Вірляна Ткач

Вірляна Ткач
Вірляна Ткач
Народилася	23 червня 1952(1952-06-23) (71 рік) Ньюарк, Нью-Джерсі, США
Громадянство	США
Діяльність	американська театральна режисерка з українським корінням, письменниця, культурний діяч, перекладач
Сфера роботи	театр і шаманізм
Alma mater	Колумбійський університет, Беннінгтонський коледж і Школа мистецтв Колумбійського університету
Напрямок	театр, література, перфоменс
Висловлювання у Вікіцитатах

Вірляна Ткач (англ. Virlana Tkacz; нар. 23 червня 1952, м. Ньюарк, Нью-Джерсі) — американська театральна режисерка з українським корінням, письменниця, культурний діяч, поетка, перекладачка, керівниця Яра мистецької групи (Yara Arts Group) при театрі Ля-Ма Ма в Нью-Йорку.

Біографія

Народилася 1952 року в Ньюарку, Нью-Джерсі. Закінчила Беннінгтонський коледж у Вермонт та Колумбійський університет (магістр красного мистецтва, 1983 р.) у Нью-Йорку.

Театральні постановки

В 1990 році заснувала Яру Мистецьку Групу при експериментальному театрі Ля Мама в Нью-Йорку з молодими американцями різного походження. З Ярою вона створила сорок театральних постановок, що базуються на фрагментах сучасної поезії, народних пісень, міфів, легенд та історії. Навіть вистави, що ґрунтуються на традиційному матеріалі, є по суті експериментальними, та використовують візуальні проєкції і багатий музичний супровід.

З Ярою вона створила такі вистави на українські теми: «Світло зі сходу/У світлі» (1990-91), «Вибухи» (1992), «Сліпий зір» (1993), «Яра Лісова пісня» (1994), «Водоспад/Відблиски» (1995), «Співуче дерево» (2000), «Купала» (2002), «Лебідь» (2003) «Коляда: Дванадцять страв» (2005), «Тече річка» (2008), «Скіфські камені» (2010), «Зимове сонце» (2010), «Ворон» (2011), «Міст снів», «Зимова ніч» (2012), «Вогонь Вода Ніч» (2013), «Капітан Джон Сміт їде в Україну», «Глибинні мрії», «Зимова ніч» (2014), «До кам'яного дна» (2015) «Темна Ніч, Ясні Зорі» (2016), «1917-2017: Тичина, Жадан і Собаки» (2017), «Під крилом ластівки» (2018), «Коляда на Марсі» (2019), «Опера Gaz» (2019), «Віртуальна Лісова пісня» (2021), «Тисяча сонць» (2021), «Скіфський Ляпас» (2022), «Радіо 477» (2023), «Небажані елементи: Україна» (2023).

Вона також створила низку вистав, що засновані на бурятських легендах: «Віртуальні душі» (1996-97), «Летить біла птиця» (1998-99), «Коло» (2000), «Обо: Наш шаманізм» (2001), «Вий» (2002) та «Сестра воїна» (2004). В 2006 р. Вірляна почала співпрацю із театром Сахна в Киргизстані та поставила «Джанил» (2007) та «Ер Тоштук» (2009) на основі кирґизських епосів.

Серед її інших вистав: «Повернення тубільця» з відео-художницею Кит Фіцджералд (1988, Нью-Йорк, Ріо-де-Женейро та Амстердам), «Вівтар самому собі» Ірединського, за яку Вірляна отримала грант для талановитих молодих режисерів від Джером Фундації, та «Містерія кохання» Секу Сундіата (1991). Також працювала з американськими індіанцями на кількох виставах.

Вірляна заснувала та проводила театральні майстерні зі студентами при Гарварді на літних курсах щороку від 1988 по 1998 рік, а також творчі майстерні в театральних інститутах в Києві та Харкові, в Києво-Могилянській Академії, в Нью-Йоркському університеті, університеті Пенн-Стейт, Бакнел, Вінніпезі, Торонто, Бишкеку, Улан-Баторі та Улан-Уде. Восени 2002 року вона отримала стипендію ім. Фулбрайта та викладала історію театру в Театральному Інституті ім. Карпенка-Карого у Києві, весною 2008 року викладала театр у Театральному Інституті у Бишкеку, та у 2015—2016 роках у Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса у Києві.

