у контрольованому ЛНР місті Краснодоні, займаючись оперативним керівництвом загонів ополчення ЛНР, і причетний до катастрофи Боїнга під Донецьком 17 липня 2014[6]. Під час перебування в зоні бойових дій мав позивний «Дельфін». Його телефонні розмови були перехоплені СБУ, у них він обговорював з особою на позивний «Оріон» питання транспортування військової техніки на трейлері до Росії. «Оріоном» виявився офіцер ГРУ Олег Іванніков, що користувався також псевдонімом Андрей Иванович.

В інтерв'ю російському виданню «Новая Газета» Ткачов повідомив, що не був в Краснодоні і не знає людей з позивними «Дельфін» та «Оріон»[7].

Розслідування JIT[ред. | ред. код]

Міжнародна слідча комісія у 2016 році оприлюднила запит до можливих свідків, де опублікувала п'ять телефонних розмов, зокрема й за участі «Дельфіна».[8]

Розслідування Bellingcat[ред. | ред. код]

Команда Bellingcat у 2017 році опублікувала розслідування щодо ідентифікації Миколи Ткачова.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина, дві дочки.

Сестра і брат живуть в Україні.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Свобода», Радио. Следствие по делу MH17 учтет данные Bellingcat о генерале Ткачёве. ГОЛОС АМЕРИКИ (ru). Процитовано 2018-07-18. 
  2. Пресс-служба Кремля сообщает 11 декабря 2010; Указ Президента Российской Федерации от 10.12.2010 г. № 1532
  3. Дело MH17: Фигурант "Дельфин" был российским генералом. Украинская Правда. 8 декабря 2017. Процитовано 2017-12-09. 
  4. В Екатеринбурге состоялся торжественный выпуск суворовцев — Пресс-служба Центрального военного округа, 25.06.2017
  5. Охота на «Дельфина». Ключевой фигурант дела о сбитом Боинге MH17 оказался российским генерал-полковником. The Insider (ru-RU). Процитовано 2017-12-08. 
  6. Марк Крутов (8 декабря 2017). "Дельфин" в генеральских погонах (ru). Радио Свобода RFE/RL. Процитовано 2017-12-09. 
  7. Павел Каныгин, Влад Докшин. «Я буду с ними судиться». Генерал Николай Ткачев, названный в числе причастных к катастрофе MH17, готов подать в суд на Bellingcat и Insider. Интервью «Новой газете», Новая Газета (09 декабря 2017). Проверено 9 декабря 2017.
  8. MH17 Call for witnesses - Transcriptions English (nl). Процитовано 2018-07-18. 

Література[ред. | ред. код]

  • Х. И. Сиджах. Герои России из Адыгеи. — Майкоп: ОАО «Полиграф-Юг», 2011. — 116 с. ISBN 978-5-7992-0668-0 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]