Переклади

Від 1989 року Вірляна перекладає українську поезію разом із Вандою Фіппс, за що вони отримали нагороду журналу «Аґні» та гранти від New York State Council on the Arts. Вони переклали збірку Павла Тичини «Замість сонетів і октав». Також перекладають сучасних українських поетів. Серед них: Олег Лишега, Віктор Неборак, Людмила Таран, Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Катерина Бабкіна та Сергій Жадан. Ці переклади друкуються в американських літературних журналах і антологіях. 30 перекладів уміщено до антології української поезії XX століття, «Сто років юності». Книга «В Іншому Світлі» — це антологія української літератури в англомовних перекладах Вірляни Ткач і Ванди Фіппс та в театральних дійствах мистецької групи «Яра», що видана Львівським видавництвом Срібне Слово у 2008 та містить всі їхні переклади з української мови до 2002 року. За переклад «Лісової пісні» вони отримали National Theatre Translation Fund Award. В 2005 р. Вірляна Ткач отримала одну з найпрестижніших нагород для перекладача від федерального уряду — National Endowment for the Arts Literary Translation Fellowship — за переклади поезії Сергія Жадана.

Від 1996 року Ткач і Фіппс також перекладають бурятську поезію та шаманські замовляння разом з Саяном Жамбаловим. За переклад шаманських замовлянь вони одержали Witter Bynner Foundation for Poetry Translation Award. В 2002 видавництво Parabola Books видало їхню книгу «Шанар: Ритуал освячення шамана» із 175 кольоровими фотографіями бурятського фотографа Александра Хантаєава. Ця книжка здобула Ben Franklin Award. У 2015 р. вона була перевидана під заголовком «Сибірський шаманізм» та у 2017 році вийшла у французькому перекладі. Вірляна та Ванда перекладають киргизькі епоси з Розою Мукашевою. Їх переклад епосу «Жанил Мирза» про жінку воїна з XVII століття, та «Ер Тоштук» стали основами постановок Яри.

Вірляна також перекладає поезію українською мовою разом з Оксаною Батюк. Їхні переклади друкувалися в журналах «Світо-вид» та «Кур'єр Кривбасу». Власні вірші Вірляни друкувалися в американських журналах «Аґні Ревю» та «Фен», а також в українських журналах «Сучасність» та «Березіль».

В 2022 році вийшла збірка її власних віршів англійською мовою ''Три дерев'яні скрині''.

Театрознавчі праці

Вірляна Ткач — одна із засновників Міжнародного товариства Леся Курбаса. Вона також є автором театрознавчих праць: «Золотий дисонанс: поетичні образи Павла Тичини в „Народному Малахії“ Миколи Куліша», «Народження режисера Леся Курбаса і його перший сезон в Молодому театрі» (1987), «Лесь Курбас і актори мистецького об'єднання „Березіль“ в Києві» (1988), «Лесь Курбас уживає мови фільму в постановках „Джіммі Гиґґинз“ та „Макбет“» (1990), «Час та перетворення у постановці Леся Курбаса „Джіммі Гиґґинз“» (2002) та «Лесь Курбас: Перші постановки у Березолі» (2003). Її спогади про Йосифа Гірняка друкувалися в газеті «Культура і життя» в травні 1995. Разом з Іриною Макарик вона зредагувавала монументальну книгу статей «Модернізм у Києві», яку видало видавництво університету Торонто у 2010.

Вистава «ВОРОН»

Вистава «Ворон» створена американським режисером Вірляною Ткач спільно з митцями з Америки та України за однойменною поезією Олега Лишеги, переклад якої Вірляна Ткач здійснила у співпраці з Вандою Фіппс. Творчість Олега Лишеги здобула в США високу оцінку. Збірка «Вибрані вірші Олега Лишеги» у перекладі автора та Джеймса Брасфілда отримала нагороду за найкращий переклад року від ПЕН-клубу в 1999 році.

Посилання

• Ткач Вірляна // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Ткач, Вірляна «Поезія як текст для театру»[1] [Архівовано 26 вересня 2017 у Wayback Machine.]
• Як українка Вірляна Ткач популяризує українськість на Бродвеї
• Мацько В. Білий цвіт на калині. — Хмельницький: Просвіта, 2001. — С. 84.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• (англ.) Yara Art Group [Архівовано 9 липня 2011 у Wayback Machine.]